Тарас Шевченко — Тополя (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Ліро-епос.

Жанр: Балада.

Рік написання: 1839.

Напрям, течія: Романтизм.

Вид лірики: Інтимна (любовна), соціально-побутова, пейзажна.

Віршування твору: Силабо-тонічне, характерне для фольклору; написано 14-складовим віршом, коломийковим розміром (8 + 6 складів із павзою після восьмого складу) з вживанням ямба, хорея та амфібрахія:

Пó  ді брó ві  вí тер  вú є,   8

Гу ля́ є  по  пó лю,    6

Крáй  до рó ги  гнé  то пó лю   8

До  сá мо го  дó лу.   6

Римування: Закономірно римуються парні рядки; наявне внутрішнє римування (виє – гуляє, полюбила – спинила, високий – широкий, бабусенько – голубонько тощо).

Рими точні: полю – тополю – долу, зеленіє – синіє, схилить – могилі, билини – гине, погибати – дівчата, дівчина – загинув, покине – загине, любила – пустила, водою – вербою, знати – дівчата, знає – в'яне – закопають, оченята – дівчата, червоніє – знає, соловейко – козаченько, калині – долині, хати – мати, обіймуться – розійдуться, соловейко – раденькі, спитає – знає, мліло – не вміло, кохалася – осталася, воркує – чує, водою – вербою – сиротою, нудить – люди, сміється – б'ється, немає – не питає, спитала – єднала, дівувати – панувати, мамо – яму, заплачуть – побачить, знала – мовчала, поворожити – жити, ненько – серденько, покинув – полину, знаєш – заміж, навчити – згубити, пташко – тяжко, долю – волю, знаю – помагаю, знала – придбала, полиці – криниці, водою – загоїть, не кричало – прощалась, неба – треба, такою – ногою, прибуде – буде, хрестися – подивися, воду – вроду, бабусю – вернуся, усміхнулась – оглянулась, пала – заспівала, лебедонько – тополенько, хмари – пари, море – горе, гуляє – виглядаю, люди – прибуде, мати – заховати – доглядати, поможе – Боже, заплачеш – не бачив, вгору – морю, співала – стала.

Строфа: Твір складається з одинадцяти строфоїдів: уривків "По діброві вітер виє, …На чужині, гине!" з 16 рядків, "Хто ж викохав тонку, гнучку …Слухайте ж, дівчата." з 4 рядків, "Полюбила чорнобрива …Як серденько знає." з 29 рядків, "Защебече соловейко …А серденько б'ється!" з 36 рядків, "Минув і рік, минув другий …Ніж його побачить"." з 20 рядків, "Не слухала стара мати, …Для того придбала"." з 40 рядків, "Пішла стара, мов каламар …На торішню вроду"." з 28 рядків, "Взяла зілля, поклонилась: …І... і заспівала:" з 12 рядків, ""Плавай, плавай, лебедонько, …По синьому морю!"" з 36 рядків, і двох уривків по чотири рядки ― "Отак тая чорнобрива …Тополею стала." та "По діброві вітер виє, …До самого долу.".

Провідні мотиви (проблематика):

•      Висвітлення щирого почуття кохання.
•    Відданість і зрада: кохання дівчини до козака протиставлене її примусовому шлюбу.
•    Співчуття до молодої, засудження примусового шлюбу та відсутності свободи вибору.
•      Батьки й діти (материнська байдужість).
•      Народні вірування: ворожіння, (метаморфоза) як спосіб втечі від реальності.
•      Щирість в почуттях та відсутність почуттів.
•      Втрата й самотність.
•      Чекання, марні надії.

Історія про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, та її перетворення на тополю під впливом чудотворного зілля.

 Ідея: 

Оспівування жіночої вірності в любові.

Основна думка: кохання — це не лише щастя, а й випробування, яке може привести до самопожертви.

Композиція та сюжет

•      Експозиція: поетичний опис тополі, що росте край дороги ("По діброві вітер виє, …"); початок розповіді автора.
•      Зав'язка: кохання дівчини й козака, яке обірвалося через від'їзд парубка ("Полюбила чорнобрива козака дівчина…").
•      Розвиток дії: молода сумує за милим; мати хоче видати її за старого, але вона не згодна радше вмерти; у відчаї звертається до ворожки, яка передбачила її прихід і дає тій магічне зілля, що має повернути коханого з чужини ("Любилася, кохалася, а серденько мліло…", "минув і рік, минув другий козака немає…", "мати хоче дати за старого заміж", "пішла вночі до ворожки", "тяжко мені, тяжко").
•      Кульмінація: дівчина після недовгих вагань робить все, як їй наказала ворожка, але козаченько так і не з'явився ("Випий трошки сього зілля все лихо загоїть", "Взяла зілля, поклонилась, …вмилась, напилася").
•      Розв'язка: напившись зілля утретє, дівчина "… на диво серед поля тополею стала".

Художньо-стильові особливості:

•       Ліризм, багато художніх засобів, висока емоційність; культ особистих почуттів, ідеалізація кохання як притаманна романтизму риса.
•       Ознаки балади: одна подія з життя героя (розлука з коханим), нетривалий час дії (3 роки), невелика дійових осіб (дівчина, мати, ворожка), незвичайність і загадковість подій (ворожбитство, обернення на дерево), напружений сюжет та трагічність у розв'язанні конфлікту, похмурий колорит (тужливість).
•     Балада зберігає народну основу, зокрема наявні національна символіка (калина, верба, рушник, соловейко, голубка тощо), звертання до звичаїв (сватання, ворожіння, поховання), відтворення давніх вірувань (душа людини може переселитися в рослину), багатство пестливих слів, постійних епітетів, повторів, риторичних конструкцій та порівнянь.
•       Мелодійність та ритмічність, характерна для фольклору.
•       Поєднання діалогів і пісень з розповіддю.
•      Романтичний пейзаж з використанням гіперболи та символів, що віддзеркалює настрій героїв.