Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, символізм.
Вид лірики: Інтимна (любовна), пейзажна.
Рік написання: 1939.
Віршовий розмір: Шестистопний хорей з широким використанням пірихія; в рядку повних шість стоп, закономірність – наголошений склад чергується ненаголошеним (_U).
Ва силь кú у пó лі, ва силь кú у пó лі,
í у тé бе, мú ла, ва силь кú з-під вíй,
í га ї́ си нí ють гéн на вúд но кó лі,
í си нí є щáс тя ý ду шí мо ї́й.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: полі – видноколі, вій – моїй, нами – квітками, йти – (я і) ти, синіти – привіту, час – нас.
Строфа: Вірш складається з трьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Споглядання краси світу через призму кохання.
- Кохання як пам'ять, яка не згасає.
- Злиття людини з природою.
- Спокійне усвідомлення неминучості змін і плинності часу.
- Безсмертя через почуття (переродження після смерті).
Тема:
Зображення любові ліричного героя, який порівнює сині васильки з кольором очей коханої.
Ідея:
Оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих на тлі швидкоплинного людського буття.
Основна думка: "...і синіє щастя у душі моїй"; "може, васильками станем — я і ти" ‒ життя минає, але любов і краса залишаються у природі, у спогадах, у тих, хто прийде після нас.
Художньо-стильові особливості:
- Простота форми, м'яка мелодика що передає глибокий зміст. Віршовий розмір відповідає народнопісенному.
- Твір складається з трьох змістових частин: Ⅰ строфа ‒ змальовується картина природи, щастя і кохання; Ⅱ строфа ‒ роздуми про скороминущість життя; Ⅲ строфа – поетичне узагальнення – світ залишиться, а люди зміняться.
- Оптимістична за настроєм і філософська в основі поезія: автор через символіку природи розмірковує над вічними екзистенційними темами: любов'ю, неминучістю змін, буттям і забуттям.
- Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм (паралелізм).
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "невідомий час", "другий, далекий, сповнений привіту", "рідні очі".
- Метафори: "гаї синіють", "щастя синіє у душі", "одсіяють роки", "синіє поле", "хмарки будуть летіти в невідомий час (уособлення)".
- Паралелізм: "...васильки у полі, а у тебе, мила, васильки з-під вій".
- Порівняння: "Васильки у полі… – васильки з-під вій", "одсіяють роки, мов хмарки на небі" ‒ символізує швидкоплинність життя.
- Повтор: "Васильки у полі, васильки у полі" ‒ створює музикальність і посилює образність.
- Риторичне звертання: "…, мила, …".
- Антитеза: "ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде" ‒ контраст між минулим і вічним.
- Інверсія: "синіє щастя", "одсіяють роки", "будуть двоє йти", "може, васильками станем — я і ти", "буде поле синіти".
- Анафора: "і" на початку шістьох рядків.
- Асонанс [и], [а], [i] та алітерація [в], [с], [л], [ш].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ закоханий чоловік, якому польові квіти нагадують очі милої; він мислить не лише теперішнім, а й майбутнім, відчуває тісний зв'язок із природою.
- Васильки – багатозначний образ, це і символ чистоти, ніжності, кохання, єднання людини з природою ("Васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій"), і символ пам'яті, зв'язку поколінь ("васильками станем — я і ти... другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас").