Літературний рід: Лірика.
Жанр: Елегія (червнева версія, 1) / Вільний сонет (вереснева версія, 2).
Напрям, течія: Романтизм.
Рік написання: 1860.
Вид лірики: Інтимна, меншою мірою пейзажна.
Віршування твору: Силабо-тонічне: 8-та 9-складові рядки, написані ямбом з пірихієм, і пісенна мелодія підкорені ритмічній вимові, римування здебільшого паралельне, тексти не діляться на чіткі строфи.
В Пу тú влі- грá ді врá нці-рá но | 9
Спі вá є-плá че Я ро слáв на, | 9
Як тá зо зý лень ка ку є́, | 8
Сло вá ми жá лю до да є́. | 8
Римування:
1) Паралельне (ААББ) як основне, однак трапляється кільцеве (АББА) ‒ уривки "Омию кров суху, отру…В Путивлі рано на валу" і "Моє ти ладо принеси,.. Сльозами моря не долить"; перехресне (АБАБ) ‒ уривки "Не мало неба, і землі,.. А ти, прелютий... Горе! Горе!", "Святеє сонечко зійшло…І людям і землі, моєї"; і римування за схемою АБАББА ‒ останній уривок "Святий, огненний господине!.. Загинув ладо... Я загину!".
2) Так само домінує паралельне (ААББ) римування, є рядки, які зовсім "випадають", не римуються, напр., "— Полечу, рече, зозулею,", "Засохлу кров його... Отру", а також перерване римування за схемою АБАВБ в уривку "В Путивлі-городі. Й рече:… Хиновські стріли?", де рядок На легкому крилі своєму не римується.
Рими точні: рано – Ярославна, кує – додає, зигзицею – вдовицею, полечу – омочу, тілі – помарнілім, отру – валу, рани – Ярославна, єдиниі'і – господине, крилі – мої, миле – стріли, землі – кораблі, морі – горе, украв – розібгав, старий – малий, скала – половчана, байдаках – Кобяка, Святославлю – преславний, принеси – долить, слала – посилала, Ярославна – брамі, зійшло – принесло – розвело, пресвятеє – моєї, господине – дружину — загину, степи – самоті – світи. / рано – Ярославна – рани, полечу – омочу, омию – тілі, рече – несеш, господине – стріли.
Строфа:
1) Складається з умовних строфоїдів (строфоподібна єдність віршових рядків довільної кількості з частими перенесеннями) на основі двовірша, дистиха, за змістом: уривку "В Путивлі-граді вранці-рано…Глибокії, тяжкії рани... —" з 12 рядків, "І квилить-плаче Ярославна…В степу на тирсі розібгав." з 14 рядків, "Сумує, квилить, плаче рано… Сльозами моря не долить." з 14 рядків, та "І плаче, плаче Ярославна… Загинув ладо... Я загину!" з 13 рядків.
2) За будовою – це неканонічна форми сонета, що не дотримується жорстких правил щодо структури та римування; в цьому випадку тяжіє до класичного італійського (петрарківського) сонету ‒ складається з двох частин: дев'ятивірша "В Путивлі-граді вранці-рано… Глибокії на любім ладо рани" та шестивірша "І плаче, плаче Ярославна… Хиновські стріли?".
Провідний мотив, мотиви:
- Сила жіночого кохання.
- Вплив природи на людську долю.
- Нерозривний зв'язок людини й довкілля.
- Краса руської землі.
- Жаль і туга.
Тема:
Зображення глибокого суму Ярославни через поразку війська її чоловіка й невідомість його долі, та її молитов до стихій врятувати князя.
Ідея:
Уславлення вірності жінки, яка чекає на свого коханого та засудження суворих обставин, що спричиняють її страждання.
Художньо-стильові особливості:
- Твір побудовано як монолог головної героїні, в якому чергуються голосіння й заклики-замовляння, сповнений напруги та драматизму.
- Задумливий, меланхолійний настрій.
- Наявні ознаки ліро-епосу ‒ елегія має традиційну композицію історичної пісні: заспів, розгортання сюжету з частими ліричними відступами (згадка реальних історичних битв, героїв, що гинуть на полі бою) й кінцівку.
- Помітний вплив давньоукраїнської усної народної творчості: а) за ритмікою, емоційно забарвленою інтонацією та застосуванням характерних тропів, твір наближений то речитативного вірша; б) вживання архаїзмів, як-от "ладо", "єси", "зигзиця"; в) перетворення героїв на різних птахів та звірів, як одна з характерних рис руського фольклору.
- У творі переважає чуттєво-образна мова.