Ламбік і Вася

В 1977 році Ламбік поступив у інститут. У Києві. Сам він із Кавказу.

Ламбік – напрочуд вродливий. Високий. Приємного, легкого загару, шкіра, припухлі губи, виразні темні очі, голубий кримпленовий костюм – принада для дівчат. Наче з плакату радянського кіножурналу.

Говорить російською з невеличким акцентом, що придає йому ще більшого шарму. З дівчатами вміє бути м'якеньким, солодким. Підкочується до них, немов м'ячик.

Поселився в гуртожитку разом з Васею.

В перший же день, коли пішли в їдальню обідати, Ламбік познайомився з Ірою:

– Девушка, а девушка!.. Какой красивий на вас платьє!.. Нікогда такого нє відєл!.. Мамой клянусь!.. Да!.. Можна я нємножко-нємножко, ну савсєм нємножко с вамі пройдусь... Пріставать нє буду... Савсєм нє буду... Да!..

– Ну йдіть, як вам така охота.

– А как вас завут, такую красивую?.. Очєнь, очєнь красивую... Я такіх нікогда нє встрєчал... Вот!

– Іра!

– Ірачка, солнишко, правадітє мєня в сталовую... Я тут нічєво-нічєво нє знаю. Сам одін сіжу в общєжитії... Патом єщо город хочу пасматрєть, парк там ілі єщо что… Но сам баюсь заблудіться... Я віжу – ви добрая. Такая красивая нє можєт бить нєдоброй… Пажалуста, очєнь пажалуста!..

– Ну добре… Як вже такий ви одинокий, то я згідна.

Пізно ввечері Ламбік привів Іру в кімнату й попросив Васю піти погуляти на кілька годин.

Коли Вася повернувся, грузин сидів на вікні й дивився з третього поверху на нічне місто. Іра спала в Ламбіковому ліжку, розкидавши своє довге розкішне волосся на подушці. На лиці була солодка втома.

Вася не йняв віри, що все так швидко могло відбутися. Зовсім інакше уявляв відносини з дівчатами. В нього була дівчина, з якою дружив із сьомого класу. Його Аня була єдиною, з ким він хотів мати справу. Вона ніби закривала собою весь жіночий світ, аби він не міг його роздивлятися.

Васі дуже свербіло розпитати Ламбіка, як це у нього так швидко вийшло з Ірою. Проте вважав це безтактним – промовчав.

Однак Ламбік був іншого погляду. Він хотів поговорити. Навіть, як виявилось, не просто поговорити, а похвалитися-посмакувати.

– Класная дєвка Іра!.. Давно такіх нє імєл... Цєлуєтся, словно віном сладкім дєлітся... Кажєтся даже, что нашім віноградом от нєйо пахнєт... І во всьом остальном нє дєвка, а сказка… В постєлє – агонь!

– Стій! Стій!.. Ти шо хочеш сказати, шо у вас уже все було?.. Ти шо, з нею просто погрався?.. Ти так з багатьма?

– Ти чо, Вася?.. Как поігрался?.. Савсєм нє ігрался... Нравітса ана мнє, канєчно… Очєнь... Да… Дружіть буду с нєй... А дєвчонкі билі канєчно і до нєйо… Как бєз дєвчонок?.. Ані жє цвєти жизні!

Вася припинив розмову. Йому треба було переварити побачене й почуте.

Через декілька днів Ламбік розстався з Ірою. Нібито посварилися.

Не пройшло й двох днів – Ламбік привів Ларису... І все повторилося точнісінько так само, як і з Ірою. Потім були Тамара, Ліда та ще багато дівчат... Майже кожен день інша.

Вася знову недовмівав:

– Слухай, чувак, як це в тебе просто з дівчатами? Ти шо, будеш їх міняти щодня?

– Нє замарачівайся, Васька!.. Нє магу я бєз дєвчонок... Ну, что я віноват, что ані самі ко мнє ліпнут?.. Красивий я… Вот... Нравлюсь ім… Да!

– А шо, тобі не цікаво з якоюсь одною? Вони шо, подобаються тобі тільки на один день?

– Да нєт… Биваєт, что большє... Но сразу попадаєтся на глаза єщо лучшє... Пачєму то... Да!.. Сам нє знаю пачєму.

– Але ж тобі на другий день навіть поговорити немає про шо з ними. Ти ж їх не знаєш зовсім. Хіба так цікаво?.. Немов у борделі... Прийшов – отримав – заплатив… От, правда, тільки не платиш. Якби платив, було б чесніше, мені здається.

– Какой бардель?.. Что ти утріруєшь?.. У мєня тожє любов, но краткая... Так виходіт… Да!

– Не любов це, Ламбік… Твоя кількість ніколи не перейде в якість. Ти тепер ніколи не відчуєш, як це приємно тримати свою дівчину за руку, про шось говорити з нею, згадувати, мріяти. Обділяєш себе, чувак... А ше, ти їх калічиш... Вони тобі вірять, а ти їх дуриш... Зло велике робиш.

– Зачєм зло?.. Что такоє гаварішь?.. Я к нім по-доброму, і ані ко мнє так... Всьо по согласію, Вася… А там згадувать, мєчтать – ето єрунда... Ім і так со мною харашо… Бєз тваіх згадувать... За руку тєбє нравітся?.. Так я тожє за рукі дєржусь… Інагда... Зачєм гаварішь, что зло?

– Добре… Добре... Допустимо, шо ти правий... Але подруга на все життя?.. Про таке не задумувався?.. Вже не кажу про склянку води, як захворієш… Про це коли-небудь думаєш?

– Пачєму нє думаєшь?.. Канєчно… Вот найду харошую дєвачку і можєт женюсь… Дєті мнє тожє нравятся… Да!.. А сєйчас – живі, пака маладой!.. І там разгавори всякіє, то да сьо, мнє нє нада... Я гатов жить аднім дньом... В етом самий бальшой кайф... Хатя тєбє нє панять... Ти нє пробавал, нє знаєшь... Гаварішь тока, і лєтаєш в нєбєсах.

Одного разу Ламбік вирішив вилити душу… Розповів Васі, що почав серйозні стосунки з жінками ще у тринадцять років... Жив у курортному містечку, куди влітку з'їжджалося багато одиноких жінок, які шукали розваг і були готові на все в цьому незнайомому місті. В місті, де їх ніхто не знає, ніхто не ославить, не буде тикати пальцем.

Виявляється було у них таке правило... Якщо жінка залишалася сама на пляжі, коли починало темніти – можна сміливо підходити до неї й не боятися відмови. Так робили чимало місцевих чоловіків, хлопців і навіть підлітків.

От Ламбік і навчився вступати в стосунки з жінками без преамбули.

Одного разу до Васі в гості приїхала сестра з чоловіком і трирічною дитиною.

Молода пара була нестямно закохана одне в одного та в свою доцю Олю. Вони майже весь час щось шепотіли-муркотіли, цілувалися, обіймалися, не випускали з рук дитину, пестили її щохвилини й щосекунди.

Оля легко пішла на руки до Ламбіка. Тримаючи її, він відчув щось нове, невідоме досі йому. Як, виявляється, приємно тримати на руках, торкатися цього малого створіння, від якого йшло щось ангельське й неземне.

Через якийсь час до Васі приєдналася його дівчина Аня. Веселою компанією, вп'ятьох, вони пішли гуляти вечірнім містом.

Ламбік проводжав їх, сидячи на вікні. Якраз сьогодні залишився сам.

Компанія Васі йшла по вулиці з гамором-сміхом. Голосно говорили, кричали, перебивали, штовхалися, жартували, бігали навздогін за Олею.

Вася встиг глянути у вікно – помітив очі Ламбіка… Вловив у них трохи заздрості… Чи може, то здалося так?..