Завантаження
Олександр Мінович, "Гамарджоба, гєнацвалє. Або тепле, рідне слово"
Пізня осінь. Листя вже давно впало з дерев та приставало до ніг перехожих, немов хотіло зігрітися теплом їхніх підошов.
Я спустився крутим схилом з пожовклою травою до моря.
Штормить. Сильний вітер кидає солоні бризки далеко на порожній берег. Хвилі накочуються на пісок, а потім повертаються назад. Це нагадує мені мистецтво малювати піском на склі. Помах рукою – і картина. Ще помах – і чисте скло.
Так і хвиля. То залишить на піску химерні візерунки, то зітре їх для нового твору...