Дядьку, відпустіть нас. Не губіть! — скрикнув хлопчик, викручуючись з-під моєї долоні.
— Ага, зараз! Мені обіцяли за тебе нагороду. Та й куди тебе відпустити, знову в смердюче підворіття, швендятися... а так про вас подбають.
— Ми там нікому не потрібні, вони тільки знущаються з нас — і хлопці, і вертухаї.
— Прям таки й знущаються. Не вигадуй. А ти мала, йди за мною. — наказав я, грізно насупивши брови.
Містер Блок і люди зайшли досить далеко, і не було можливості запитати, що робити з дівчиною, прогнати її або забрати з собою. Тому і наказав тупати слідом. А там, як вийде, піде — передам довіреним особам, а якщо загубиться, плакати точно не буду.
Хлопчик під рукою почав вкотре борсатись і намагатись вирватися, та, отримавши дзвінкого щигля, замовк.
До місця дислокації ми дісталися без пригод. Правда при цьому малючка, загубилася десь на ринку. Але, як я вже казав, мені простіше. Здавши хлопця, отримав свої п'ять срібняків, і задоволений пішов незнамо куди.
До збору загону на зомбі залишалося ще близько трьох годин. Що робити? Чіткого плану не було. Я вирішив відкрити карту міста і знайти ще якесь місце, де можна поїсти. Адже срібло у мене вже було в кишені, і я міг урізноманітнити своє меню, скуштувати інші страви в інших тавернах. І о так... Неподалік знаходилася чи то їдальня, чи то ресторан з апетитною назвою: "М'ясна гладь". Я відразу ж попрямував у потрібному напрямку. От і план намалювався – досить простий. Добре поїсти. А потім, пару годин, подрімаю в парку на лавочці. Невеликий, доглянутий парк, я помітив ще раніше. Поки що спати не дуже хотілося, але хоч трохи відпочити, варто. Бо не дуже добре буде, якщо почне вирубати під час бою. Можна, звичайно, пошукати хостел, але я вирішив, нехай поки що так буде. Надіюсь що, ніхто не прожене мене з лавки. Поліції, крім містера Блока, я щось ніде більше не бачив. Ну а на дворі ще досить тепло, так що – не замерзну.
Так, не поспішаючи, весь у думках, прямуючи до чергової об'їдаловки, я знову, периферичним зором, помітив рух позаду себе.
Та ну, ні! Невже знову!
Я вирішив повторити той же трюк, що і вдень, і, зайшовши за черговий поворот, знову сховався за ріг, але вже втиснувшись у дверний отвір. І правильно зробив. Через деякий час з-за рогу з'явилася маленька білява голівка... і не помітивши нічого підозрілого (у вигляді мене), П'яточка, а це таки знову виявилася вона, швиденько, але намагаючись не шуміти, побігла в тому напрямку, в якому я повинен був йти.
І коли вона пробігала повз місце моєї засідки, я, як дикий тигр, кинувся за нею. Несподівано і спритно схопивши малу, і піднявши на витягнутих руках, до рівня своїх очей.
Цього разу перелякалася не на жарт, тому що голосно вискнула та почала гикати, і... знову напрудила в колготки. Добре, що тримав її на витягнутих руках, бо з правої ноги на землю потекла тоненька цівка рідини.
— Та скільки ж можна ссикатись? Якщо страшно, то навіщо бігати за мною? — спитав я її з таким же грізним виглядом, як і раніше.
І знов мовчить, і те саме море сліз в очах. Але не реве. Я обережно опустив дівча на землю, незграбно обтрусив і почав вмовляти:
— Дівчинко, ти за мною не ходи, тому що я скоро піду до стіни, щоб битися з жахливими монстрами, які зжеруть тебе і не подавляться. Давай я відведу тебе до містера Блока, він дядько добрий, знайде тобі затишний теплий будиночок, де тебе нагодують, вимиють, переодягнуть у чистий одяг та вкладуть спати в затишне м'якесеньке ліжечко. Так! Згодна? Тоді пішли.
Та малявка тільки прись... і поминай, як вас звали. Я навіть схаменутись не встиг, як вона зникла за рогом. Ну, принаймні хоч так. Почекавши кілька секунд, щоб побачити, чи з'явиться знову, та так і не дочекавшись, пішов в попередньому напрямку. Поки не з'являлась.
Ну а я, спокійно дійшовши до "М'ясної гладі", досить затишного ресторану, теж у підвалі, але вже з "претензією" на деяку розкіш і не стандартну концепцію інтер'єру. Відповідно назві, практикувався ресторан, на чисто м'ясному меню.
Як і в попередньому закладі, я замовив багато і всього. Знову наївся від пуза, хоча заплатив вже цілих дві монети сріблом, але при цьому, вцідивши кухоль, холодного і дуже якісного світлого пива. Я не фанат... але дуже захотілося. Від напою мене трохи розслабило, і навіть втома, здається, пройшла.
Не затримуючись надовго, я покинув приємне місце і попрямував у бік парку. Вечоріло. Люди вже потроху почали розходитися по домівках. Людей у парку практично не залишилось, лише самотня пара, що цілувалася біля входу. Я вибрав найдальшу лавку, що знаходилась в найтемнішому місці, вальяжно усівшись на неї, і широко розкинувшись, непомітно для себе, задрімав.
Спав без сновидінь. Спав спокійно... І спав би спокійно і надалі, поки крізь сон не почав відчувати якийсь дискомфорт в області правої ноги. Від того й прокинувся... і мало не вилаявся...
У мене на колінах, згорнувшись в щільний жмуточок, і прикрившись моєю правою рукою, спала П'яточка. Вечір хоч і літній, але з невеликим вітерцем, і під легкою прохолодою, спляча дівчинка злегка здригалася, й сильно притиснула до грудей свою потворну ляльку.
— От причепилася. – промовив я.
І що тепер з нею робити? Вкрити – так нема чим, на мені лише одна футболка. Притиснути до себе... не дуже й хотілося. Від дівчинки тхнуло сечею і немитим тілом, як від безхатька, ким вона і була. Та й дітей я не дуже люблю, метушні від них багато.
Але вечір плавно переходив у ніч, а вітерець посилювався, а разом з тим ставало холодніше. Мала почала тремтіти ще більше і притискатися до мене ще ближче. Ну, що ти тут будеш робити... довелося зняти свою єдину футболку і прикрити нею тремтячу грудочку. Допомогло. Вона трохи зігрілася і навіть почала посміхатися уві сні, і ще зручніше влаштувавшись у мене на колінах та зручно загорнувшись в мій одяг. Зовсім знахабніла... називається — виспався. Деякий час так і сидів з несподіваною гостею, поки сам не почав мерзнути.
Поглянув на час... Ой-йо! Пів на десяту, по-доброму, потрібно вже висуватися до місця збору. Як то кажуть, прийдеш рано, по любому не запізнишся. І тут у моїй голові пролунало… Дзинь. Прийшло повідомлення від Альфа. Він нагадав, що у нас запланований рейд, час підтягуватись. Можна поки ще не поспішати, але вже починати збиратися.
— Все мала, виспалась! Підйом! — голосно мовив я, злегка розворушивши малу.
Та несподівано схопилася і швидко озирнулася довкола, мабуть, у пошуках небезпеки. Не знайшовши нікого, окрім мене, відразу помітно розслабилася і смачно потягнулася, позіхаючи на весь рот. От нахабна ... виходить, що мене вже викреслили з розряду "небезпека", і перевели в розряд затишна лежаночка.
Тим часом малявка нахилилася до своєї ляльки, яка випадково випала у неї з рук, коли я підняв "тривогу", і, піднявши її, помітила, що на ній все ще звисає моя футболка. Вона подивилася на футболку... на мій оголений торс, і раптом радісно посміхнулася мені своїм щербатим ротом. Потім, притиснувшись щокою до одягу, обійняла її обома руками, міцно-міцно, одночасно похитуючись з боку в бік. Отакої, видно, що дівчинку останнім часом не надто тішили обновками. Загалом, я не збирався віддавати їй свою річ, не напасешся на волоцюг... але з проявом таких непідробних почуттів вже нічого не поробиш, доведеться знову форсити напівоголеним до ранку. Мало того, малеча, затиснувши ляльку між колінами, відразу ж напялила мою футболку на себе.
Мій великий розмір суцільно прикривав її худеньке, навіть в купі одягу, тільце, як ряса священника, ще й трохи волочилося по землі. Все б нічого, але оскільки плечики у неї були вузькі, а я в шиї хлопець міцний, футболка гарненько сповзала з неї під ноги.
Мені навіть цікаво стало, що ж вона робитиме далі, з одягом, який їй зовсім не підходив, навіть про рейд забув, дивлячись на безкоштовну виставу. Але мала не розгубилася... Вона почала нишпорити ручкою в якійсь кишеньці на боці, заховану під купою одягу, вийняла з неї щось і, знову піднявши вбрання, залізши у рукави почала чаклувати в області шиї. Через пару хвилин показала результат. З'ясувалося, що у хазяйновитої малої в запасах була шпилька, за допомогою якої вона звузила отвір на шиї до прийнятного, щоб футболка не зісковзувала. Вона ще й покрутилася навколо себе, демонструючи результат, правда при цьому плутаючись у подолі. Тоді раптово підбігла до мене і обійняла за ногу... наскільки могла дотягнутися.
— Ну, все, молодець! Розумниця – безпритульниця, як то кажуть. — сказав я, струшуючи ногу і відштовхуючи її від себе. – Дарую! На довгу, та вічну пам'ять. А тепер я повинен йти трохи побитися з жахливими й дуже страшними монстрами і заробити собі на ще одну футболку. А ти не йди за мною... ти кудись туди йди.
Я невиразно махнув рукою в невизначеному напрямку. А сам пішов у потрібному мені напрямку. Не озираючись.
Отак от! Залишив малу одну, в темному парку. Але ж вона все одно безпритульна, вулиця її дім – не звикати. Ну не тягти ж її на стіну до зомбі, це було б повним збоченням. Дотепер якось жила без мене — і зараз не пропаде. Вона так і залишилася стояти у своєму "балахоні" до підлоги, з лялькою в руках. Уже не вишкірялась.
Я раптом зупинився... подумав... і, обернувшись, знову попрямував до дівчинки. На її обличчі вдруге розцвіла беззуба посмішка... ненадовго. Зупинившись біля неї, я вийняв з кишені срібну монетку і простягнув її малій.
— Ось, візьми. Купи собі щось поїсти. Зрозуміла? І все-таки знайди дядька Блока на базарі... адже пропадеш.
Віддавши гроші, і вже не обертаючись, я швидко пішов до місця зустрічі.
Ну, це я собі думав, що пішов, ще й не обертаючись. Пройшовши деяку відстань, крізь звук моїх тихих кроків, почув стукіт маленьких, уривчастих крочків. Зупинився, і, обертаючись, вже знав, що побачу.
-Звичайно! А як же інакше! — процідив я крізь зуби, вже потроху починаючи нервувати.
Моя ненаглядна мала, піднявши поділ своєї футболки, як жіночу спідницю, щоб не плуталася в ногах, помчала за мною з усією доступною їй швидкістю. Цього разу, навіть не ховаючись. Трохи не добігши, вона випадково випустила з правої руки тканину і, відразу ж заплутавшись в ній, голосно зойкнувши, розпласталась посеред дороги.