Я якраз шукаю у свій гарем третю дружину, будеш молодшенькою, найулюбленішою. А ти, мужик, можеш іти, ти мені не потрібен, ти не красивий, фу.
Ілій повернувшись боком, стояв і дивився то на мене, то на дівчину, широко витріщивши очі, а ще потроху почав озиратися назад, розглядаючи мою пропозицію.
— Але як же так, у нас же закон, поліція… так не можна! — затараторила перелякана дівчина, почувши такі перспективи.
— Можна, не можна! Ви мене вже задовбали обидва, скільки можна тупити? Невже не впізнали?.. Ти тільки глянь на них, знову витріщаються! Мабуть, таки бути мені багатим-пребагатим. Ну добре, мала — можна списати на дівочу пам'ять, але ти ж старий ловелас, теж ніяк впізнати не можеш, чи тобі ще одну пару окулярів купити?
Скрипаль так і залишився стояти на місці, відкриваючи-закриваючи рот, а от дівчина, трохи осмілівши, зробила один несміливий крок у моєму напрямку і, вдивившись в обличчя, раптово ойкнула:
— Невже це ти? Але… ти так змінився, став такий весь…
— Ну хоч ти впізнала, а цьому я зараз вліплю ляпаса, — одразу згадає.
— Стрілку! Не треба його бити, він ні в чому не винен… я сама погодилася.
— Погодилася, то й погодилася, я хіба тебе в чомусь обмежував? Зустрічайся хоч з Ілієм, хоч з усіма його послідовниками. Але зараз справа не в тобі, ти поки що постій збоку, понюхай квіточки, а мені треба з твоїм кавалером терміново поговорити про дуже серйозні речі.
Після своїх слів я підійшов до застиглого, як бовван, пророка й, поклавши тому руку на спину, злегка потягнувши за собою, почав поступово доводити до його відома свої плани:
— Ну що, друже, ти славно облажався, тепер якщо я почну по-своєму інтерпретувати твої дії, чекай біди.
— Я, я, як… біди? Чому біди?
— Ну аякже! Поки я, знищивши купу ворогів, які ґвалтували та вбивали наших дівчат, лежав у старому закинутому сараї весь прострелений та стікаючи кров'ю, без можливості ходити, ти, мій друг і вірний послідовник, замість того, щоб бути поруч і в міру своїх сил надавати всіляку допомогу — був де?..
— Д-де?
— Залицявся до моєї дівчини, з якою ми мали одружитися!
— Стрілку, ти влаштував для мене таке красиве побачення, так галантно залицявся, подарував розкішний букет, дивовижно співав, а після взяв і пропав. І хоч би раз навідався чи звісточку якусь прислав, що ти, як… та просто привітатися б забіг між справами, хоч на пару хвилин, елементарно трохи потеревенити про те про се, я більшого не чекала. Адже я передала дідові, що щодня чекатиму на тебе біля ратуші. — це Івілі нарешті повністю оговталася і, прямуючи за нами за два кроки позаду, почала тиснути мені на мізки.
— То що відповіси ти мені на це, мій друже Ілію? Може, варто після наступного мого діяння, вбивши в кривавому бою чергового мутанта, замість: "Ти не пройдеш!", сказати, що, мовляв у той час, як я винищую монстрів, одночасно з цим мені встромляє ножа в спину мій найкращий друг Ілій. Вимагаю його голову. Як ти гадаєш, багато знайдеться охочих допомогти Стрілку в його маленькому проханні?
— Не, не, не знаю… може, не треба?
— Так не чинять із дівчатами, до яких відчувають хоч якісь почуття. Якщо ти вирішив просто познущатися наді мною, вважаючи малоліткою, то цим ти тільки поранив мене, і дуже глибоко. Можливо, ти моя перша любов, а перша любов має бути яскравою, піднесеною, щоб назавжди залишилася в душі як щось світле і чисте. — не відстаючи, торохтіла під руку в'їдлива мала.
— Хоча в мене є для тебе і хороша новина! — продовжую я заговорювати музиканта.
— До-до… добре, к-коли до-добре…
— От і я про те саме. Я тут подумав, а з чого б це мені підставляти мого другана через якусь бабу. Адже баба вона яка?
— Я-я-ка-ка…
— Правильно! Кобила не захоче — кінь не скочить. Позаяк Іві могла і не погодитися йти з тобою на побачення, але пішла, і твоєї провини тут практично немає. Наше діло маленьке, аби запропонувати, а от якщо баба за натурою вертихвістка, то навіщо мужика звинувачувати, тим більше друга, якщо не його, то іншого знайде. Правильно?
— П-п-п…
— На сто відсотків з тобою згоден. І ось що, у зв'язку з цим я придумав. Ну їх цих баб, усі біди від них, та й монстрів щось мало стало, уже й нема на кого полювати. А як же тоді великі діяння звершувати? І тут мене осяйнула геніальна думка: а чи не піти б мені по білому світу, та самому вишукувати проклятих тварюк. Я чув, що є такі, які одним поглядом спопеляють, а ще десь водиться людиноподібний інфікований, який силою думки людські мізки на кашу перетворює. От би з ними побитися. А із собою, щоб вести літопис моїх діянь, я візьму свого вірного друга Ілія. Як тобі таке — стати свідком, як я б'юся з монстром, що перетворює мізки на кашу?
— Ка-ка…
— От-от, звісно, в одному із боїв ми врешті-решт складемо свої голови. Але зате залишимося в історії як герої! Правильно?
— Ні-ні…
— Не, ні, а так! Завтра й виїдемо. Чого довго тягнути.
— За-за-завтра? — бідолаха мало не втратив свідомість, мені довелося його практично тягнути на собі, а це ще додаткове навантаження на ногу що й так до біса розболілася.
— Хоча я зрозуміла, в чому справа. Ти, напевно, зрозумів свою помилку і яку дівчину можеш втратити, тому одразу кинувся мене шукати, але дізнавшись, що я на побаченні з іншим, приревнував і почав лякати. Тепер через помсту ти хочеш щось зробити з бідним Ілієм, який, до речі, ні в чому не винен. Це я змусила його позалицятися до мене, щоб ти своєю дурною головою нарешті зрозумів, що не варто нехтувати тією, хто тебе щиро любить і цінує. — Івілі ніяк не замовкала, продовжуючи дзижчати над вухом як надокучлива муха.
— Але в мене є для тебе і третя, хороша новина, мій друже!
— Я-я-ка-ка…
— Ні, ця вже трохи краща. Тобі нікуди не треба буде їхати, я нічого нікому не розповідаю про твої косяки, але…
— Але?
— Ти зробиш для мене одну невеличку послугу. Треба завтра або післязавтра, ну це як у тебе вийде, бо можна і завтра, і післязавтра, але зібрати якомога більше народу на площі біля ратуші та влаштувати гарненький такий протест із розбитими вікнами, нехорошими словами на адресу радників та їхніх підопічних, загалом таку собі маленьку революцію, але без кровопролиття. Якщо зможеш, прощу тобі всі твої гріхи і залишу назавжди в спокої.
— А-а причина?
— Переконаєш людей, що міські радники, побачивши, як чесний люд почав вихваляти Великого Стрілка, захоплюватися ним та за життя складати легенди, став заздрити простому і чесному хлопцеві та робити йому всілякі капості, рідних та близьких зводити зі світу та по тюрмах саджати, і, між іншим, не системних, а простих жителів нашого міста, яких Стрілок вважає за своїх. А коли я дам відмашку, скажеш, що радники зважили на вимоги місцевого люду і виконають усі його вимоги. Зрозуміло?
— Зрозуміло.
— Тоді йди, працюй! І щоб мені все по вищому розряду, інакше ти мене знаєш…
— Все зроблю як треба. Але… — він невпевнено махнув у бік дівчини.
— Це не треба. Забудь.
— Зрозумів. То я піду.
— Іди, іди, хто ж тебе тримає. Тільки пам'ятай… мізки на кашу.
Почувши останню фразу, пророк, задерши хламиду, щоб не плуталася під ногами, драпонув так, що тільки п'яти заблищали. Ну от і добре, тепер залишилося тільки трохи почекати та продовжити пошуки П'яточки.
— Я розумію, не маленька, що ти постійно зайнятий і в тебе така робота, коли можеш цілими ночами не бути вдома, та ще й ризикуєш своїм життям, але хіба за цілий місяць невже в тебе не знайшлося ні хвилиночки, щоб прийти до мене? І якби ти хоч раз нагадав про себе, мені б не довелося влаштовувати ці вистави з уявними побаченнями і доводити тебе до шаленої ревності. І якщо ти зараз попросиш вибачення, то я… ой, а де Ілій?
— Так ти кажеш, спеціально все це влаштувала для того, щоб я почав ревнувати. Ах ти ж мала зараза, ну тримайся, тепер тобі точно кінець!
— Мама! А що ти маєш намір робити? Може, не треба все так сприймати серйозно, і взагалі я ще маленька, застосовувати до мене фізичне насилля неприпустимо!
— Нічого, я зроблю те, що припустимо, зараз зірву кропиву і як відшмагаю тебе нею по одному місці!
— Ні, тільки не це! Давай по-іншому домовимося?
— Пропонуй!
Вона підійшла ближче, майже впритул і, підстрибнувши, опинилася в моїх руках, при цьому ще й обхопивши своїми ніжками мої стегна; виконавши цю гімнастичну вправу, одразу ж впилася в мої губи своїми. Так і застигли, насолоджуючись довгим поцілунком, до всього іншого, мої руки ще й притримували дівчину за досить приємне місце, щоб не сповзла вниз. Так то, Іві досі досить часто скиглила про те, що, мовляв вся така маленька, недосвічена, але поцілунок вийшов цілком дорослим і бездоганним, або вже з кимось тренувалася, або своїм темпераментом перекривала всі недоліки першого разу.
Від раптового "дзинь" я ледь не випустив з рук збентежену дівчину, навіть такий "смачний" поцілунок довелося перервати, з неохотою відірвавшись від солодких дівочих вуст. Але "очманіла" Іві, глянувши помутнілими, як у наркоманки, очима, була абсолютно проти будь-яких перерв, рішуче схопила мою голову і знову притулилася в пристрасному поцілунку та так несамовито, що ми навіть зубами стукнулися, але я все ж встиг прочитати:
(СИСТЕМА) Навик – "Вороток" – Підвищено. Рівень – 4-й. Пасивний, при застосуванні з 20%-ою ймовірністю повертає шкоду як фізичну, так і ментальну, назад тому, хто застосував даний вплив. Легендарний. Масштабований. Час дії – необмежений.
Але по-новому осмислити, чому вкотре дивний навик знову ні з того ні з сього підвищився, я зміг тільки години через три, тому як добрих півтори, ми з дівчиною провели на загубленій серед глухої частини парку самотній лавочці, де очманіла від несамовитого бажання Іві з кожним разом усе запекліше накидалася на мене, надовго "залипаючи" в чуттєвих поцілунках. Треба сказати і мене вона завела до такої міри, що я, зовсім забувши про її вік, повністю віддався волі почуттів і перестав контролювати дію своїх рук, дозволяючи їм забиратися в такі "місця", що в інший час це призвело б до скандалу. В один момент я усвідомив себе, що припав до ще не дозрілих дівочих грудей, а її руки міцно притискають мою голову до свого напівоголеного тіла, а зі збуджених вуст все частіше починають зриватися гучні звуки жадання.