Літературний рід: Лірика.
Рік написання: 1938.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, символізм.
Вид лірики: Пейзажна.
Віршовий розмір: Шестистопний хорей з пірихієм (UU); в рядку повних шість стоп, закономірність – наголошений склад чергується ненаголошеним (_U):
В'я́ не всé на вкó ло, дé прой дýть ко пú та,
зо ло тí ко пú та чóр но го ко ня́.
Римування: Перехресне (АБАБ); трапляється також внутрішнє римування, напр., "Облітають квіти, обриває вітер".
Рими точні: вітер – гордовито, тишині – коні, літом – копита, навмання – коня, вітер – розлита, кругом – вікном.
Строфа: Вірш складається з трьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Краса осінньої природи.
- Проблема плинності часу та невідворотності змін.
- Самотність і відчуженість.
- Філософське осмислення життя.
Тема: Змальовування настання осінньої пори.
Ідея: Вираження суму ліричного героя через те, що закінчилося літнє буяння, і тривоги перед прийдешньою зимою.
Основна думка: хоч осіння природа по-своєму прекрасна, але чомусь від її споглядання виникають тужливі й похмурі думки.
Художньо-стильові особливості:
- Замилування красою осені поєднується у творі з філософським усвідомленням неминучої втрати. Таким чином пейзажна лірика має іще два шари ‒ філософський (доля людини у цьому всесвіті) та громадянський (заклик замислитися про те, в яку "зиму" котиться цей світ).
- Мелодійність і ритмічність завдяки повторам та асонансам ("облітають квіти, обриває вітер").
- Вживання епітетів ("жовтокоса осінь", "синьоока осінь", "золоті копита чорного коня"), що передають колірну палітру сезону.
- Меланхолійний настрій.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "пелюстки печальні", "синя тишина", "сади пустинні", "осінь жовтокоса", "баский кінь", "далечінь холодна", "синьоока осінь", "золоті копита чорного коня", "берізка гола".
- Метафори: "В'яне все навколо, де пройдуть копита" ‒ окрім безпосередньої картини згасання природи восени, це ще й свідчення активного винищення творчої інтелігенції або примусу митців до співпраці; "покора в тишині розлита" ‒ смирення природи перед неминучою зимою і готовність заснути до весни, щоб буяти з новою силою.
- Уособлення: "обриває вітер пелюстки", "їде гордовито осінь навмання", "вітер пелюстки розкида", "берізка мерзне".
- Персоніфікація: осінь показана в яскравому образі жінки-вершниці з синіми очима і жовтими косами, яка скаче на чорному коні.
- Рефрен: "Облітають квіти, обриває вітер...".
- Контраст: "золоті копита чорного коня" – поєднання світлого і темного, краси й суму.
- Анафора: "пелюстки печальні";
- Інверсія: "обриває вітер", "пелюстки печальні", "садах пустинних", "їде осінь, берізка біла".
- Асонанс [о], [і], [е] та алітерація [б], [с], [т], [в], [п] ("облітають квіти, обриває вітер", "пелюстки печальні", "золоті копита чорного коня", "осінь жовтокоса на… коні", "по садах пустинних").
Образи та символічні образи:
- Осінь ‒ символ завершення життєвого циклу, дозрівання і в'янення. Вона йде по світу, підкорюючи собі все живе, і ніхто не може їй суперечити ‒ всі покірно приймають свою долю.
- Пелюстки та квіти символізують ніжність, беззахисність, тлінність краси.
- Чорний кінь із золотими копитами ‒ груба сила, втілення швидкого й невблаганного руху часу; одночасно символізує велич і суворість природи.
- Вітер ‒ зміни, у цьому випадку ‒ суспільні зрушення, перед якими кожна людина в суспільстві, особливо творча інтелігенція, вразлива.
- Сад ‒ символ родинного добробуту.