Красива чортівка, з розпущеним волоссям, мінімум макіяжу, просто блищала вродженою красою.
Але зустрічатися з нею я не мав жодного бажання, тому закінчивши виглядати, притиснувся спиною до стінки, намагаючись злитися з нею в одне ціле. Ось тільки даремно ховався, бо вона як вийшла, так і не сповільнюючи кроку пронеслася повз моє укриття, навіть не повернувши голови. Цікаво, що їй знадобилося від мадам судді, хоча яка різниця, може "спартанці" судяться з іншим кланом, от і бігає, клопоче. Тільки як вона сюди потрапила, якщо з самого ранку на верхні поверхи нікого не пускають, від самого відкриття чекала чи вони з тітонькою суддівською на короткій нозі, і та власноруч провела дівчину до своїх казенних пенатів.
Гаразд, чого про неї думати, у мене своїх проблем по горло. Поправивши краватку та здувши з піджака не існуючі пилинки, спокійно вийшов зі свого тимчасового укриття та попрямував прямісінько до рецепції.
— Доброго дня, мила дівчино, не підкажете як би мені побачити мадам Суддю? — галантно поцікавився я, підходячи до стійки під підозрілими поглядами чергових поліцейських.
— Вибачте, але зараз мадам знаходиться на засіданні міської ради, яка триватиме не менше двох годин, ну а далі тільки згідно зі списком по черзі. До речі, а як ви на поверх потрапили, зараз же сюди нікого не пускають?
— А як сюди потрапила панянка, що тільки-но вийшла звідси?
— На хвилинку, ця, як ви висловилися, панянка, насправді заступниця голови одного з топкланів і за сумісництвом донька мадам Судді.
— Тобто, для неї правила не писані?
— Ні, чому ж, просто вона найближчий родич... — знітилася секретарка. — Просто в житті всяке може трапитися. А ви, власне, хто такий будете, і за яким правом ставите недоречні питання?
— Еге ж, я думав родинні зв'язки залишаються за стінами цього поважного закладу, а воно он як виявляється... завжди і скрізь одне й те саме — корупція, кумівство, хабарництво. А я, мила дівчино — народ, завдяки якому ці люб'язні громадяни радники ведуть свої засідання, дбаючи про моє благо, і через це хочу поставити зустрічне питання, а хто, ви, власне, така, а також ці гідні джентльмени, що так завзято охороняють від мене, роботодавця, моїх співробітників. Я пройду, хлопці?
— Чоловіче, якщо ти випив, то краще йди звідси по-доброму, інакше потім шкодуватимеш! — виступив мені назустріч один із копів.
— Я в будь-якому разі пройду, хочете ви того чи ні!
— Пропусти його! — раптом вказівним тоном промовив один із четвірки, найздоровіший, що стояв біля самих дверей.
— Старшино? Це ж пряме порушення статуту! Та нас же всіх по статті, з позбавленням спецпенсії та всіх належних привілеїв.
— Плювати, я краще буду вулиці на старості мести, ніж увійду в легенди як той, хто став на шляху Великого Стрілка.
— Ти що, теж випив, старшино? Сам чуєш що верзеш?..
— Виконувати, я сказав! — гаркнув він, і вся трійця витягнулася по стійці струнко, звільнивши мені місце для проходу.
Я спокійно пройшов до дверей, але перед тим, як увійти, зупинився біля старшини і сказав:
— Взагалі-то статут порушувати не добре, так і до анархії недалеко.
— Я був у складі загону поліції, які тікали від переважаючих сил заражених і мутантів, при прориві периметра в південному секторі, коли ти єдиний, не боячись смерті, став на захист міста. І я був у складі тієї групи, яка тиждень тому висунулася на терміновий нічний виклик, коли ти власноруч знищив давно розшукувану банду вбивць і ґвалтівників, та замість подяки наші мало самі тебе не вбили...
— Ну там же були підставні.
— Яка різниця, хтось же з наших видав їм справжні поліцейські посвідчення і вірчі грамоти, і цей хтось досі тішиться життю, поки ти кульгаєш увесь наскрізь продірявлений. А ще я вперше в цьому році показав своєму синочку Великий Ярмарок, який уже й не сподівався більше побачити, і це теж завдяки тобі, тому що після твоєї появи нас припинили щоночі атакувати полчища зомбі, тому було прийнято рішення про його проведення. Так що проходь.
— Хочу тобі по секрету сказати, старшино, що насправді ніякого Великого Стрілка в природі не існує, — напівпошепки сказав я копу, хапаючись за дверну ручку.
— Ну-ну, — тільки й відповів він.
Увійшовши до зали засідань, я ніби перенісся в часи королів і монархів, із їхньою нездоровою тягою до розкоші. Тому що якщо взяти до уваги всі ці мармурові підлоги, ліпнину на карнизах і стелі з художнім розписом, непотрібні монументальні колони, що підтримують невідомо що, та величезні картини в золотій оправі, із зображенням різномастих персонажів у дорогому одязі та з гордовитою поставою, мені здалося, що десяток людей різної статури та віку, які сидять за масивним різьбленим столом із дорогого дерева, теж намагаються завалити приміщення всіляким дорогущим мотлохом, що кричить про статусність і дорожнечу.
Якщо бути точним, то їх було дев'ятеро, шестеро чоловіків і три жінки, і мадам Суддя саме височіла над усіма і щось зачитувала з аркуша, що лежав перед нею. Моя поява перервала її палку промову, і весь народ, який перебував у приміщенні, з подивом вирячився в мій бік.
— Привіт трудівникам язика і сідничного нерва! Що працюєте чи дерибаните народне добро, ну гаразд, гаразд, не буду відволікати вас від важливих справ, мені б тільки з мадам Суддею пошепотітися.
— Ти як сюди потрапив, хлопче? Невже щось з охороною зробив? — гучним голосом запитав міцний статний чоловік із густою сивою шевелюрою та пронизливим орлиним поглядом, напевно, сам головний радник.
— Та ні, он як стояли, так і стоять, пильнують, так би мовити.
— Старшино! Негайно сюди! — загорлав якийсь мужик невисокого зросту, але доволі презентабельної зовнішності, широкоплечий, червонопикий, нахабний. — Усіх під трибунал відправлю! Вони в мене все життя, що залишилося, вулиці мести будуть та трупи інфікованих під стінами підбирати, а не в почесній варті стіни підпирати!
— Облиште караульних у спокої, Ґонзо, в тому, що цей безцеремонний молодик так легко потрапив до нас на засідання, мало їхньої вини. Я сама була свідком, як він за хвилину своїми улесливими промовами обробляв людину, після чого та почала йому цілком співпереживати, — втрутилася мадам Суддя.
— Ага, ще скажіть, що я шахрайським шляхом виманюю пенсії у стареньких. Ти куди дівчинку поділа, стара відьмо?
Радники всі як один зойкнули, почувши мої останні слова. А червонопикий знову підскочив і хотів уже знову загорлати, але я його випередив:
— А ви, шановний раднику, я так зрозумів, за сумісництвом є начальником департаменту юстиції. Якщо так, то хотів би поцікавитися, як ідуть справи з приводу фіктивних поліцейських зі справжніми поліційними посвідченнями?
— А тобі що до справ департаменту?
— Ґонзо, це він... той самий... — не вдаючись у подробиці сповістила червонопикого мадам Суддя.
— Так це — Стрілок! Хм, доволі елегантний і симпатичний молодик, а мені казали про якогось волоцюгу у рваних штанях, — промуркотіла одна з присутніх, смуглолиця, доволі приваблива жінка, зовнішньо чимось схожа з Самай', тільки віком злегка за сорок.
— Те саме можу з усією впевненістю сказати й про вас... — злегка пригнувши голову, позначив ввічливий уклін.
— Мадам Жозефіна, молодий чоловіче, поза діяльністю радника, очолюю департамент медицини та зцілення.
— Єдиний департамент, до якого в мене практично немає жодних претензій, як і до вашої зовнішності, мадам, — знову кивнув я.
— Ні, ну який же він лапочка! — вигукнула жінка, весело засміявшись. — Але якщо все ж таки якісь питання і з'являться, то мій кабінет за першим поворотом і прямо, сповістіть секретарку, і я прийму вас позачергово.
— Та ти б просто зараз розсунула перед ним ноги, шльондра, — буркнув Ґонзо, втупившись у стіл.
— Не тобі розповідати, як мені чинити, тупий солдафоне, — процідила та, не припиняючи мило усміхатися.
— А можна у вас взяти автограф, це для мого сина, — поки панове радники пересварювалися, до мене тихенько підкрався низенький, субтильний молодий чоловік із ріденьким рудим волоссям і метушливими очима, і почав пхати під руку фото з моїм же зображенням.
— Так, час припиняти цей балаган! — гучним голосом припинив усі розмови і бродіння серед присутніх сивогривий чоловік, якого я визначив як голову ради. — Тебе це також стосується, Карле, ти на засіданні ради чи на ярмарку, займи, будь ласка, своє місце.
Рудий, не чекаючи поки я чиркну автограф для його сина, тут же шмигнув на своє місце.
— Це завжди відбувається, коли він де-небудь з'являється. Повністю порушується порядок речей, перетворюючись на хаос, — незворушно прокоментувала мадам Суддя, невизначено махнувши рукою.
— Слухай, бро, я розумію, ти здійснив кілька гучних діянь, наш системний брат тобою захоплюється, а місцеві так взагалі обожнюють, от і насолоджуйся життям і не лізь куди тебе не просять, — тихим, але чітким голосом раптово заговорив хлопець, який досі байдуже дивився на все, що відбувається, у яскраво-квітчастому костюмі та смішних лакованих штиблетах, але з дуже зловісним поглядом, аж мороз по шкірі. — Ти мимохідь потрапив на хвилю і досі якимось дивом тримаєшся на ній, але так буде не завжди, і одного дня ти можеш упасти, і твоє падіння буде довгим і болючим. Так що давай чеши звідси, повипендрювався перед панами радниками, і досить, можеш навіть записати сьогоднішній випадок у свій блокнотик у графу гучних діянь.
— Слухай, Снуппі, а що це за шмаття на тобі, на який клас система таке видає?
— Як ти мене назвав, засранець? — зашипів квітчастий.
— Так я думаю, що це переходить усі межі! — схопився зі свого місця головний радник і, обійшовши стіл, став між нами. — Менсоне, прийди до тями, ми ж представники закону і порядку в цьому місті, і не можемо дозволити собі переходити за рамки.
Напевно, небезпечним хлопцем був цей Менсон, якщо навіть сам головний радник зірвався зі свого місця як підстрелений, щоб не допустити якоїсь витівки з його боку. Ну що ж, іще один небезпечний ворог до мого списку ворогів. А той, неохоче послухавши свого старшого товариша, кинувши в мій бік злісний погляд, не поспішаючи пішов на своє місце, а сівши, ще й ноги на стіл закинув.
Ну а старший радник, вважаючи, що ситуація стабілізувалася, по-дружньому закинувши мені руку на спину, почав вішати локшину на вуха:
— Синку, я розумію, що в тебе трапилася низка неприємностей, і ти з огляду на свою молодість бажаєш їх якнайшвидшого вирішення.