Дві сім'ї

Кропивницький Марко

Де зерно, там і полова (Дві сім'ї)

Драма в 4-х діях

ДІЄВІ ЛЮДИ:

Самрось Жлудь, міщанин.
Зінька, його жінка.
Роман Жлудь, парубок.
Настя Жлудиха, мати Самросева і Романова.
Степан Рева (по-вуличному Чабан), селянин.
Хотина, його жінка.
Хведоска, їх дочка.
Кирило, старий дід.
Харитон, середніх літ
Юхим, його син, парубок.
Денис, Пилип, Свирид — селяни.
Онопрій Митрохванович Чикалка, крамар.
Старшина.
Писар
Ганна, молодиця
Любка, Мотря — дівчата

Дівчата, парубки, народ, старці, діти і музики.

Діється на селі.

ДІЯ ПЕРША

На пригорі село. В глибині кону дзвіниця і бархан; ближче, поліворуч: "Волостиое пракление", праворуч крамниця з табличкою: "Боколеная лафка". Біля дзвіниці, на східцях, старці; подекуди снують діти з крашанками.

ЯВА 1

З дзвіниці виходять дівчата, шепочучи і хихикаючи проміж себе, і проходять в садок, що за барканом; за дівчатами поодаль ідуть пишаючись парубки.

ЯВА 2

Мотря, Хведоска і Любка виходять з дзвіниці.
Хведоска. Яка тіснота в церкві: миру, миру, мов бджіл у вулику,— так і кишать, так і гудуть! Душно в церкві, аж млосно!
Мотря (хихикнула). Чисто!.. Я вже дивувалася, дивувалася, як це ти не зомліла! Чуєш, Любко! Бачила ти, скільки Хведоска свічок приліпила, мало не до кожного образа?
Хведоска. Тобі заздрісне, чи як?
Мотря. Чисто! За кого ти їх так багато ставляла?
Хведоска. От тобі й знаєш, за кого,— за батька, матір, за рід і за мир хрещений.
Мотря. Чисто! А за того ж мирянина скільки?
Хведоска. За котрого? Ну й що ти раз по раз вигадуєш?
Любка. Ой, свята та божа! Ще й питає, за котрого.
Мотря. За того, що цілого семигривеного поклав титареві на тарілочку?
Хведоска. От так пак! На ж тобі!.. Пхі!
Любка. Дукар! Такому не диво й карбованця викинути.
Мотря. Тільки що з'явився він у церкві, так наша Хведоска зразу й нестямилася!..
Любка (хихика). Та вже й не потрапе, куди їй очі звести.
Хведоска. Отже, я і в головах собі нічого того не покладаю… З якої б то хвороби?
Любка. Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці, та все, сердешна, молиться, та навколішки припада!
Хведоска. Вже вхопили на кутні?
Мотря. Слухай-бо, Хведоню! Невже ж і справді він і досі і словом тебе не зачепив?
Хведоска. З якої немочі? Що я йому або він мені? Байдужісінько!..
Пішли в садок.

ЯВА 3

Самрось Жлудь і Роман зупиняються на бабинці.
Самрось. Ну, скажи, пожалуста, га? Прогавив кума Онопрія Митрохвановича в церкві та й не похристосувався з ними!.. Пока люде запричастяться — сьогодні спаселників сила! — збігаю та похристосуюся. (Іде до крамниці).
Роман. Коли б же ти там не бавився!
Самрось. Отак! Маненький я, чи що?
Роман. Батько скоро запричастяться…
Самрось. Та що?
Роман. Додому їхатимем.
Самрось. Думаєш, що нап'юся? Здається, я ще не дурень на світі? (Пішов у крамницю).
Роман (сам). Бачив, що й Хведоска вкупі з дівчатами вийшла з церкви,— куди ж вона поділася? (Огляда навкруги). Невже пішла додому? Цебто й сьогодні не доведеться зустрітися? Мало не щонеділі бачу її в церкві, а ще ні разу не спобіг її так, щоб перестріти, та поздоровкатись, та хоч би словце промовити. І вона ніби нарочито обминає мене, все осторонь обходе… Незвичайно так ні з сього ні з того налопом піти назустріч, перепинити… Та вже ж або сьогодні, або завтра — приїду прямо до її батька, вигадаю яке-небудь діло… (Іде до баркана).

ЯВА 4

Харитон, Кирило, Пилип і Денис.
Денис (бухика). Та й довго ж піп причаща!
Харитон. Спаселників багато: мало не на сотню!
Денис. Ніби не мали часу за піст відговітись? Коли б швидше розговлятися… їсти — аж душа болить!
Харитон (до Кирила). Сиділи б, діду, у таке свято дома: людей у церкві, як комашні, мало вас не задавили!
Кирило. Га? Бог смерті не дасть, то й вовк не проковтне!
Денис (бухика). Тьху на тебе, от причепилосяі.. Неначе там тобі усередині що гарчить або ж гавка…
Пилип (глузуючи). То, мабуть, горілка з сирівцем свариться? Коли б до цього кашлю та ще кольки…
Денис. Коли б тобі до очей та більма!
Пилип. А ти б менш тріскав кукульвану, не давило б!
Денис. Я за твої п'ю, чи як? Ти мене частував коли-небудь?.. Розговіюся, зараз на піч та й догоричерева: спатиму аж до провід!
Харитон. О! А до шинку?
Денис. Чортма за що, в кишенях ані дзенькне!
Харитон. А набір?
Денис. Набрався, братухо, по самісінькі вуха!
Пилип. Ніби не знайдуться такі, що почастують?
Денис. Ну й чого ти чіпляєшся, чого лізеш в вічі, як та слоква? Авжеж, що знайдуться ще путящі, не всі такі скнипи, як ти!
Пилип. У мене дурничку хава з'їла.
Денис. Вона вже й тебе туж-туж стріска!
Пилип. А стріска! Що ступінь, то вже ближч до домовини.
Денис. Коли б думав про домовину, не складав би карбованці в скриньку!
Пилип. Живий про живе міркує!..
Харитон. Ну й діждалися ж тепла! Надів сьогодні гедзетика, думка шибала: змерзну! — аж воно і в гедзетику парить.
Кирило. Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то ось і в кожусі холодно.
Харитон. Ну й зима ж була!
Пилип. Сутужна!
Денис. Було б, мовляв, ще сутужніш, та вже й нікуди!
Харитон. І довга! Таких зим довгих, либонь, ще й не було?
Денис. Була б ще довш, та вже й нікуди!
Пилип. А тобі що? Ні волика, ні корівки!.. Що ти, за пашею бідкався, чи як?
Денис. Не до тебе п'ють!
Пилип. Не стало топлива, ти хату обдер?
Денис. Обдер свою, а не твою!
Кирило. Далі зими ще довші будуть: перед кінцем світу геть усе переплутається…
Денис. Либонь, воно до того вже і йдеться. Мабуть, і ховрах геть повимерзав? Торішню весну мої хлопчаки таки наловили їх, аж на одинадцять карбованців; а цю весну, мабуть, чорт матиме й того заробітку?
Пилип. А чорт матиме! Бо тепера до волості, писар мені казав, прийшла статистика, що земство не платитиме вже за ховрахів…
Денис. Обдурюй кого іншого!
Харитон. Чи й справді? Не плататиме вже?
Пилип. Написано, щоб кожного наділу по скількох там ховрахів ловили та приставляли до волості…
Харитон. Гм, шутки!..
Денис. От чорт не видав! Ач, які митці? Чорта з два я їх ловитиму за спасибі!..
Пилип. Примусять!
Денис. Мене? Овва!
Кирило. Чи ловитимуть, чи не ловитимуть, а ях захоче господь покарати, то відкіля те й лихо вирине: і ховрах, і кузка, і гемонська муха, і всяка нечисть!..
Пилип. А звичайно…
Харитон. А так, так… Все від господа милосердного!
Кирило. Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повипивав на своїм наділі; а сусіда його, каже, навіть і кухля води не збавив: на божу волю здався. Що ж, нарешті, вчинилося?
Харитон. Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив?
Кирило. До цурочки, дощенту!.. А в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили!
Денис. Он як!
Пилип. А бува, бува!..
Кирило. Все від господа милосердного!
Харитон. Ну, скажіть, на милость божу, що воно за причта, що вчора зовсім було насупилося ва дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. Отже тільки погриміло та поблискало…
Кирило. Га? Воно вже так щоразу коїтиметься, що погримить, поблиска, часом трошки побризка та й розійдеться.
Роман (спершу наслухав, далі підходить ближче). Через що ж то воно, діду, так коїтиметься?
Кирило. Га? Через що? Показав би я їм, та несила вже моя… А розплодилося їх до пропасті!..
Харитон. Отак і я догадувався, отак самісінько!.. Це ви, діду, про відьом кажете?
Кирило. Їздили колись вони на мені, та вже ж і я ними їздив, ого, ще й як їздив! Як сяду, було, на неї, та замордаю, та як почну хваидою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!..
Роман. Цебто у сні вам так вбачалося?
Кирило. Га? У сні? Стривай, дадуться вони коли-небудь тобі взнаки!
Денис. Роман митець кожному баки забивати!

ЯВА 5

Ті ж і Свирид.
Свирид. Про віщо чурукуєте?
Пилип. Звичайно, про те, що, мовляв, щодня тебе муля…
Харитон. О, муля, аж дошкуля!
Денис. Було б ще дошкульніш, та вже й нікуди!
Харитон. Дід Кирило кажуть, що відьми розплодилися, а Роман глузує!
Денис. Сказано: багач та ще й грамотій!
Роман. То дід глузують над вами, а я навсправжки кажу, що ті відьми дідові снилися.
Кирило. Га? Снилися?.. Як тільки дочиталися до хреста, я луп очима: стоїть мацапура попліч мене і шкіриться!.. Відкіля це ти, думаю, вискіпалася? Ще й з дійницею на голові! Стоїть і звіриться на мене… Я їй тиць дулю навідлі, отакечки — о! На тобі, кажу, хвостата прояво! Щезла!.. Зирк управоруч, аж і друга!..
Харитон. Сторія!
Роман. Це ви, діду, задрімали та до того ще постилися троє день…
Кирило. Батькові своєму лисому розкажи!
Роман. А чом же ніхто інший, опріч вас, не бачив тих відьом?
Харитон. Бо дід, так вони средствія такого знають, що сподобилися їх бачити!..
Роман. Неправда! Нехай дід так зроблять, щоб ті відьми отут з'явилися, тоді і я повірю!
Кирило (плює). Тьху! (Пішов).
Свирид. Ну… Тадже ж і в книжках повинні писати про відьом?
Роман. Пишуть!
Пилип. Аякже! Мій старший хлопчина якось читав мені про "бабу-ягу, костяну ногу".
Роман. То ж казочка, а казочка — побрехенька. А є такі книги, у котрих і правду пишуть.
Харитон. Яку ж правду?
Роман. А таку, що багато ще є людей у дитинячім зрості, котрі вірять усякій нісенітниці.
Свирид. Хто ж його зна, котрій книжці і вірити?
Харитон. Стривайте! Ну, а через що ж нема у нас дощів, через що? Кажуть: куди відьма махне рукавом, туди й хмари прожене. Правда, Денисе? Так же кажуть?..
Денис. Нехай отой розумний каже.
Роман. Аби б дощі, то вже й хліб родитиме?
Харитон. Атож як?
Роман. У книжках пишуть і достометно викладають, що засухи відтоді настали, як повирублювали ліси та позамулювали річки…
Денис. Чорт батька зна що плетуть!
Свирид (до Дениса). Та ну, не перебаранчай!
Роман. І знов доказують і те, що люде здебільшого обробляють землю "на нехай".
Деякі. Як то "на нехай"?
Роман. Сяк-так подряпають, як ще колись-то діди та прадіди дряпали.
Харитон. Одначе ж за прадідів хліб родив?
Свирид. Ще й який хліб!
Денис. Навдивовижу!
Роман. Тоді земля мала силу; а тепер вже переорали її на попіл, знесилили. Замість того щоб обробляти, наприклад, так, як німці-колоністи обробляють землю, наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога.
Денис. Як бог захоче, то й на голому вродить.
Харитон. Без бога ні до порога.
Роман. А звичайно. А друга приказка каже: "Поможи, боже! — Роби, небоже!" Отже, німці, мабуть, цю приказку добре розжували.
Свирид. Так то ж німці!
Роман.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...