Аж у пам'яті намело.
Жовтобоким знайомим птахом
Згадка вбігла в моє село.
Накрутило, накушпели́ло,
У садку порядкують граки.
Наболіло і душу, й тіло,
Завірюшилось у рядки.
Деревинка іще тендітна,
Десять яблучок уродила,
Пахне спомином,
пахне літнім,
А одненьке в гілках заблудилось...
Мама каже:
"Хай Любі буде..."
А бабуся їй в унісон...
Тато вийшов сміливо у грудень,
Коло серця, коло вікон.
Там крилаті і сині ставні,
І по пояс татові сніг.
І йому протягує яблуня
Біле яблуко,
як оберіг...
...А тепер нашу землю шарпають,
І не відають, що це гріх.
Вже вона, як побита карта,
В кров змолочений білий сніг.
небо падає!
Мамо, чуєте, в мінах сад!
Коло яблуні, болем латаний,
Помира молодий солдат.
Там зомлілі
й зотлілі яблука,
В очі сонце важке ляга,
Це ж ті яблука, що від зайчика,
На землі, де Вогняна дуга.
Через кров
аж до жил проходить,
Через чорний і білий світ,
Чорна яблуня, що народить
Український мій родовід.
12.03.2023