І коли я зможу піднятися настільки високо, щоб мій голос мав хоч якусь вагу, то ще не відомо.
— Мені здається... Назви це жіночою інтуїцією. — сказала дівчина. – Що з часом все зміниться.
— Ну, якщо це зміниться, і я стану таким впливовим і відомим... Тоді нехай буде так. Я даю тобі своє слово, і клянуся Системою, що замовлю словечко за твою дочку. Ну а тепер давай перейдімо до справи – коли та де?
— Коли і де ми зможемо зачати дитину? — тихо спитала вона. — Ідеальний варіант, я тобі розповідала де – в лазні. Багато хто там робить "це", коли людей мало — дешево і сердито. Зайди якось в цей час коли-небудь, побачиш багато цікавого. Але раз ти такий естет, то... Приходь завтра вранці до будинку пекаря, як почне світати, звідси це буде через чотири будинки. Я відведу доньку до школи, а чоловік на півдня піде до мерії, у справах. Отоді ти отримаєш свої гроші.
— А як ти можеш бути впевненою, що все вийшло. Я чув, що це може не спрацювати з першого разу.
— Ну тоді ти будеш приходити до мене щодня, як на роботу, поки не досягнемо потрібного результату.
— А що... Мені подобається. А годувати будеш?
— Прямо в процесі, щоб не витрачати час даремно. Але не переживай, якщо щось буде не так – я скажу.
— Треба, щоб спрацювало. Гроші мені вкрай потрібні.
— Тоді постарайся. Все залежить від тебе. — вона встала і погладила мене по щоці. — Ну, мені пора йти. Я буду чекати тебе завтра вранці. Ти що, не йдеш?
— Ні, я побуду тут ще деякий час.
— Невже не наївся? — здивувалася Самая'.
— Ні, ні, дякую! Нагодувала – від пуза. Просто мені потрібно подумати про дещо. Послухай, а що як дитина знову народиться без здібностей?
— Я навіть не хочу про це думати, і тобі забороняю. Краще думай про щось інше, про хороше. А поки що бувай, я буду чекати...
Пішла. Що ж, завтра є робота, приємна... А головне, добре оплачувана. Якщо діло вигорить, то все буде чудово. А поки що потрібно забути про жінок і подумати про найнеобхідніше. У залі майже не було людей, страви з мого столу, спритні офіціанти прибирали. Поки ніхто не виганяє, можна подивитися на свої характеристики.
Я активував вікно системи та увійшов у меню... Розділ "Характеристики":
(СИСТЕМА)
Клас: Стрілець – стихійник, Ім'я – Еех. Рівень – 4.
АТАКА — 0
МІЦНІСТЬ – 0
СПРИТНІСТЬ – 0
ВИТРИВАЛІСТЬ — 0
ЗАХИСТ – 0
INTILLECT – 0
ЗДОРОВ'Я (ЖИТТЯ) – 60/60
Швидкість – 0,2%
Дальність – 0,2%
Точність – 0,2%
Вільних доступних балів – 32
УМІННЯ – Темпус Станс (Зупинка часу) (можливість зупинки часу на 2 секунди), Міфічний, Масштабований. Час перезаряджання – 24 години.
НАВИК – ЧУдан – 5-й рівень (удар ногою, в середню та верхню чистини тіла), епічний, масштабований. Час перезаряджання – 50-ть хвилин.
Я так розумію, що бали даються за перші сім параметрів, (плюс один в подарунок), так би мовити, основні. А нижні – це суто індивідуальні характеристики мого персонажа. Тобто все, що пов'язано зі стрільбою. Ці три навички (плюс основний Навик — атака, єдина з можливістю прокачування в обох місцях) прокачувалися окремо, по гілці розвитку, з кожним підвищеним рівнем мені щось перепадало. Але в ці ж характеристики за бажання можна кидати й очки розвитку, за рівні.
Я порахував, виявилося, що самі бали давали дуже мало, всього 0,2% за одиницю. І лише у гілці розвитку стрілка, відсотки трохи зростали кожні двадцять рівнів. Принаймні, хоч це радує.
І була ще одна велика лажа. Величезна. Від Системи. Нас, персонажів, почали закидати у світ Терри відразу, минаючи обов'язкове навчання до десятого рівня, в "яслях", (через збільшення кількості зомбі, і їх мутацій). Тобто практично зовсім не підготовлених. По суті, на нульовому рівні ми були слабшими за всіма параметрами середньостатистичної людини, як підлітки 13-14 років (на це мені натякнув покійний Сьома). Тому щоб уникнути втрат, система нараховувала віртуальні невидимі бали, які в сукупності піднімали нулівку за показниками, на десятий рівень. Але ось біда, ці віртуальні бали давалися як би в кредит. І поступово прокачуючись, заробляючи очки, цей самий кредит погашали. Тому аж до першої десятки системні просто погашали борги, і лише після цього починали посилюватися.
Наведу приклад. На нульовому рівні від мого кольта, при пострілі, кулі просто падали на землю. На десятому, де характеристика "дальність" мала в своєму активі 15 балів, відповідно рівню, він вже бив на три метри, ближче ніяк, ймовірність бути з'їденим перевищувала 50%. Те ж саме стосується і точності, щоб кулі не летіли куди-небудь, а більш-менш кучно, потрібно було підняти цей параметр до десяти. Так що якщо я закину в "дальність" п'ятнадцять балів, кожне з яких дає 0,2%, то лише поверну Системі аванс, зовсім не прокачуючись. Вирівнювання почнеться після того, як проти кожного рядка параметрів буде виставлено цифру 15 балів. Ось так.
Ну що ж, робити нічого, треба качатися. Як я раніше, вирішив, спочатку в силу і витривалість. У мене на руках тридцять два бали. Якщо розділити його на ці два параметри, то поверну борг системі. Але тут спало на думку; потрібно також кидати і його в атаку, щоб прокачувалася, і щоб кулі могли пронизувати черепи мерців, а не відскакували від них. Тому я вирішив:Міцність —11 балів; Витривалість — 11 балів; Атака – 10-ть.
Після розподілу балів я не став сильнішим, від слова зовсім, а лише зменшив борг перед Системою, і став трохи розбиратися в тонкощах справи.
Далі я вирішив почитати правила і зводи законів, і навіть поспілкуватися з колегами про прокачуванні, як раптом заблимало вікно "Голосовий чат". Особисте повідомлення.
До мене в чат постукав Альф, той самий маг-альбінос і поки що єдина людина в графі "друзі":
— Здоров, бро! Як життя? Як сам? — вигукнув я, вдаючи радість.
— Та, поки що все нормально. А як в тебе? Качаєшся?
— Так, на стільці в їдальні громадського харчування. – ні словом не збрехав я йому, дійсно погойдуючись на благенькому стільці.
— А хочеш по-справжньому, в бою, як учора ввечері? – запропонував він.
– Від хорошої бійки не відмовлюся. А що, де, коли, кого?
— Наші віщуни, ворожки й астрологи, передбачали на своїх бубнах напад мерців. Один на південні плантації, інший в районі західної стіни, де вчора були. Отже, якщо ти за, сьогодні ввечері під'їжджай до третіх західних воріт. І вперед за орденами!
— Чекай! А дабл А, візьмуть мене в загін? Якось я сумніваюся.
— Хто? А, зрозумів! Гарно придумав, потрібно цю фішку поширити. Але ні, ми створюємо два загони — один, сильніший, піде на плантації, там трохи складніше буде. Так що його очолить Атом, і звичайно ж Аеліта з ним, куди ж він без неї... А другий, слабший, буде вести Анк, той самий кулеметник, ти його повинен був запам'ятати. Там немає нічого складного, ми просто патрулюємо стіну на випадок прориву. Для прокачки "малих" — саме те. Вибач за "малого".
— З пісні слів не викинеш... Що маємо, те й маємо. Я обов'язково буду, ну, якщо мене випадково десь не вб'ють.
— Нє! Ти це... поки що не вмирай. Тому що багатьом нашим сподобався, не варто розчаровувати народ.
— Добре. Я постараюся утриматися від смертовбивства, але обіцяти нічого не можу, не все від мене залежить. Хотів запитати... ця, так звана подія затягнеться надовго, чи тут рандом?
— Що поспішаєш десь на нічне рандеву? Ох же ти ловелас, — заіржав Альф.
— Ні, вночі я сплю або б'ю зомбі. Мені на ранок, конче треба.
— Не бійся! До ранку ми обов'язково з усім впораємося. Це буде "мала хвиля", довго такі атаки не затягуються, максимум дві-три години.
— Тоді взагалі — потрясно!
— Ну, все тоді. Не запізнюйся і не губися, ми розраховуємо на тебе. Побачимося!
— Бувай! — відповів я, закривши чат.
Цікаво, чим я так сподобався загону "Атома"..., тим що напівголий блукав біля стін. Може бути, цей загін складається з людей нетрадиційної сексуальної орієнтації? Та ну нафіг! Несхожі. Але про всяк випадок спиною я до них повертатися не буду.
Глянув на системний годинник – дванадцята година дня. Чистенький, нагодований, спати поки не хочеться, а робити більше абсолютно нічого. До десятої вечора ще дуже багато часу. Як бути?
Затишну їдальню довелося покинути. Різнороби і ремісники, здається, закінчили прибирання і ремонт, нагулявши за роботою апетит, кинулися по їдальнях і тавернах. Зал поступово почав заповнюватися, і офіціанти почали все частіше дивитися в мою сторону, своїм виглядом, ніби говорячи що раз вже нічого не замовляєш, то для чого тоді даремно місце займаєш. Довелося йти. Лиш не знаю куди...
Розділ четвертий
Хоча як це не знаю куди... Після такого розкішного об'їдалова зіграли природні потреби. Спочатку я було подумав, що раз у світі Терри відбуваються такі надскладні ігрові процеси, то і з "цим" все добре. Але ні, ні фіга не добре... припекло! Та ще й так, що хоч за ріг забігай. Та тільки он скільки народу... хтось просто гуляє, хтось бігає по справах. І ніхто, нікуди, не забігає. Цікаво, чи є у них тут громадські туалети? Але якщо подумати, то як є — громадські лазні, значить обов'язково повинні бути заклади і такого профілю.
Здогадався розгорнути віртуальну карту міста. Стоячи біля стіни, щоб нікому не заважати, і трохи переступаючи з ноги на ногу, почав її вивчати. Як зменшувати й збільшувати, розібрався відразу. Мало того, при великому збільшенні на карті з'являлося все більше деталей. Типу — назви вулиць, номери будинків, назви майстерень і магазинів, а також короткий опис хто, що і де. Наприклад, магазин Соконами; зброя, обладунки, продаж, купівля, ремонт, оцінка.
У цьому місті є все — від А і до кінця. А ось будівлі під назвою "туалет" не видно. Або я погано шукаю. Вирішив піти на ярмаркову площу, яка судячи з карти, знаходиться всього в трьох кварталах від мого нинішнього місця розташування. Можливо, щось вийде. Сказано – зроблено.
Дійшов швидко. А як інакше... адже такий стимул. Сама площа не здивувала. Все як скрізь. Розміром з футбольне поле, рясно заставлене критими навісами, прилавками.