Анна Пуришкіна

Твори

Нерозправлені крила

Одна душа на різних етапах життя.

Тобі й тому, хто став птахом.

Пронизливий крик підбитого птаха губився в міській метушні. Кульгаючи, звісивши з підвіконня поранене крило, він вперто продовжував битися в закіптюжену асфальтним пилом шибку. На шляху до мети, від якої його відділяв невидимий його оку мур, птах розбивав крихітну голівку, сподіваючись на міцність свого безпорадного дзьобика...

Читати повністю →

Співрозмовник

Тому, хто вірить, що море ніколи не залишає берег назавжди.

Небосхил лиш починав неспішно багровіти, віддзеркалюючись у погляді молодика, що нерішуче переминався з ноги на ногу, спостерігаючи здалеку. Море він бачить уперше. А воно таке, як він і уявляв: безкрає, загадкове глибинами й широтами, неосяжне для його втомленого погляду. Аби збагнути його красу наяву, варто побути з морем наодинці.
Шепіт спокійних хвиль манив ближче, немов замовляючи...

Читати повністю →