не придумалось,
А наснилося наяву.
Я щаслива й щаслива вулиця.
Та, що з вами на ній живу.
А на вулиці дні цілуються,
Знаю точно, один з них мій.
Сонце щулиться, небо мулиться,
Скоро піде рясний дощи́к.
Я під нього зайду щасливою,
Не впізнаюся, що це я,
Розходилася хмара зливою,
А над сливою дні роять.
Небо пахне дощем і садом,
Пахнуть сонечком ручаї.
Я на лавці в бузках присяду,
За ворітьми сусід стоїть.
Світу білому зранку молиться,
А як треба вам,
то й за вас,
А навпроти, увесь у шовковиці,
Причаївся щасливий час.
Чуєш, вулице,
як там люди?
Чи акація на меди?
Кажуть, вітер гуля приблудою,
Недалеко так од біди.
Двері скрипом на всі лади.
"Я давно вже чужа... – почулося –
Не ходи сюди, не ходи!..
Хати тут поставали тінями,
Нахилилися і мовчать,
Двері настіж в забутих сінях
Вже не чутоньки ластів'ят".
Як так сталося, горе вбралося
Попід стріхи і попід нас?
"А воно, дітки, не питалося", –
Чую голос, що заблукавсь.
Попід стінами, де ми з рідними
Тільки спомином обнялись,
Як так сталося, горе вбралося,
Що тепер ми звемо – колись...
Буде сонце в щасливім місяці
Пити ранок, як молоко,
Буде так, як в душі поміститься,
Отако буде, й отако!
І отак, і аж отакісінько...
Так, як вчили нас матері,
Буде доля, і буде пісня,
І столи у моїм дворі.
І наварено, і напечено,
І наплакано, як дано,
Знаю, буде з дощем і місячно,
Знаю, стрінемося давно...
21.04.2023