Вони ж всі троє на одне лице, малі напевно брат з сестрою, а ця або теж сестра, але старша і напевно від іншого батька або тітка. У матері не годиться, занадто молода.
— Ну, те, що руді, я звичайно помітив, але ось за обличчям вони мені не дуже схожі. У старшої губи тонкі, у молодшої пухкі.
— Так, поганий з тебе слідчий вийшов би. Звичайно, у дівчинки більш яскраво виражені риси обличчя, так буває, а ось по губах ти не правий, але це тому, що вихователька при чужих, весь час їх підтискає. Стопудово хоче приховати від чужих свою схожість з дітьми, щоб уникнути помітної схожості, так би мовити. Швидше за все, двоє молодших незаконно оформлені в притулок і напевно за хабар, одній тягнути трьох на мізерну казенну зарплату, напевно, важко, ось і придумала прилаштувати їх до дармової годівниці, де дітлахи будуть непогано одягнені й добре нагодовані, а головне все коштом міста. До речі, я думаю, окуляри вона теж носить для прикриття, он навіть ти тільки їх і побачив, добре придумала.
— Хм, як ти цікаво вибудовуєш версії, я аж заслухався.
— На жаль, без конкретних доказів, це всього лише версії, які залишатимуться такими, поки не доведу зворотного. Ну що, поїхали?
— А ти даси мені покерувати своїм тарантасом?
— По-перше, не тарантасом, а двоколісним візком, а по-друге, після сьогоднішньої витівки ти думаєш, я дозволю тобі взяти в руки віжки? Вибач, але я не самогубець.
— Ну, по-перше, пофіг як воно називається, хоч катафалк, а по-друге, так, ти не самогубець, ти — жаднюга!
— А ось за жадібність, ти відтепер тільки пасажиром і будеш їздити на цьому "катафалку"!
— Не дуже-то й хотілося, зараз як свисну, сама більше їздити не захочеш.
— А ось я когось зараз як свисну, відразу на обидві ноги кульгати стане. – зауважила дівчина, при цьому ще й примруживши очі.
— Ах ти ж козюлька, реготати над калікою надумала, ну тепер тримайся рідна, ти, здається, політати хотіла, ось зараз і злетиш!
— Ні! Стрілок! Не смій нічого робити, я вдруге таких перегонів не витримаю, ну невже тобі мене зовсім не шкода?
— Вибачайся за кульгавого!
— Вибач, кульгавий! Ой, вибач, вибач, я не так хотіла висловитися! Я хотіла сказати, що ти зовсім не кульгавий, а тільки трішки, і якщо на тебе не дивитися, то твоєї кульгавості анітрохи й не видно.
— Коротше, якщо за протоколом, то вибачилася, навіть причепитися нема до чого, а якщо за фактом — то ще тричі кульгавим обізвала. Недарма тобі капітана присвоїли. Цукерку хочеш?
— Не хочу! І взагалі, ти все брешеш, немає у тебе ніяких цукерок, а про всілякі вульгарності я навіть слухати не бажаю.
— Причому тут вульгарності, просто подумав, що якщо у мене вдома і залишилися якісь продукти, то все давно зіпсувалося. Тому подумав, що треба заїхати в продуктову крамницю, скупитися, а заодно і цукерок тобі б купив, щоб рот був зайнятий. Які ти любиш?
— Найсмачніші.
— Тобто найдорожчі?
— Не обов'язково, ходімо я покажу які. А шоколадку теж купиш?..
Розділ другий.
Прокинувся я ще до світанку, поглянув на внутрішній годинник – без п'яти на шосту. Нога начебто перестала боліти, хоча я і не поспішаю нею ворушити, бо на ній спочиває струнка Анчина ніжка, як і її гарна голівка на моєму плечі та ніжна ручка на грудях. Спить так спокійно і мирно, що навіть боюся інколи сильніше, ніж треба, видихнути й, тим більше почухати поранену ногу, яка ні з того ні з сього почала неймовірно свербіти.
Вчора ввечері ми з дівчиною забігли в місцеву продуктову крамницю, де вона діловито вибирала продукти на цілих вісім срібняків, значну частину яких "з'їли" "не дуже дорогі" цукерки вагою два з половиною кіло. Ну та нічого, я тепер за місцевими мірками досить забезпечений молодий чоловік. Тільки за один недавній смертельний рейд я заробив тисячу чотириста монет золотом, плюс своїх залишалося понад двісті штук, звичайно, деяку частину доведеться відвалити Саті за зруйновану квартиру, але не думаю що вона що вона надасть зовсім вже непідйомний рахунок. А так-то можу тепер собі багато чого дозволити, може навіть кобуру для свого кольта нарешті прикуплю, щоб не тягати грізну зброю в кишенях або за поясом. Так що гроші за озвучену продавцем суму, я виклав відразу і навіть не взяв здачі. До речі, шоколадку я теж купив і навіть не одну, бо раптом подумав, як нібито завалюю додому, а там під дверима на мене чекає вся брудна та замурзана П'яточка, при цьому витріщаючись на мене голими яснами з єдиним переднім верхнім зубом. Ну а я, звісно, як зазвичай, відразу нагорлаю на неї, мовляв, раз вже втекла з притулку, то треба було чекати на мене вдома, а не шастати де попало, і як мінімум з'явитися до тітоньки Поллі, адже вона не чужа нам людина. А потім, коли вона, вже готова ось-ось розплакатися й дивлячись на мене з-під лоба, шморгаючи сопливим носом, я раптом витягну Мимру з шоколадкою в лялькових ручках і суворим голосом повідомлю, що ось, мовляв, лялька і то слухняніша, бо відразу ж прибігла до мене, за що й отримала смачну-пресмачну шоколадку. Ну, мала відразу почне тоненько завивати, ревниво поглядаючи на свою віроломну іграшку, яка кинула її на самоті, а сама побігла до мене за подарунком, і підтирати брудним кулачком звислі соплі, розмазуючи їх по всій мордасі. Я, звичайно, більше не буду доводити її до істерики і вручу ляльку разом з шоколадкою, повідомивши при цьому, що раз все-таки прийшла, то добра Мимра поділиться з нею своїм частуванням. Шоколад, звичайно ж, з'їсть за один раз, забувши навіть, що повинна була з кимось ділитися, а потім буде весь вечір ходити за мною з об'їденою пикою і пхинькати, просячи ще.
Але, на жаль, приїхавши додому, я так нікого і не побачив, лише тітка Поллі, почувши звук відчинених вхідних дверей, вийшла в коридор поцікавитися, як йдуть пошуки наших дівчаток. Я засмучений тим, що додому крім мене так ніхто і не повернувся, відповів щось незрозуміле і побажавши їй доброї ночі покульгав до себе наверх. За мене віддуватися залишилася Аня, яка відразу ж взялася щось переконливо розповідати нашій господині.
Опинившись вдома, я виклав продукти і відразу втомлено плюхнувся на стілець, що стояв поруч. Через п'ять хвилин з'явилася Аня і, помивши в ванній руки, почала діловито клопотати по кухні. Від моєї допомоги відразу відмовилася, заявивши, що я зі своєю ногою тільки заважатиму та плутатись під ногами. Ну а я, більше не наполягаючи, пішов у свою кімнату, витягнув із шафи новенькі труси і пішов приймати ванну. Гарненько вимившись, я, як зазвичай, розімлівши від теплої води, почав дрімати, коли раптом до мого носа долетіли запаморочливі аромати, що линули з кухні. Нашвидкуруч витираючись, якось виліз із ванни й, одягнувшись, пострибав на одній нозі в бік пряних ароматів.
Дівчина анітрохи не збрехала, заявивши трохи раніше, що готування — це її хобі. Вона з простих, здавалося б, продуктів приготувала таке, що я навіть не знав, за що спершу хапатися. Вже на що Самая' добре готувала, але Аня і її перевершила. Я наївся так, що ледве встав зі стільця, а ось пострибати у свою кімнату, як робив це, стрибаючи з ванни, вже не міг, тому, спираючись на стінку, наче старий дід, повільно пошкандибав до себе. Завалившись одягненим на ліжко, я, голосно охаючи, розстебнув ґудзики штанів, щоб полегшити життя переповненому шлунку, і блаженно розкинув втомлені руки. Десь за пів години в спальню зайшла дівчина, яка встигла зняти незручні туфлі на високих підборах і надіти чиїсь домашні капці. Вона з пів хвилини постояла біля дверей, роздивляючись навколишню спартанську обстановку, потім підійшла до ліжка і присіла біля мене.
— Тобі хтось казав, що ти жахливий ненажера? — запитала вона, легенько поплескавши мене по животу.
— Всі кажуть. А взагалі-то нема чого звинувачувати мене в обжерливості, якщо сама ж приготувала стільки смакоти, що відмовитися не спробувавши всього було вище моїх сил. О небеса, як же я наївся, ні, я сьогодні вже не зможу встати, і навіть від штанів позбутися не зможу! Підступна, що ти зі мною зробила, я став абсолютно немічним і беззахисним! Я знаю, ти спеціально, тепер можеш спокійно знущатися з мого немічного тіла, як сама того захочеш.
— Звичайно, а ти про що думав, коли напихався моїми стравами. Тепер ти весь мій, зараз я подумаю, з чого почати, і ми розпочнемо екзекуцію.
— Врятуйте! Хто-небудь, викличте поліцію!
— Тобі яку викликати, наряд, опергрупу чи спецзагін? Вибирай на будь-який смак.
— Ой тільки не треба про смак. До речі, а на кухні ще щось залишилося?
— Невже не наївся? Ну ти і їдок!
— Хто не працює, той їсть!
— А крім непомірного об'їдалова, божевільних діянь і чорного та вульгарного гумору, у тебе ще якісь чесноти присутні?
— Так, я безнадійний романтик. Вірю в щире кохання, вірю, що одного разу хтось полюбить мене, такого ось баламута й збитошника, і я буду знати, що десь є незачинені двері, за якими мене завжди будуть любити й чекати. Знаєш, як у віршах:
Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.
І коли листів нема із далечини… інших вже не ждуть дарма — стомлені вони. Повернуся, тільки жди
І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь… пора.
Хай повірять мати й син, що нема мене
Друзі втішаться отим "було й промине",
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина.
На помин душі Та ні. Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш із смертельних лав "Поталанило, еге ж?" – скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.
Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів. Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.
— Хочеш, я залишуся сьогодні у тебе? — прошепотіла дівчина, схилившись наді мною, легенько торкаючись своїми губами моїх.
— Так. Мені важко, що тут стало так порожньо. Можеш зайняти дитячу.
— Я не хочу в дитячу, я ляжу тут. Тільки це не означає, що між нами обов'язково щось трапиться. Я теж романтик, і хочу, щоб мій перший раз стався в першу шлюбну ніч, можеш вважати мене старомодною, але це так.
— Так ти що, ще жодного разу?..
— Ще жодного разу... але ж доставити один одному задоволення можна різними способами. — вимовивши це, дівчина встала з ліжка, підійшла до вимикача і приглушивши світло до напівтемряви, одним рухом розстебнула сукню, яка повільно сповзла до низу, відкривши моєму погляду найпрекрасніше з видовищ.
Такого ідеального поєднання вигинів, форм і овалів я ще не зустрічав.