І навіть тоді, в будь-якому випадку, все одно проводять розслідування, до повного з'ясування обставин.
З цього боку до нас прийшов мир і спокій. Але відсутність чоловічого населення після епідемії змусило багатьох терріанських жінок шукати розради в обіймах системних, хоча у вас і власних жінок вистачає, але ваші зовсім не відмовляються від зв'язків на стороні. Для вас задоволення, для нас можливість продовжити наш родовід. Так, ви б'єтеся, іноді помираєте, але в нагороду СИСТЕМА відсипає вам по повній. Тому ви можете дозволити собі багато чого, якщо не все. Адже між битвами системні живуть довго і щасливо, до їх послуг маса розваг і задоволень, вони можуть отримати будь-які речі, купити все, що захочуть, харчуватися найкращою їжею, пити найкращі напої, про які багато хто з нас може тільки мріяти.
— Але я, як бачиш, не сильно жирую, їм і п'ю твоїм коштом. — дорікнув їй.
— Це поки що. Ти тільки-но з'явився, і ще не вступив в силу. Та я впевнена, буквально через пару місяців ти навіть забудеш про те, що гроші бувають в сріблі, а тим більше в міді. Наша доля – орати та сіяти, тому багато місцевих дівчат намагаються вийти заміж за системних, щоб вирватися з безпросвітної темряви, в якій вони опинилися. Хоча ваші й не дуже поспішають одружуватися з нами.
— Щось я, не розумію... Ти закликаєш до революції проти влади системних чи хочеш одружитися з одним із них?
— Я розповім, тільки дай закінчити. Отже, ви не поспішаєте одружуватися, та й навіщо, якщо в будь-який момент можете закрутити відносини з іншими ще молодшими й ще гарнішими, благо нестачі в молодих дурненьких дівчатах немає. Але жінки, які від вас народили, стали помічати, що у дітей, народжених від такого зачаття, став проявлятися дар. Вони виростали й з віком їхні здібності тільки ставали сильнішими. Їх не потрібно було прокачувати. До моменту повноліття такі діти досягали сили дару, порівнянного з вашим десятим рівнем навику.
Ваші теж помітили цей феномен і стали забирати таких малюків у свої клани й гільдії. Адже кращого і вірнішого воїна, ніж власний син або дочка, до того ж який володіє сильним навиком чи умінням, особливо цілителя або бойового мага, ніколи й ніде, не знайти. Але та як діти були ще маленькими, вони вимагали догляду, адже вам не личить мати справу з памперсами, пелюшками й розпашонками, а нянь не напасешся, тому ваші вирішили призначити опікунів з боку родичів дитини, це були, як правило, мами.
— Ага, зрозуміло... Батьки тримали дітей у розкішних умовах, бо самі так жили. Тому матері автоматично опинялися в такому ж лакшерному середовищі. Так ось навіщо тобі потрібна дитина, хочеш одразу з селянок в панянки, жити в достатку, ні в чому собі не відмовляючи. Але я не маю до цього ніякого відношення, ну, крім самого акту зачаття. З усього мого багатства тільки те, що на мені, а на те, що я коли-небудь зароблю незліченні багатства, надії мало. Можливо, вже через тиждень загину десь на стіні.
— Якщо дитина народиться з даром, особливо на який є попит, як я вже говорила, мага, цілителя, ну хоча б хорошого провидця або контролера, то будь-який клан з руками відірве його, навіть незважаючи на безбатченка. Нічого — виховають.
— Чий би бичок не стрибав – а телятко наше. — я кивнув головою, погоджуючись з дівчиною. — І в будь-якому випадку ти будеш спочивати на лаврах, разом з дитиною. Браво.
— А чому я повинна соромитися свого бажання, жити красиво і багато! Це не є злочином! Чи я роблю щось незаконне! Чи багато інших жінок не мріють прожити життя в достатку і ні в чому собі не відмовляти.
— Заспокойся. Тихо. Я ні в чому тебе не звинувачую. Все вірно, я теж не бачу нічого кримінального у твоєму бажанні жити заможно. Якщо у тебе це вийде, то я лише за. Ти розкішна жінка, тобі тільки в розкошах і жити. Як то кажуть, троянда повинна жити у квітнику, а не біля плоту. Тільки мене цікавить одне, а чому ти раніше не подбала про народження такої дитини? Не хочу тебе образити... та скільки тобі років?
— Ти мене анітрохи не образиш, я навіть здивована твоєю відповіддю... думала, почнеш зараз вичитувати про мораль!
— Ха-ха, дуже смішно! — А вона взяла і показала мені язика у відповідь.
— Мені двадцять п'ять. — відповіла без збентеження. – І я не вперше пробую щось подібне. У дев'ятнадцять років я народила першу дитину. Дівчинку. Від системного. Здається, це було так давно, що я навіть забула його ім'я, пам'ятаю тільки, що він був магом Землі. Але, на жаль, дитина народилася без дару... Таке іноді трапляється ... рідко, але трапляється. І я виявилась однією з тих рідкісних, безталанних жінок. А батько незабаром безслідно зник. І я навіть не знаю, чи він переїхав в інше місто, чи загинув десь у бою.
— Ти глянь, і таке буває!
-На жаль. І, на жаль, зі мною. А потім, як по накатаному. Хоч я і гарна, але хто візьме мене заміж з дитиною, навіть із наших, адже навколо багато красивих і незаміжніх дівчат і без придатка.
Мої батьки, щоб не геть таки у прірву — стати дружиною якогось прибиральника падалі, засватали мене вдівцю Лапау, місцевому пекарю. Лисому, товстому, з величезною бородавкою на носі й обвислими вухами, до того ж ще й кривоногий з роздутими венами на ногах. Ось так я і стала його дружиною. Авжеж, мене ніхто не змушує важко та багато працювати, так, дрібні доручення по дому, тому що в будні дні до нас приходить наймана працівниця, що готує та прибирає. До доньки він теж ставиться більш-менш, добре. Але який це невимовний жах, коли мені доводиться лягати з ним спати, терпіти його в'яле термосіння на мені й радісне рохкання, коли він закінчує, весь цей час мене тягне блювати. Для мене навіть розмовляти – не те щоб навіть посміхнутися йому — вже буває важко. Те, що до нас приїжджає хатня робітниця – це добре, а в іншому він жахливий скнара. Новий одяг та взуття, ми отримуємо з донечкою тільки тоді, коли попереднє практично зносилася, в будинку з предметів обстановки тільки найнеобхідніше, ніякого навіть натяку на розкіш. Не дивись так, я думала влаштуватися на роботу, хоч чоловік і проти, щоб забезпечити хоч трохи себе і доньку, я навіть влаштувала її в школу, аби був вільний час для праці. Але поки що в початковій школі малу доводиться забирати о другій годині дня, а роботодавці вимагають працювати повний робочий день.
— М-да! Сумна історія. — Я сито потягнувся, мало не відригнувши, та вчасно схаменувся, згадавши що все-таки з дамою. — А навіщо було виходити заміж, жила б собі з батьками, виховувала доньку. А з часом влаштувалася б на роботу, почала підробляти, думаю, на двох на перший час вистачило б. А потім, можливо, щось змінилося.
— Річ у тому, що мої батьки жили в надії знайти багатого нареченого завдяки моїй красі, або пристроїти дочку в тепле місце, щоб самі щасливо жили поруч з нею. А як же ж вони схвалювали та раділи ідеї мати дитину від системного, словами не передати.
— Але потім стався облом.
— Яке цікаве, а головне, ємке слово. Я стала розчаруванням всього їхнього життя. Мій шлюб – це фактично вигнання з дому. Питання стояло; або-або. Або я виходжу заміж, за того на кого вони вкажуть, або живу на вулиці зі своєю маленькою донькою. Я — не мої батьки, і я не приречу свою дитину на жалюгідне існування, тому й зробила такий вибір. Так я і прожила... правильніше було б сказати – проіснувала, кілька років, живучи майже виключно заради дочки. Поки сьогодні у вікні не побачила тебе...
— Принца на білому коні!
— Скоріше, розгубленого новачка, без мідяка за душею в подертих штанях, якого буде легко спокусити та отримати те, що хочу.
— От подобаєшся ти мені Самай' за свою відвертість…
— Хто ж знав, що тебе буде так важко спокусити. Я ж не сліпа, бачила, як ти ледве стримуєшся, щоб не кинутися на мене, ну а твій... взагалі здав тебе з головою. Від чого ти так став пручатися, адже нічого страшного не сталося б, а й навпаки?
— Протистояння спокусі розвиває характер і силу волі чоловіка.
— Ой-ой! Лиш не починай...
— Якщо чесно, ти мене налякала. Ну прикинь, стою я собі такий радісний, під теплою водичкою, насолоджуюся... І тут до мене вривається гола ба... дівчина, і починає кричати про якусь дитину. От я і відігнав тебе з переляку, від гріха подалі.
— А що змусило змінити свою думку?
— А тепер давай-но перейдемо до справ наших насущних. Я пам'ятаю, як ти казала, що якщо я допоможу тобі, ти зможеш допомогти й мені?
— Все що в моїх силах. Але як же ж все-таки прикро. Я все ще вважаю себе досить привабливою жінкою, а от спокусити молодого чоловіка вже не можу, без додаткових умов. — сказала дівчина, і з її обличчя було видно, що вона трохи засмучена. Якби ж ти знала ціпонько, що б я з тобою зараз зробив...
— Просто постав наголос на слові "чоловік", і тобі все стане зрозуміло. Тому що, якби я був ще юнаком, ти давно отримала б те, що хотіла, і до того ж у тебе з'явився б ще й прищавий шанувальник, по вуха закоханий у твою персону. Який би всю ніч співав серенади під твоїм вікном, не даючи спати ні тобі, ні твоєму чоловікові, а ні сусідам.
— Справді! Як романтично! – розцвіла вона.
— Але тобі знову не пощастило і попався я. Але ти не сумуй, я гарний, веду здоровий спосіб життя, і якби не обставини, я б погодився допомогти тобі і за так.
— Які обставини?
— Це не має значення. Головне, що мені конче потрібно десь до завтрашнього вечора дістати сто золотих монет. Ти правильно помітила, я новачок, і у мене поки що немає друзів, у яких можна було б зайняти. А тут ти так своєчасно запропонувала...
— Гаразд, я дам тобі сто золотих...
— Тільки я нічого підписувати не буду. І ще одне... Якщо в мене вийде, то я їх тобі потім віддам, так що можеш вважати ніби дала в борг.
-Ти знаєш. — задумливо сказала вона. — Давай зробімо так! Я даю тобі сто золотих, без жодних розписок і застав, а ти, якщо у мене буде дитина з даром і нас приймуть в якийсь клан, то впишешся за мою дочку. Поясню — за вашими законами опікун повинен бути тільки один. А я не хотіла б залишати свою дівчинку нікому, особливо батькам, а про чоловіка навіть мови не йдеться. Тобі лише треба поклястися Системою.
— Ну, я можу багато чого пообіцяти. Хто ж мене послухає. Поки що я перебуваю в самому низу ієрархії, нижче тільки зомбі.