Незважаючи на важку рану, я ледь не підстрибнув у ліжку, як дитина, від того, що ця найпрекрасніша з дівчат, хоча б сьогодні, але належатиме тільки мені і нікому іншому.
На ратуші пробило шість, Анька, ніяк не відреагувавши на гучні звуки, тільки сонно потерлася об моє плече, промурмотіла щось незрозуміле і при цьому посміхнулася. Так, а з чого це раптом їй стало так весело, може уві сні потішається над тим, як я кульгаю. Ну якщо так, то я їй зараз задам, ось щоб таке влаштувати... і тут мій погляд зачепився за щось темно-синє, що валялося на підвіконні. Шматочок крейди, що завалявся від П'яточкиного набору, напевно, єдиний вцілілий свідок жорстко обмальованої Баффі. Ну що ж, саме час закінчити його епопею в такому ж дусі, може і не в таких обсягах, але головне на подружці колишньої потерпілої.
Я обережно, щоб не розбудити сплячу красуню, потягнувся за ним і підчепивши двома пальцями обережно подув на крейду, здуваючи залишки пилу, потім легенько наслинивши почав вимальовувати дівчині сині вуса. Завершивши цей трудомісткий процес, залишками я домалював зрощені на переніссі брови та швидко струсив залишки крейди з рук на підлогу, таким чином позбувшись доказів. Потім легенько погладивши дівчину по плечу, тихо промовив:
— Гей, симпатюлька, час вставати, ти просила о шостій тебе розбудити, а вже пів на сьому.
— Блін! Я просила о шостій, щоб мати в запасі ще хоч пів години, щоб трохи побешкетувати з тобою, а так вже треба збиратися, сьогодні понеділок, розводка.
— Так треба було попередити, після твоїх слів я тепер вже і сам не радий, що не розбудив раніше. А може, ну її цю розводку, ти ж маєш право, зрештою, хоч раз запізнитися на службу.
— Запізнитися на свою першу розводку в якості, командира роти? Це було б верхом легковажності. Мене б не зрозуміли ні підлеглі, ні начальство.
— Точно, у мене зовсім вилетіло з голови, що ти вже на законних підставах носиш звання капітана, але це, напевно, тому що ти всім, крім мене, проставилася.
— Але ти ж не п'єш.
— Так, я людина, яка не п'є, але тут справа принципу.
— Гаразд, як тільки знайдемо дитину, я запрошую тебе до себе на вечерю. А зараз я в душ. Потім треба ще додому заскочити — переодягнутися.
— Дивись, ловлю на слові.
Дівчина показала мені язика і спритно вискочила в коридор, не закривши двері. Її закрив я, та ще й на ключ, і, присівши на ліжко, почав чекати подальшого розвитку подій, при цьому з насолодою розчісуючи затягнену рану.
Довго чекати не довелося, за пару хвилин грюкнули двері у ванну і почувся сердитий голос Ані, що стрімко наближався до моєї кімнати. Потім дверна ручка завихляла, але так і не зумівши відкрити, дівчина почала голосно барабанити, при цьому жорстко чихвостячи мою персону.
— Анумо відкривай негайно, Пікассо нещасний, ти що з моїм обличчям зробив?
— Здрастуйте! Це я, Василь! Допомога потрібна? — передражнюючи голос Васі, прокаркав я, підійшовши до дверного отвору.
— Тобі зараз самому допомога знадобиться, Ван Гог недороблений, і від хірургів теж.
— Хочеш сказати, що, як і Ван Гогу, вуха обірвеш?
— І не тільки вуха...
— Любов моя, ти не посмієш, це ж я, твій милий, коханий Еешик. Радість твоїх очей, бальзам твоєї душі, шербет твого серця!
— Швидше біль моєї голови і мучитель моїх нервів. Відкривай, там моя сукня.
Довелося відкривати, при цьому скорчившись і міцно заплющивши очі, чекаючи гарненької прочуханки.
— Ось так і стій, за свої витівки ти позбавлений споглядати мене в оголеному вигляді.
— Ні, тільки не це! Ну Ань, ну пробач мені безпутному, сам не знаю, як мені таке спало на думку.
— Тому що ти такий і є, і з цим нічого не поробиш. Знала, кого вибирала. — дівчина легенько плеснула мене по лобі, а потім міцно поцілувала в губи. — Сподіваюся, до старості подорослішаєш і станеш розсудливим.
— Ага, і перетворюся на всім незадоволеним буркотуном і скептиком.
— Не лякай мене так. Сподіваюся, не до такої міри — подорослішаєш. Гаразд, бувай, бувай, десь через годину зв'яжуся з тобою. Не смій пропадати.
Сказала і зникла, зачинивши за собою двері, і тільки поспішне цокання підборів, що віддалялося, долинуло зі сходової клітки. Я ж, знову розтягнувшись на ліжку, деякий час безглуздо витріщався в стелю, потім це мені набридло і я пішов у ванну, де, прийнявши контрастний душ, довго чистив зуби, дивлячись у дзеркало на своє відображення. Темна щетина на щоках і підборідді почала переростати в повноцінну бороду, тому вирішив ще й поголитися.
Вийшовши з ванни свіжим, поголеним і навіть внутрішньо посвіжілим почав доїдати залишки приготовленої їжі, яка, на щастя, поки не зіпсувалася. Наситившись, заскочив у подаровані Анею штани, взувся у свої незмінні кеди і в такому вигляді вийшов із квартири попрямувавши до чорного ходу, де відчинив двері, що виходили на заднє подвір'я. Вдихнувши на повні груди свіжого ранкового повітря, заходився обходити будинок по колу уважно вдивляючись у всілякі щілини й виїмки, марно намагаючись розгледіти в них скоцюрблене тільце моєї малючки. Обійшовши будинок по колу, але так нічого не виявивши я в серцях сплюнув й пішов до себе, остаточно впевнившись, що чекати її абсолютно безглуздо, якби могла, то давно вже прийшла б. Залишається тільки два варіанти: або дівчинку десь замкнули, і вона не може звідти вибратися, або, про що не дуже хочеться думати, побита злісними дітлахами, не маючи сил дістатися додому, забилася в найближчу щілину і як завжди, скрутившись у маленьку беззахисну грудочку, навіть без можливості в останній раз обійняти свою улюблену ляльку, навіки заснула. Як же хочеться вірити таки в перший варіант, і взагалі якого хріна це маленьке нещастя того злощасного дня причепилося саме до мене. От не знав би її, не було б зараз так важко на душі. Але гаразд, Аня, як тільки звільниться від своїх ментівських справ, по любому ще раз навідається в той чортів притулок №2 і можливо щось таки та знайде. А я поки повинен побачитися із Самай' і хоч трохи втішити та заспокоїти бідну дівчину, яка вмить лишилася і сім'ї, і свободи.
Для того щоб виглядати пристойніше, вирішив одягти той костюм із сорочкою, в якому ми ще всією дружною компанією фотографувалися на пам'ятному чаюванні у тітоньки Поллі. Довго вирішував: одягати жилет під піджак і краватку до купи чи йти без них. Одягнув, покрутився перед дзеркалом, вирішив, що так буде респектабельніше, зачинив двері у свої апартаменти й побіг на вихід.
Проходячи повз тітчину квартиру, трохи пригальмував крок, вслухаючись, чи не доноситься звідти якихось підозрілих звуків. Але все було тихо, або вона ще спала, або ні світ ні зоря подалася по якихось своїх справах. Та мене цікавила не стільки вона, скільки Василь, який залишився у господині на постій та так відтоді й не з'являвся. Не те щоб я за ним сумував, чи дуже сильно переживав про його добробут, блаженний раз у раз доводив, що чудово може подбати про себе й сам.
Просто мені доведеться відвідати такі місця, де його точно не пропустять і, у зв'язку з цим, Вася може влаштувати неабиякий кіпіш, якого я поки хотів би уникнути. На щастя, поки я виходив, акуратно зачиняючи за собою вхідні двері, за мною так ніхто й не вилетів із неодмінним: "Мене звуть Василь!", тому я з легкою душею пошкутильгав у бік наступної вулиці, на якій було простіше зловити візника. До слова, шкутильгав я вже не так важко, як учора, думаю, якщо так і далі піде, то до кінця тижня буду пурхати немов метелик.
Як я і передбачав, візника перехопив просто на підході, ледь встигнувши свиснути екіпажу, що пролітав повз. Спершу вирішив заїхати до дядечка Ау, тому як у майбутньому доведеться злегка зчепитися із можновладцями і зайві підсилення мені, думаю, будуть доречними.
— Всім привіт! Хто крайній? — крикнув я в тишу, як зазвичай, порожнього приміщення, зупинившись на порозі крамниці. — Що, нікого? Значить, я перший буду!
— Ти хоч раз у житті можеш зайти, як усі нормальні люди?
— А де люди-то, з кого приклад брати?
— Так, бачу, що ти хоч і причепурився, ставши схожим на нормальну людину, а розумом усе той же. Де малу загубив?
— Збитошна дуже стала, от на костюмчик і проміняв.
— Тьфу на тебе, ніколи нормальної відповіді не дочекаєшся, одні лиш дурниці з рота твого лукавого, пруть!
Господар крамниці перебував за прилавком і, спершись на нього, щось діловито записував у невелику записну книжку. Я підійшов до нього і, теж зі свого боку спершись об прилавок, радо махнув рукою, заразом намагаючись одним оком зазирнути в записи старого крамаря.
— Косоокість заробиш, до того ж я від когось чув, що днями цікавій Варварі на базарі дещо відірвали, — зауважив дядечко Ау, закривши свою книженцію й ховаючи її у внутрішню нагрудну кишеню.
— Це якій такій Варварі? — ошелешено витріщився я на нього. — Дядьку, ти якщо в чомусь такому замішаний, то мені нафіг це знати не треба. Не вистачало, щоб мене ще з тобою замели як співучасника. Тобі то що, не сьогодні, завтра помреш, а я не хочу все своє життя за ґратами провести, воно в мене і так не цукор. Коротше, я тебе не знаю, ти мене не бачив.
Сказав і поспішив до виходу.
— От бовдур! Ану стій! Нікому я нічого не відривав, це приказка така, до речі, вами ж, системними, і завезена.
— Брешеш, мабуть, тому що ні про які такі приказки я чути не чув. Зізнайся краще, що хочеш хитрістю мене у свою, кодлу заманити та людей різати за якісь свої справи. Ну вже ні, я в такому, участі не беру, — зупинився я на порозі, повільно простягаючи руку до дверей.
— От навигадував. Як тобі таке в голову тільки могло прийти? Між іншим, я на цій вулиці вже років тридцять торгую, і ніхто ніколи навіть у дрібному шахрайстві мене не звинуватив.
— Звісно, всіх свідків потім у підворітні пікою у бік або ножиком по горлу…
— Говори, говори, базікати — не мішки тягати. Ти купувати прийшов, чи тільки голову морочити?
— Ну після всього почутого якось і стрьомно в тебе щось брати. Раптом воно ще з неостиглого тіла… хоча, якщо з п'ятдесяти відсотковою знижкою, то ще можна подумати.
— Тобі що, інфіковані, зовсім голову відбили? Мені тепер, заради тебе, пройдисвіта, собі на збиток торгувати, чи що, так дійсно доведеться розбоєм зайнятися, — обурився крамар.
— О, а я ж казав, що з тобою, шановний Ау, діло нечисте.