Літературний рід: Ліро-епос.
Жанр: Балада.
Рік написання: 1846, липня 25.
Напрям, течія: Романтизм з елементами символізму.
Вид лірики: Філософська та громадянська (соціально-побутова).
Віршування твору: Силабо-тонічне (народнопісенне). Написано 14-складовим віршом, коломийковим розміром (8 + 6 складів із паузою після восьмого складу) з вживанням ямба (U_), амфібрахія (U_U) та хорея (_U):
Схи лúв сво ю́ го лó вонь ку | 8
Чер вó но–ро жé ву | 6
На бí ле є по нúк ле є | 8
Лú чень ко Лі лé ї | 6
Римування: Римуються парні рядки; наявна неточна (приблизна) асонансна рима – співзвучні склади.
Рими точні: любили – вбили, вітають – називають – спускають, діти – цвіте, королевий – рожевий – Лілеї, сльозою – тобою, сказала – мордувалась, журилась – дивилась, єдиний – дитина, в'яла – проклинала, (дого)дувати – палатах, дитина – покинув, спалили – не вбила – накрили, в світі – дожити, під тином – долині, звеселила – пустили – дивились, звати – процвітати – палатах, вбили – милий.
Провідний мотив, мотиви:
- Трагізм жіночої долі.
- Соціальна несправедливість: жорстокість громади, беззахисність сиріт і покриток, приниження "не таких" жінок.
- Проблема моральних стосунків.
- Перетворення дівчини у квітку.
Тема: Зображення страждань знедоленої дівчини-лілеї.
Ідея:
- Висловлення співчуття героїні, яка безвинно потерпає від бездушності свого батька-пана та сліпої ненависті людей.
- Осуд людської жорстокості й лицемірства.
Композиція та сюжет:
- Експозиція: "За що мене, як росла, люди не любили?".
- Зав'язка: "Я не знала, що байстря я" —дівчина згадує своє життя, смерть матері, знущання.
- Кульмінація: "Я умерла / Зимою під тином, А весною процвіла / Цвітом при долині" — метаморфоза.
- Розв'язка (основна думка): "Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір?" — запитання без відповіді.
Художньо-стильові особливості:
- У баладі поєднано епічний (розповідь), ліричний (глибока емоційність, сповідальність) і драматичний (монологічна та діалогічна форми, пряма мова) елементи.
- Рамкова структура: зачин і кінцівка слугують лірико-драматичним обрамленням основної розповіді. Основна частина балади — розгорнутий монолог головної героїні твору, Лілеї, про свої поневіряння; цю частину умовно можна поділити ще на дві: до і після перетворення героїні на квітку.
- Шевченко використовує засоби фольклору: багато повторів та звертань, народні образи (мати, пан, квіти), зменшено-пестливі форми.
- Мінорний настрій та ритмічність завдяки численним повторам та поетичному перенесенню ― речення починається в одному рядку, а закінчується в наступному, напр., "Тільки мої довгі коси / Остригли, накрили".
- За стилем твір суттєво відрізняється від ранніх балад поета ("Причинної", "Утопленої" чи "Тополі"). Автор-розповідач майже не включається в монолог-оповідь героїні, ніяк не коментує зображене. Така побудова сюжету служить заглибленню в сприйняття самих героїв.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "червоно-рожева головонька", "біле поникле личенько", "росою-сльозою", "злий пан", "білі палати", "довгі коси", "жиди нечистії", "молодий, короткий вік", "Лілеєю-снігоцвітом".
- Метафори: "росою-сльозою заплакала", "а вона все в'яла (мати)".
- Уособлення: "цвіт королевий схилив свою головоньку", "заплакала Лілея… / Заплакала і сказала: …", "Аж гай звеселила".
- Персоніфікація: квіти, мов люди, говорять, плачуть, схиляють голови, кохаються.
- Риторичні запитання: "За що мене, як росла я, / Люди не любили?", "За що мене, як виросла, Молодую вбили?" ― трагізм сюжету підкреслюється протиставленням: люди знущалися над Лілеєю, коли вона була людиною, й захоплюються її красою, коли дівчина стала квіткою; "Хто їй лихо заподіяв?", "Нащо мене Бог поставив / Цвітом на сім світі?", "Щоб людей я веселила, Тих самих, що вбили / Мене й матір?".
- Риторичні оклики та звертання: "Дивуються, / Не знають, де діти!", "…З мого цвіту!", "Королевий цвіте!", "Скажи мені, мій братіку, …", "Я не знаю, моя сестро", "Брате мій!", "Мій брате єдиний!", "Цвітом білим, як сніг білим!", "Зимою люди...