Завантаження
Зоряна Живка, "Світи і сад"
Пам'яті мого дідуся,
Сікачини Петра Дмитровича
"Тдн-тдн-тдн…" – стукотіли колеса. Петро притис долоню до грудей – так само стукотіло серце, "…тдн-тдн…" – і живчик у скронях.
"Тдн-тдн-туди-туди…". Хотілося задрімати, щоб хоч на трошки поринути в забуття. У вагоні нестерпно смерділо – ще тиждень тому в ньому везли скотину, тепер – людей. Корови, люди – яка різниця, все одно бидло…
– А матері твоїй книш! Дивись куди стаєш! – то крикнув дядько Нагула.
Мати… Вона лишилася сама...