Галина Пагутяк — Королівство (скорочено)

Частина перша

Події починаються у Львові, наприкінці травня 2002 року.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1

Якось ввечері у старенькому трамваї їхала єдина пасажирка – п'ятнадцятирічна Люцина. Вона поверталася з художньої школи. Несподівано трамвай зупинився і відчинив дверцята. Зайшов дивний на вигляд пасажир – рудий хлопець років шістнадцяти, з волоссям, зібраним у хвіст, що сягав майже до пояса. Він був вдягнений у чорну камізельку без ґудзиків і куці штанці зеленого кольору. Ноги були босі та брудні. Хлопець сів біля Люцини. З його появою кондукторка і водій почали чхати. Він спитав Люцину, чи не погано їй. Дівчинка хитнула заперечно головою, бо їй навіть на думку не спало запідозрити попутника в причетності до чхання. Трамвай теж чхнув, двері розчахнулися, хлопець вийшов і наче розчинився в повітрі. Дід, що торгував соняшниковим та гарбузовим насінням, побачив, як парком побіг лис. Після цього дід комусь зателефонував.

Дівчинка поспішила додому, бо наближалася гроза. Її мама сьогодні поїхала у відрядження. Попереду в Люцини були літні канікули. Дорогою додому вона згадала, що в місті буває небезпечно. Її мама навіть купувала газету "Посейбічні і потойбічні новини", половина якої складалася з моторошних кримінальних історій. Мама працювала у видавництві і часто їздила у відрядження. У них був кіт Фелікс, який навідувався додому через кватирку, бо біля вікна росло високе дерево. Цього разу він був вдома. Надворі починалася гроза, та кіт не боявся нічого, хіба лише зачинених вікон. Ні мама, ні Люцина не знали, що їхній котик збирається на зустріч із Королем котів.

2

Грозу боялися не лише люди, але й різна нечисть. На берегах річки, у печерах та тунелях жили опирі, довгомудики, слинявці, велетенські павуки, щурі. Час від часу історії про них публікував тижневик "Посейбічні і потойбічні новини". Автором цих статей був чоловік під псевдо Мортіус, за основним фахом слюсар-водопровідник.

Цього вечора, коли підземна ріка стала наповнюватись дощовими водами, опир фон Стронціус трохи налякався, щоб вода не намочила його мотлох, а особливо комп'ютер Макінтош. У своєму помешканні опир тримав колекцію знарядь тортур. Наприклад, стілець-підступець: коли хтось сідав на нього, він розпадався на шматки. Комп'ютер, який Стронціус називав Тосиком, недолюблював господаря. Та без комп'ютера Стронціус уже не міг жити, особливо без Вампірнету, через який замовляв собі навіть кров. Через зливу й повінь Стронціусові було трохи марудно і вогкувато вдома. Його дуже здивувало те, що комп'ютер раптом увімкнувся (це з ним бувало), загудів, і через увесь екран з'явився напис: "Хто я?.. Де я?.."

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

3

Люцина поговорила з мамою по телефону, а потім зібралася намалювати будинок із двома вежами, який бачила, коли їхала трамваєм. Коли вона підійшла до чистого аркуша паперу, то побачила, що на ньому червоною фарбою написано: "Хто я? Де я?" Тієї ж миті стривожився кіт і кинувся до зачиненого вікна. Дівчинка випустила його і подумала про те, що їй потрібний розсудливий дорослий, який міг би заспокоїти її.

Коли напис на папері поблякнув і почав зникати, Люцина вирішила заспокоїтись і поїсти. У двері подзвонила сусідка на ім'я Гортензія. Мама недолюблювала Гортензію, бо та не читала книжок, кажучи, що має алергію на друкарську фарбу. У квартирі Люцини книжок було дуже багато, їх збирало не одне покоління. Гортензія попросила дозволу скористатися телефоном, бо її поламався. Дівчинка почула, що сусідка називає когось повелителем і згадує про подвійну дозу. Люцина вже не сумнівалася, що Гортензія та її мати – відьми. Почувши, що дівчинка хоче намалювати будинок з двома вежами, сусідка хотіла детальніше про нього розповісти. Раптом Гортензію наче щось вщипнуло і вона пішла додому.

4

Вдома Гортензію чекала її мати-відьма Олівія-Гізелла-Павлонія. Вона насварила дочку за те, що мало не проговорилася про будинок з двома вежами. Гортензія ж раділа, що їй вдалося непомітно вкрасти в Люцину якусь книжку. Олівія-Гізелла-Павлонія саме варила в кухні щось у казанку. У них жила ворона Алергія, яку взимку Гортензія підібрала з підбитим крилом. Відьми вели дивну розмову про те, що Повелитель попросив подвійну дозу, що паскудний сусідський кіт перегриз телефонний кабель і чкурнув у закляте місце до своєї Котячої Величності, а рудохвостий чогось примчався з розпроклятої землі.

Щодо Гортензії, то вона мріяла навчитися читати і вийти заміж за звичайного чоловіка. Гортензія працювала в аптеці, і на неї завжди хтось гримав. Приятельок вона не мала і росла дуже закомплексованою.

Коли вариво було готове і усі причандалля відьомської кухні перемінились на звичайні речі, мати з дочкою зібралися і вийшли на вулицю. Їх підібрав на запряжений чотирма чорними цапами візок довгомудик Лукаш, вправний злодюжка.

5

У цей час репортер газети "Посейбічні і потойбічні новини" Мортіус вирушав на лови. Він озброївся фотоапаратом, диктофоном і перцевим балончиком. Для колег-сантехніків, котрі навіть не здогадувались про його подвійне життя, Мортіус був Грицьком Ковніром – чоловіком середніх літ, лисим, низеньким і вже трохи огрядним. А став він репортером заради того, щоб заробляти гроші для утримання справжнього тигра, який жив у нього вдома. Ілля, якого він ніжно називав Колобочком, потребував їжі. Чоловік ховав тигра від усіх, щоб не відібрали. Мортіус знав дуже багато про темні сили, але й нечисть знала про його тигра, тож Мортіусом вертіли, як хотіли. Усі його статті були попередньо відредаговані Повелителем.

Мортіус вирушав у парк Погулянка дещо з'ясувати: дід Пилипко, в минулому найзухваліший грабіжник в історії міста, який тепер продавав гарбузове та соняшникове насіння, повідомив йому, що сьогодні ввечері трамваєм їхала дівчинка, яка проживає на вулиці Кульбабовій, 4, у квартирі 14, і з трамваю вискочив лис, який побіг у напрямку Медової печери. Мортіус вирішив знайти лиса й дізнатись, що то за один. Поміж нечисті ходила легенда про лиса-перевертня зі Східної землі, який періодично навідується до Медової печери, щоб одного разу забрати звідти зачарованого лицаря для вирішальної битви з крутиголовцями.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

6

Тим часом у будинку з двома вежами (насправді то були високі цегляні комини), розпочиналось засідання Клубу книголюбів. У салоні, перед каміном, зібралися довгомуди вищого рангу, прості довгомудики, відьми, відьмаки, вовкулаки, перевертні. З'явився і Повелитель, замучений, худий. Він мав 374 роки, і йому вже були нудні ці засідання. У кріслі біля каміна сиділа Олівія-Гізелла-Павлонія, яка була єдиним експертом з книг: вона палила книги. Після спалення книг відьмаки пили алкоголь, їли закуски з жаб'ячою ікрою та коржики з перцем, згодом дехто поїхав додому. Все було майже як завжди, та сталося і дещо незрозуміле: раптом потріскало усе скло у шибках. Знечисть була збентежена і налякана.

7

Коли Лукаш відвозив Гортензію та її матір додому, четвірка чорних цапів злякалася запізнілого автомобіля і помчала наосліп через парк. У цей час сумочка Гортензії розкрилася, з неї випала книжка, яку вона поцупила у Люцини і не наважилася витягти під час засідання клубу. То була "Енциклопедія Королівства", єдиний примірник у Серединному світі.

Поки відьом не було вдома, біла ворона вирвалась на волю. Вона навіть вилікувала своє перебите крило чарівною маззю, яку мали відьми. Ця ворона була з іншого світу. І звали її не Алергія.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

8

Маленький домовик Спрячик, який був справжнім фанатом року, повідомив Повелителя, що хтось дзвонить. То був опир фон Стронціус, який жалівся Повелителеві, що ріка може підмочити його колекцію. Повелитель у свою чергу розповів, як щось побило шибки під час засідання клубу. Опир та Повелитель вирішили зустрітися на Кропив'яному цвинтарі.

9

Гортензія з матір'ю прибули додому і виявили, що ворона втекла. Тим часом Лис добрався до Медової печери. Там уже був Сиволап, чорний кіт-охоронець. Інші коти пильнували печеру. Лис перемінився на хлопця і став таким, яким бачили його сьогодні Люцина. На ньому був мальовничий костюм веселого волоцюги, можливо, казкаря, жонглера, музиканта чи мандрівного писаря. Але насправді він був Марко, син Головного Королівського архіваріуса Теренція.

10

У печері, куди прийшов Марко, лежав непритомний лицар Серпень (він же Август). Принц був блідий, мав довге чорне волосся і скромну сіру одежу вихованця Королівської Академії. Серпень був єдиним сином короля Даниїла. Сиволап охороняв його, бо коти були найкращими охоронцями від крутиголовців. Марко прийшов, щоб забрати принца, який був під дією закляття. Половина закляття мала бути знята опівночі. Марко трохи хвилювався, що принц не прокинеться. Та й йому самому цього разу довелося важче, ніж за звичайних відвідин, бо просвіт між світами пильно стерегли невідомі сили. Коли усі в печері задрімали, з'явилася темна тінь, яка не мала форми й чітких обрисів. Вона забрала закляття. Серпень прокинувся і прошепотів: "Де я? Хто я?".

11

Біля Медової печери зібралося три сотні котів, яких скликав Король Сиволап. Не один кіт мріяв дожити до того дня, коли Лицар прокинеться і визволить Королівство від крутиголовців.

Серпень мало що пам'ятав. Марко не знав, як розповісти йому всю правду. Та хлопець мусив сказати сам, бо Сиволап не розмовляв по-їхньому. Марко мучився, які слова підшукати, як розповісти, що вони зараз далеко від дому, у зовсім іншому світі, звідки їм треба повернутися до Королівства, від якого залишилася тільки назва. Серпень і Марко були давніми товаришами. Вони народились одного дня, росли, наче рідні брати, як колись їхні батьки Теренцій і Даниїл. Згодом Серпень мав стати королем, а Марко – архіваріусом. До цього їм належало набратись досвіду.

Поки Марко думав, як усе розповісти другові, Сиволап людською мовою сказав, що Королівство у небезпеці.