Боже мій!", "Милосердий, святий Боже, милий!".
Образи та символічні образи:
- Лілея — головна героїня — душа невинної, але покараної людом дівчини. Сама ж квітка є міфологічним символом чистоти й цнотливості; "у деяких народів вважалося, що у вигляді лілеї з'являються душі померлих і що лілеї виростають на могилах безневинно засуджених" (з "Міфи народів світу"). Шевченко вводить народнопісенний мотив перетворення дівчини або хлопця на рослину у соціальний вимір, зобразивши конфлікт громади й пана, а саму метаморфозу виявом людської жорстокості. Примітно, що таке перевтілення відбулось не внаслідок якихось чаклунських дій ворожки, як, наприклад, у "Тополі".
- Королевий цвіт — "брат" Лілеї, квітка-свідок, єдиний, хто слухає; символ краси й мовчазного співчуття.
- Мати Лілеї — образ стражденної жінки-жертви.
- Пан — винуватець трагедії; уособлення соціального зла та насильства.
- Волосся здавна вважалося символом жіночої вроди та гідності; острижене волосся означає ганьбу, приниження.
- Зима — смерть, холод та весна — духовне відродження, цвітіння.
Примітки та корисна інформація:
"Лілеєю", разом із написаною тоді ж "Русалкою", Шевченко започатковує в українській поезії жанр соціально-романтичної балади, де поряд із фольклорними мотивами змальовуються соціальні проблеми.
Джерелом для написання твору могли бути почуті за участі в Археографічній комісії на Васильківщині народні пісні, перекази й легенди.
Ще навесні 1847 р. Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису проєктованого того ж року видання "Кобзаря"; та під час арешту поета 5 квітня 1847 р. його було вилучено. Зберігся чорновий автограф, що після вирішення справи кирило-мефодіївців повернули поетові. Тарас Григорович переписав твір з невеликими виправленнями до "Малої книжки", а потім і до "Більшої книжки". 6 березня 1858 р. у Нижньому Новгороді він занотував у щоденнику: "Переписал и слегка поправил "Лилею" и "Русалку". Как-то примут земляки мою невольническую музу?".
Вперше надруковано 1862 року у львівській газеті "Слово".
Вперше введено до збірки творів у виданні "Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова", 1867 р.