Драма в 4-х діях і 5-ти одмінах
ЛИЦЕДІЇ
Кіндрат Антонович Балтиз. Лукерія Степанівна, його жінка. Олеся (Олександра), їх дочка. Матвій Гнатович Тасюра, вчитель. Нифінт Ва рфоломійович Знаменський, бурсак.
М а р ф а В а р ф о л о м і ї в н а, його сестра, дівчина, Яков Михайлович Воздвиженський, псаломщик. Старшина. Волосний писар.
Павло, Горпина – слуги.
Марина, удова.
В л а с, її син, парубок.
Галя, її дочка, мала дівчинка.
Шльома, Ге ршко — лавошники з містечка.
П ф е й ф е р, німець.
Л ь о в к а, лакей.
Леонід Петрович Загрива, поміщик.
Гості і діти.
Староста.
Леоніла Агапонівна Козубська, підстаркувата дівчина.
Діється в Україні.
Дія 1.
Кімната у панськім будинку, але вбрана по-міщанському: іншого то й надто, а іншого брак.
ЯВА 1.
Павло і Горпина.
Горпина (витираючи вікна, співа).
Ой коли б я біду знала, Не йшла б заміж та гуляла.
Ого-го-го, гоя-гоя,
Голівонько бідна моя!
А тепер я біду знаю,
Пізно ляжу, рано встану.
Ого-го-го, гоя-гоя,
Голівонько бідна моя!
На городі квітки в'ються,
А за мене хлопці б'ються.
Ого-го-го, гоя-гоя,
Голівонько бідна моя!
Не бийтеся, нема за що,
Хоч я гарна, та ледащо.
Ого-го-го, гоя-гоя.
Голівонько бідна моя!
Дивіться також
- Марко Кропивницький — По ревізії
- Марко Кропивницький — Чмир (Чумазий)
- Марко Кропивницький — Дві сім'ї
- Ще 12 творів →
Як вам, дядьку, гарно у сердуці!
Тепер зовсім ви не схожі на чередника.
Павло (розставля дзиглики). Був би я раніш розумним, доси не такі б сердуки носив.
Горпина. Чи й справді?
Павло. Щоб ти знала. Чого скалиш зуби? Чула, що як ще тут сиділи наші рідні пани, не оці посесори-жироїди, а справжні пани?..
Горпина. Так-так. Згадали те, від чого вже й сліду не зосталось.
Павло. Ех, ви! За справжніх панів життє було!
Горпина. Та ну?
Павло. Що вже танукать? Скільки не танукай, а як воно тпрукнуло, то далі не поїде. Ну й понімай ти тепера, що я був мало не три года за лакея.
Горпина. Невже?
Павло. А ти міркувала, що я зроду чередник та й годі? Не, брат, бери вище! Ти спитай мене, де я бував; спитай, чи є що таке в світі, щоб я його не видав? Хочеш, я тебе зразу, одним словом, остовпиню? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш?.. От, наприклад, скажи мені: що таке гостинниця? (Сіда у крісло.)
Горпина. Гостинець?
Павло. "Гостинець"!.. Дуря ти! Що гостинець, так і мала дитина зна, що то ласощі; а я тебе питаю, що таке гостинниця?
Горпина. Мабуть, не вгадаю.
Павло. Ну, а білярд ти бачила?.. А портерську лавку?.. А трахтир з вивіскою: "Захадите, гаспада, тут веселиє всегда"?..
Г о р п и н а. Он скільки ви світа бачили!.. Як же це ви були лакеєм, а нарешті чередником стали?
Павло. Спитай ти мене, то я, брат, і сам гаразд не зміркую, як воно скоїлося. Збираються, примєром, чуєш, наш покійний пан, Петро Ригорович, збираються виїздити у за-гряницю. Покликали мене та й питають: "Што, Павлушка, поєдеш з нами у загряницю?" А мене неначе який біс сіп за язика: не поїду, кажу. "Пачаму?" — Боюсь. Ще, кажу, к, борони, Боже, помру на чужій стороні, то нікому буде поховать. Бач, мені тоді міркувалося, що на чужині нема ні людей, ні попів, а скрізь тільки одна пуща, нетрі, та безкети... І кортіло ж мене у ту загряницю, ну, сказать... аж тіло на мені свербіло, так кортіло; а язик, неначе він не мій, одне белькоче: не паєду. Прямо, мабуть, щось^аки наврочило! Почав, йримєром, вигадувать: я не знаю, кажу, відкіля там і сонце сходить, та ще чи й світить воно там, чи не світить?.. Ге, дай Тоді мені оцього розуму, що тепер у моїй голові...
Павло. Господа поїхали, а я зостався... Доси вже був би, може, комардином, коли не швельцаром; а може, ще й вище забрався б.
Г о р п и н а. Що ж воно таке швельцар?
Павло. А таке, що сиди увесь день на кріслі, рипай дверима, та дивись у казету — от тобі і вся робота...
Г о р п и н а. Рипай дверима, хм. І не обридне ж?
Павло. Як хто подзвонив, встань і одімкни; зняв ти шинелію, чи шубію — гривеник; надів — гривеник або й більш того.
Г о р п и н а. За віщо ж гривеник?
П а в л о. От як доведеться тобі коли побувать в городі, то й побачиш, за віщо дають гривеники. Потому образованіє... У городі і розуму наберешся, і гостинниці побачиш, і кандиртерську...
Г о р п и н а. Що воно таке за кандрир?.. Я й не вимовлю.
Павло. Кандиртерська? І я, брат, попомучився, доки наламав язика, а тепер так я потраплю зразу усякі розмови по якому хочеш. Кандиртерська — це така крамниця, що до чого не доторкнись, усе, брат, солодке. Далась вона мені взнаки. Послали мене покійні пан, Петро Ригорович, з запискою у кандиртерську; німець взяв у мене ту записку, подивився, далі зиркнув на мене і знов очі встромив у записку; згодом промовив до мене: "Вас?".., а потім до другого: "Хер-мер-мер!", а той до нього: "Я?". А цей знов: "Та ти ж!" І зараз той другий і понакладав у папір усяких порожніх та й дав мені. Несу я те порожнє, держучи обома руками, щоб не випорснуло. Чую, щось мені по руці неначе потекло. Зирк! Аж тече сметана. Я лизь язиком — солодке; лизь удруге — біда, яке солодке!.. Та доки доніс те порожнє до гостинниці, всю сметану вилизав. Приніс, та й подаю панові. Як закричить на мене пан, як затупотить... "Помняв,— каже,— падлець усю кушанню!.." Сміха, та й годі! (Хутко хапа Горпину за кишеню.) А це що в тебе у кишені, сахар?
Горпина (б'є його по руці). Та гетьте-бо! Відкіля б у мене взявся той сахар?
Павло. Хіба не можна хапнуть?
Горпина. Чорта лисого хапнеш, коли все позапираної Павло. Невже? А за рідних панів так все було настіж; бери, чого хочеш, чого душа бажа, бери вволю!.. От життя було! Минулося... А я думав, що то в тебе сахарь, з'їв би грудочку. (Зітхнув.) Давно вже не їв сахарю.
Горпина. Сьогодня, як чай наливатимуть, я, може, вам роздобуду.
Павло. Бери, чого зівать? Сахарь, це не крадіжка. Бери сміливо! Чаю я не вхвалив, чаєм тільки зуби повипарюєш...
Горпина. Коли б мені довелося побувати в городі, вже б надивилася усяких див.
Павло. Невже ніколи не була? Попрохай хазяїна, щоб повіз.
Горпина. З якої речі?
Павло. Тадже ж лабузниться до тебе... думаєш, не бачив? Горпина. Еге, вигадайте півтора людського... П а в л о. А ти дурою не будь. Скаже він тобі: "Поцілуй". А ти зараз: "давай цількового, або й два, то поцілую!.." Горпина. Не плетіть дурощів...
П а в л о. Ні, справді. Слухай-бо. Як почне хазяїн біля тебе півнем стрибати, ти й скажи йому: "Постановіть Павла за клюшника."
Горпина. Єй-богу, я вас вилаю.
Павло. То ти так з дядьком?
Горпина. Гарні дядько... Ач, чому навчають!..
Павло. Дуря! Ти себе оберегай, а як дають, не зівай.
Горпина. Мовчіть, бо так навідлі оцією ганчіркою і морсну по пиці...
ЯВА 2
Ті ж і К і н д р а т Антонович,.
Кіндрат Антонович. Хазяйки тут не було? Горпина. Ба, оце недавно навідувались. Кіндрат Антонович. А що, Павле, краще тобі в горницях, ніж у загоні?
Павло. Павлові скрізь однаково, як у хліві, так і в горницях; чи долі сидіти, чи в кріслі, з казетою в руці, його тим не здивуєш.
Кіндрат Антонович. А що, як тебе взяти й зовсім за лакея?
П а в л о. Я й на те пристав.
Кіндрат Антонович. Ну, сьогодня придивлюсь, як ти справлятимешся.
Павло. Колись умів .догожать справжнім панам, то, може, й на вас потраплю.
Кіндрат Антонович. Тепер справжній пан той, котрий мзє в кишенях.
Павло. А хіба мені важко сказать на вас і вашоє високоблагородіе? Як звелите, так і величатимем.
Кіндрат Антонович. Я тебе годую, стало бить, і пан.
Павло. А так. Звісно, ви наші, а ми ваші. Кіндрат Антонович. А ке, принеси мені води. Павло. Сихчас! (Пішов.)
Кіндрат Антонович. Чому не прийшла в повітку, як я тебе кликав?
Горпина. Не чіпайте мене, бо хазяйці скажу... Он вже й люде почали постерегати.
Кіндрат Антонович. Які люде?
Горпина. Хоч би й Павло.
Кіндрат Антонович. Павло? Хто ж Павлові повіре? Мені на двадцять Павлів начхать! Краще не маніжся, а подумай, чим ти згадаєш свої молодощі, котрі не двічі бувають на віку...
Горпина. Ідіть до Гапки.
Кіндрат Антонович. Що-о?
Горпина. А коли і Гапку вже залишили, то підіть до Пріськи.
Кіндрат Антонович. А-а, ти ревнуєш? От за це хвалю. Та ти краща від Гапки, і від Пріськи, і від усих!.. Був би я удівцем, я озолотив би тебе!.. (Хоче обнять Ті.)
Павло втискується в середину.
ЯВА З Ті ж і П а в л о.
Павло (несе на підносі стакан води). Звольте!
Кіндрат Антонович (довго дивиться на нього). Ти таки зовсім маладець! (Бере стакан, п'є.) Либонь, я таки зоставлю тебе при горницях...
Павло. Не жалкуватимете.
Г о р п и н а. І мені менш би було роботи... Де ж це віник? Павло. Там, у тій кімнаті, за шахвою.
Горпина пішла.
Бадьорна дівчина! (Показує очима на Горпину.) Кіндрат Антонович. До вподоби тобі? Чи не думаєш сватати?
Павло. Ні, я вже спізнився. Вона у мій бік і не дивиться, гне вище... Окрім того, вона і небога мені... Кіндрат Антонович. Он що!
Павло (хіхікнув). А поніма оку ратно, де раки зимують!-
Кіндрат Антонович. А ти краще знай свого носа!..
Павло. Я так сказав, на вітер... Мовляв: "їж борщ з грибами, держи язик за зубами..."
Кіндрат Антонович. Держатимеш ти й без грибів.
Павло. Правилно! А тільки як ми бували при панах, то й знаємо, як діло повернуть з дівчатами .., вчені.
Кіндрат Антонович. Тямиш ти?
Павло. Чого не поиімаю, за те ніколи не візьмусь!
Кіндрат Антонович. Ов? Але я тим не цікавлюсь... (Дивиться на нього.) Одначе нехай буде й так, що від сьогодня на тобі чин лакея. Побачимо, чому ти у панів навчився!
П>авло. Я вмію і невидющим прикинутись, як треба буде.
Кіндрат Антонович. Я не про те... Гляди ж мені, визначись сьогодня перед гостями так, щоб не довелось за тебе мені червоніти. (Іде, а потім вертається.) Жаловання тобі я не прибавлю, а одежу стару з мене, як зумієш заслужити,— матимеш. Розумієш, з мене стару одежу?.. А про Горпину не смій мені більш ніколи натякати, чуєш? (Пішов.) То все пустяки.., не те у мене на думці...
Павло (помовчав). Ну, Павле, не будь дурнем, то буде тобі що і їсти, і пити, в чім хороше походити.
Чутно голос Лукерії Степанівни.
ЯВА 4 Горпина і Павло.
Горпина. Чуєте, знов квочка розкудкудахталася?
Павло. Нехай кудахка, тільки і її, що покричить; вона на те господиня. Але ми з тобою все ж таки тут найстаршими будемо.
ЯВА 5
ТіжіЛукерія Степанівна.
Лукерія Степанівна. Та й довго ви воловозитеся, скоро вже й гості почнуть сходитись, а ви й однії горниці ще не опорядили, як слід.