Галина Пагутяк — Королівство (стислий переказ)

Частина перша

Події починаються у Львові, наприкінці травня 2002 року.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Якось ввечері у старенькому трамваї їхала єдина пасажирка – п'ятнадцятирічна Люцина. Вона поверталася з художньої школи. Несподівано трамвай зупинився і рудий хлопець років шістнадцяти зайшов та сів біля дівчинки. Вигляд хлопця був дивний: волосся зібране у хвіст, що сягав майже до пояса, одягнений у чорну камізельку без ґудзиків і куці штанці зеленого кольору. Ноги були босі та брудні. З появою хлопця кондукторка і водій почали чхати. Врешті чхнув навіть трамвай і зупинився. Хлопець вийшов і наче розчинився в повітрі. Лише дід, що на зупинці торгував соняшниковим та гарбузовим насінням, побачив, як парком побіг лис.

Люцина поспішила додому, бо наближалася гроза. Її мама працювала у видавництві і саме поїхала у відрядження, а в дівчинки починалися літні канікули. Жили вони удвох, а ще мали кота, якого звали Фелікс.

Грозу боялися не лише люди, але й різна нечисть. Її було багато на берегах річки, у печерах та тунелях – опирі, довгомудики, слинявці. Час від часу історії про них публікував тижневик "Посейбічні і потойбічні новини". Автором цих статей був чоловік під псевдо Мортіус, за основним фахом слюсар-водопровідник. Коли через грозу підземна річка почала наповнюватися водами, опир фон Стронціус налякався, щоб не намочило його мотлох, а особливо комп'ютер. Адже опир не міг жити без Вампірнету, через який замовляв собі кров. Цього разу коп'ютер увімкнувся сам і через увесь екран з'явився напис: "Хто я?.. Де я?..".

Люцина поговорила з мамою по телефону, а потім хотіла намалювати будинок із двома вежами, який бачила, коли їхала трамваєм. Коли вона підійшла до чистого аркуша паперу, то побачила, що на ньому червоною фарбою написано: "Хто я? Де я?" Тієї ж миті стривожився кіт Фелікс і кинувся з квартири. Коли напис на папері поблякнув, зайшла сусідка на ім'я Гортензія. Мама Люцини недолюблювала Гортензію, бо та не читала книжок, кажучи, що має алергію на друкарську фарбу. У квартирі Люцини книжок було дуже багато, бо їх збирало не одне покоління. Гортензія попросила дозволу скористатися телефоном, бо її поламався. Також жінка поцупила якусь книжку, поки Люцина не бачила. Під час телефонної розмови сусідка говорила слова "повелитель" і "подвійна доза". Люцина почула це і вже не сумнівалася, що Гортензія та її мати – відьми. І це була правда, бо вдома на Гортензію чекала мати – відьма Олівія-Гізелла-Павлонія. Стара саме варила щось у казанку. У них жила ворона Алергія, яку взимку Гортензія підібрала з підбитим крилом. Відьми вели дивну розмову про те, що Повелитель попросив подвійну дозу, що паскудний сусідський кіт перегриз телефонний кабель і чкурнув у закляте місце до своєї Котячої Величності, а рудохвостий чогось примчався з розпроклятої землі. Коли вариво було готове, обидві відьми поїхали до Повелителя.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

У цей час репортер газети "Посейбічні і потойбічні новини" Мортіус вирушав дещо з'ясувати. Дід Пилипко, в минулому грабіжник, який тепер продавав гарбузове та соняшникове насіння, повідомив йому, що сьогодні ввечері трамваєм їхала дівчинка, яка проживає на вулиці Кульбабовій, 4, у квартирі 14, і з трамваю вискочив лис, який побіг у напрямку Медової печери. Мортіус вирішив знайти лиса й дізнатись, що то за один. Для колег-сантехніків Мортіус був Грицьком Ковніром, і ніхто не знав про його другу роботу. А став він репортером заради того, щоб заробляти на утримання справжнього тигра, який жив у нього вдома. Звали тигра Ілля, але Мортіус ніжно називав Колобочком.

Тим часом у будинку з двома вежами, який хотіла намалювати Люцина, розпочиналось засідання Клубу книголюбів. Суть засідання полягала в тому, що нечисть на чолі з Повелителем палила книжки. Власне, кидала книги у камін матір Гортензії. Цього разу засідання закінчилося тривожно, бо раптово потріскало усе скло у шибках.

Повертаючись із засідання Клубу, Гортензія загубила книжку, яку вона поцупила у Люцини і не наважилася витягти під час засідання клубу. То була "Енциклопедія Королівства", єдиний примірник у Серединному світі. Поки відьом не було вдома, біла ворона вирвалась на волю. Ворона була не проста, а з іншого світу. І звали її не Алергія.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Тим часом Лис добрався до Медової печери. Там уже був Сиволап, чорний кіт-охоронець. Інші коти пильнували печеру. Лис перемінився на хлопця і став таким, яким бачила його сьогодні Люцина. Звали хлопця Марко, він був сином Головного Королівського архіваріуса Теренція. У печері лежав непритомний лицар Серпень (у Королівстві його називали Август). Серпень був єдиним сином короля Даниїла. Сиволап охороняв його, бо коти були найкращими охоронцями від крутиголовців. Марко прийшов, щоб забрати принца, який був під дією закляття. Половина закляття опівночі мала бути знята. Марко трохи хвилювався, що принц не прокинеться. Коли усі в печері задрімали, з'явилася темна тінь, яка не мала форми й чітких обрисів. Вона забрала закляття. Серпень прокинувся і прошепотів: "Де я? Хто я?". Він мало що пам'ятав. Марко не знав, як розповісти йому всю правду. Та хлопець мусив сказати сам, бо Сиволап не розмовляв по-їхньому. Вони були далеко від дому, у зовсім іншому світі, звідки їм треба повернутися до Королівства, від якого залишилася тільки назва. Серпень і Марко були давніми товаришами. Вони народились одного дня, росли, наче рідні брати, як колись їхні батьки Теренцій і Даниїл. Згодом Серпень мав стати королем, а Марко – архіваріусом. Поки Марко думав, як усе розповісти другові, Сиволап людською мовою сказав, що Королівство у небезпеці. Хлопці були дуже здивовані, бо кіт почав розмовляти. Марко пояснив другові, що вони не в Королівстві, а в Медовій печері, бо це найбезпечніше місце.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Вночі на Кропив'яному цвинтарі зустрілися Повелитель та опир фон Стронціус. Вони розуміли, що відбувається щось дивне, і чекали доки не прийдуть вказівки з Імперії, центру зла. Обидва розуміли, що останні події пов'язані з принцом, тож перед ними поставало завдання зупинити його.

Принц Серпень та Марко мусили повернутися до Королівства і врятувати його. Як це зробити, вони ще не знали. Свого батька Марко встиг завчасу вивезти в глухе село, щоб той міг зберегти собі життя. Марко переживав, що принц ще надто слабкий, аби витримати звістку про те, що як не нині, то завтра відбудеться офіційне зречення короля Даниїла. Він скаже так у присутності крутиголовців, бо втратив рештки здорового глузду від невеличких порцій отрути, які доливають йому щоранку в страву. Марко і Серпень не могли уявити, що їх чекає. Не знав цього і Сиволап. Цей кіт був свідком та учасником дитячих пригод принца і Марка. Бачив навіть, як у дванадцять років принц зняв каблучку з пальця прекрасної Мартисії. Ось як це сталося.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Щороку у Королівстві на озері біля Чарівного лісу відбувалися змагання на честь легенди про фею Мартисію. Колись дуже давно ця фея посварилася з чоловіком Лавзанієм через якусь дрібницю і зробила вежу неприступною, щоб той не міг її відвідати. Лавзанію так і не вдалось видряпатись нагору по слизькому камінні. У Королівстві сміливці пробували здійснити те, що не вдалось королю Лавзанію, – перепливти озеро і видряпатись на вежу, на вершечку якої сиділа акторка, граючи роль феї. Із королем на змагання приїжджав і принц Серпень. Того разу Марко застудився і лежав удома, а принц з батьком поїхали подивитися на змагання. Роль феї Мартисії грала стара і не дуже успішна акторка. Нікому не вдавалося вибратися на вежу, але Серпень, поруч якого не було Марка, який втримав би його від нерозумного вчинку, вирішив урятувати невдалі змагання. Він переплив озеро і став дряпатися на вежу. Марко вдома відчув, що друг у небезпеці, навіть чарівне яйце показувало, що принц в біді. Він справді послизнувся за кілька метрів до вершини, та Марко знався на чарах і допоміг другові. Серпень добрався до феї і був дуже розчарований, бо вона виявилася товста, стара і розмальована.

Розслідування Мортіуса виявилося невдалим, бо на нього напали двоє вовкулак. На щастя, Мортіус мав з собою перцевий балончик, який і врятував його. Поки вовкулаки дико вили, Мортіус втік додому. Там його чекало ще одне потрясіння: Колобок раптом заговорив людським голосом. Тигр сказав, що вони повинні йти в Королівство. Вирушили вони на світанку, та спершу Колобок попросив Мортіуса показати місце, де той знайшов його. Мортіус пам'ятав, що то була напівзасохла верба. Вони віднайшли ту вербу, Мортіус приклав вухо до стовбура й почув гул під землею. Чоловік зрозумів, що в Королівство можна потрапити через каналізацію і підземелля. Тигр народився у Королівстві, а крутиголовці кинули його у воду, і річка принесла Колобка у Серединний світ. Перед мандрівкою Мортіус подзвонив діду Пилипку і сказав, що щезає.

Репортер і тигр довго мандрували підземеллям, то підіймались, то опускались. Врешті, тигр відчув запах Королівства. Та дверей не було, лише камінь. На стіні був знак – перо Фенікса, кружечок із вирізьбленим пером. Колобок знав, що двері в Королівстві відчиняють не ключем, а подихом. Він дмухнув, і камінна плита перекрутилась.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Опівдні Люцина вийшла з дому і зустріла діда Пилипка. Виявилося, що дід Пилипко знав бабусю і дідуся дівчинки. Він повернув їй книжку, яку знайшов у парку, бо впізнав їхній екслібрис – пташине перо в овалі. Коли повз них пройшла Гортензія, дід сказав, що ця жінка та її мати – відьми. Вдома Люцина виявила, що книжка написана тайнописом. Згодом з книжки вийшов чоловічок з мітлою (дідусь колись говорив їй, що в книжках живуть книжкові гноми).