"… гра, власне, перейшла на половину суперника, м'яч, власне, майже не переходить центр поля, захисту, власне, буде важко стримати таку потужну атаку, тепер, власне, важливо, як зіграє воротар…".
Вгадайте: звідки взято цей текст?.. Думаєте з якогось гумористичного оповідання? З якогось, модного тепер стендапу?
Зовсім ні. Це уривок із коментаря футбольного оглядача на одному з відомих телеканалів. Вважаєте, що він один такий, цей оглядач? Повірте: ні. Зовсім не один.
"… ну, власне, що маю сказати… мистецтво, власне, завжди несли в маси одиниці закоханих у творчість людей. Саме такі, власне, люди створювали цивілізаційний простір…".
А це вже не спортивний коментатор. Це – відома наша письменниця. На телеканалі "Культура"!
Агов! Це що?.. Це звідки взялося, як вкралося й засмітило нашу мову? Хто придумав вживати майже в кожному речення це слово-паразит, яке нічого не означає, не несе будь-якого смислового навантаження?
Чи чув хто, щоб оце "власне" вживали в магазині, в трамваї, тролейбусі? "Передайте будь ласка на, власне, квиток…" – звучало б не просто смішно, а викликало б регіт.
Слово-паразит "власне" стало таким собі сполучником у мові, замінником паузи при нехватці слів у декотрих представників інтелігенції. Здається тільки в них. Інколи цей бур'ян-паразит нагадує матюки, які вживають найменш малокультурні люди, вставкою в розмову.
В нашій мові часто бувають присутні модні словечки. Приміром нещодавно дуже полюбляли вживати: "гламурно", "дорожня карта", "конструктивно". Тепер слово "звісно" майже замінило інші стверджувальні вислови (так, згоден, добре…). Однак ці слова несуть смислове навантаження, вони виринають і буває, що зникають у часі, а наше слово-паразит "власне", неначе хоче жити вічно. Здивуєтесь, але воно вживалось і вживається вже багато років. У літературі! Багатенько митців не знати за що полюбили це слово й не змогли та не можуть його позбавитися, тим самим слугують прикладом для тих же спортивних коментаторів. Що тут скажеш, коли такий-то відомий теж не гребував цим паразитом, чому й нам не можна?
А ще… Хтось останнім часом заніс новий вірус у нашу мову. Замість слова "сідниці" стали безсоромно вживати: "с — — — а" та "д — — а". Заполонили ледь не весь медіапростір, підхопили немов інфекцію швидкоповзучу. Герої Нечуя-Левицького – Кайдаші могли б згоріти від сорому, адже навіть у постійних запеклих сварках автор не наділяв їх такими словами.
За сороміцькими словами йдуть-спішать, не відстають вульгарні описи інтимних стосунків. Якось у кіно в один день із подібним покінчили. В нашому й зарубіжному! Наче за клацанням чиїхось пальчиків. Раз – і у всіх сценах у ліжку почали актори зніматися одягненими, в білизні, дехто навіть у шкарпетках. А в літературі чомусь продовжується. Письменники й письменниці немов навипередки гоняться за найбільш вульгарним описом, не гребують нічим, і при цьому хочуть, із шкури пнуться, аби їхні твори включили в шкільну програму.
Є підстави вважати, що слово-паразит "власне" запозичене нами з російської ("собствєнно гаваря"). Може хоч таке твердження зупинить деяких наших інтелігентів?
Хотілося б! А ще хотілося б пам'ятати Максима Рильського: "Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде…".