Супротивні течії

Кропивницький Марко

Комедія в 3 діях і 4 одмінах
ЛИЦЕДІЇ
Андрій Хилько, селянин.
Н а д е ж д а, його дочка.
Тиміш Дудар, селянин.
Л о г в и н, його пасинок.
Федір Жовтяк, селянин.
Демид, його син.
Василина, дочка.
Прохор Квокчій, селянин, соцький.
С о л о х а, його жінка.
Микифор (Микишка) Понирка, з двірських,
Текля, його жінка, з двірських.
Ольга, панна.
Микола, лакей.
Фенька, дочка Понирки.
Гаврило, селянин.
Писар.
Квасолиха, стара баба.
Діти-школярі, народ, дівчата і діти.

ДІЯ ПЕРША
Хата, переділена надвоє — на меншу і більшу; у більшій: піч, стіл, лави, скриня, піл, жердка з одежею і всяке хатнє збіжжє; у меншій — віконце, стіл, навкруги стола стільці і табурети, на стіні дешева лампа.
ЯВА 1
Гаврило і Андрій у більшій хаті сидять біля столу; Н а д е ж д а, Логвин і діти-школярі у меншій навкруги столу, у них книжки, зшитки і всяка примусія.
Надежда (держачи в руці зшиток, каже до хлопця). От сьогодня написав краще, ніж учора: але знов хапався і попропускав деякі букви. Замість "чобіт", написав "чбіт", замість "курка" — "кука"!..
Діти сміються.
Пиши ж сьогодня ще оці дві стрічки, та пиши з повагом, то й букв не пропускатимеш.
Хлопець сів.
Гаврило. Чого ж ти мовчиш? Чуєш, Андрію, віриш ти, що я тобі добра бажаю?
Андрій. Та чом же й не вірити? Я ж тобі ніколи нічого лихого не вчинив, за віщо б ти мені лиха мислив?
Надежда (до дівчинки). Знов кляксу зробила? Яка ж ти нечепурна, Оксанко!
Гаврило. Нема за віщо, це правда.
Андрій. Ніколи ми не сварилися з тобою і ніякої тяганини промеж нас не було.
Гаврило. Так от я й кажу тобі прямо, що оті книжки та бумажки, над котрими сидить твоя дочка,— дурниця. Навіщо їй ота морока з чужими дітьми? Нехай краще мерщій іде заміж та й воловозитиметься з своїми, коли така внадлива до читання.
Андрій. Та це вже її діло...
Гаврило. Ми ж з тобою не грамотні, та прожили, слава Господеві, вік...
Андрій. Звісно, прожили... Але, либонь, було б краще, коли б грамоту тямили...
Гаврило. Ні, не краще!.. Яке пуття з грамоти?
Андрій. Та якесь там є... Був би я добре грамотним, я б тобі висловив те пуття...
Гаврило. І не висловив би, бо то дурниця, баловство! Ні до чого вона нам, та грамота.
Андрій. Ні, не кажи так, не кажи...
Гаврило (загляда у вікно). Що воно йде мимо?
Надежда (до хлопця). Навіщо ти так грудьми притуляєшся до столу? Сядь трохи віддаля.
Гаврило. Щось чуже, чужостороннє... (Помовчав.) Так я оце до тебе й прийшов... А спитай, чого?
Андрій. Кажи, то й знатиму.
Надежда з повагом диктує Логвинові із повісті Гоголя "Тарас Бульба".
Гаврило. Чи знаєшти Хведорового Демида? Андрій. Ну?
Гаврило. Вже двічі Хведір посилав його до людей за рушниками — так що ж? Він ніби й послуха батька і вже дійде з старостами до хати молодої; але ж як тільки старости в хату, він зараз навтьоки!.. Вже двічі мав Хведір і тяганину з людьми за безчестя!.. Положим, що не я там старостував, ні, не я, а Матвій Кушнір та Йосип Бабенко. У мене не втік би.
загрузка...
Андрій. Невже?
Гаврило. Ні, не втік би! Бо треба уміти, як з кожною людиною поводитись, як до нього забалакати і з якого краю...
Андрій. Та ти на словах відомий митець, старостуєш вже, либонь, годів з тридцяток, так добре примадикувався заговорювати зуби.
Гаврило. Бо це навука, та ще й не легка! Еге ж. Так ото на тім тижневі Хведір почав знов вговорювати Демида, щоб таки оженився. Я, каже, вже старий, так як неначе і вдівець, бо жінка — мати ваша — вже два года лежить недвижима; а вас у мене четверо... Василину, цебто старшу дочку, не сьогодня-завтра, каже, віддамо заміж,— хто нас обмис;, хто обшиє, хто їсти наваре, хто пай порядок дасть у хаті?.. Демид слухав-слухав, а далі мах з хати, а Хведір за ним, догнав його надворі та за чуба, та як уволік його в сіни, та як почав батогом хворостити... На превелику силу вирвався Демид, та з хати, та на вулицю, та як дремене уподовж села, аж закуріло.... Аж смерком вже вернувся п'яний та й не йде в хату. Ждав-ждав його Хведір, а далі й каже: "Чорт з ним, гасіть світло!.." А так як опівночі Хведір вийшов з хати, а ніч була місячна, видко як удень. Глянув сюди-туди, нема Демида — ні під хатою, ні в подвір'ї, ні в току. Доходе до повітки, аж чує, щось хропе! Він мерщій в повітку. А дах у повітці продертий, так воно видко, неначе надворі. Зирк, аж Демид висить на бантині і землю ногами скородить. Хведір виліз раптово на бантину — "Та вже,— каже,— й не тямлю, як я його розв'язав і спустив додолу..." Почав гукати, вибігла з хати дівка, принесла двоє відер води і почали вдвох поливати Демка і ледве-ледве парубка відволали... Отаке! Мало не пропав парубок ні за цапову душу!..
Андрій. Чув я про це... Бач, до чого п'янство доводить?
Гаврило. П'янство? Отакої вигадай! Мало хто не п'є?.. Всі люде п'ють, але ж не всі вішаються.
Андрій. Бо не всі й напиваються до забуття...
Гаврило. Ні, на п'янство не звертай провини... Це, я тобі скажу, не інакше як починено!..
Андрій. Вже й починено?..
Гаврило. А хто й починив?
Андрій. А хто ж?
Гаврило. Хто? Завелись у нас на селі такі, що капость людям коять.
Андрій. Де ж вони такі, уперше чую?
Гаврило (усміхається хитро). Уперше чуєш?.. Невже?.. Гм! Спитай ти мене, а я тебе... Про одну плетуть так, а про другу інак. Та, кажуть, прирожденна відьма — з баби, з прабаби, а та влсе вчена, тільки не на лихе... А про іншу таке верзуть, що й слухать страшно...
Андрій. Так-так... Вже що-що, а щоб язиками плескать, то сила є людей охочих до того.
Гаврило (підморгує). Тадже ж і про твою покійничку варнякають, що вона не проста людина.
Андрій (з жахом). Що це ти, Гавриле, перехрестись! Чи ти ж з розумом?
Гаврило. А пригадай, що якраз у той день, як ховали твою покійничку, так такий пороснув дощ, що всі люде, що були на кладовищі, перемокли на хлющ.
Андрій. Так що ж, що перемокли?
Гаврило. А раніш,,либонь, з місяць дощів не було.
Андрій. А либонь таки не було... Так-так...
Гаврило. То-то, що так-так! А що воно означа?
Андрій. Ну-ну?
Гаврило. Всі люде тоді у один голос зашепотіли: "Ага, он воно що!.." А баба Хима так божилася, що у той мент, як піп увійшов в твою хату, бачила, як з димаря вилетіло щось, таке блискуче та чорне, і понесло в обіймах щось біленьке!..
Андрій. Слухай, Гавриле, це ти?.. Та тобі, я знаю, недорогого заходу коштує вигадати, що у петрівку і річка замерзла і на санках їздять... Тільки навіщо ж ти отаке плетеш про мою покійницю?
Гаврило. Я кажу те, що чув від людей, а що я сам бачив, то про те вже мовчу.
Андрій (жахається). Що ж ти бачив?
Гаврило (щурить очі). Що я бачив?.. А дочка твоя, думаєш, не теє?.. Ну, одначе, годі про це!..
Андрій. Як-то годі? Слухай! Ти навсправжки чи аби бовкати язиком? Кажеш щось про дочку!.. Та що це на тебе сьогодня найшло?
Гаврило. Ой-ой-ой, як розпалився! Як бачу, з тобою не можна і пожартувати... Та кажу ж, що пожартував. Ну, шабаш, годі!..
Андрій. Я ненавидю таких жартів.
Гаврило. Ой-ой-ой, який ти. Я й не знав!.. Я вже й не радий, що зачепив... Та плети ти, що хочеш, про мою живу жінку, так я тобі аніже не скажу, байдужісінько!.. (Регоче.)
Андрій. Белькотун ти, та й більш нічого!.. Старий чоловік, а таке варняка!..
Гаврило. Ще ж таки? Та годі вже тобі! Так ото сьогодня Хведір прийшов до мене і розказав про пригоду з Демидом... "Після того,— каже,— почав я вчора знов балакати з Демидом, тільки вже не грізно, а обережно..." Так Демко і одмовив: "Коли хочете,— каже,— оженити мене, так оженіть на На-дежді..." Цебто на твоїй дочці.
Андрій. Та ти навмисне наважився сьогодня мене полохати та дратувати, чи як?
Гаврило. Ти не гарячись-бо! Звичайно, що ми закон сповнимо, як належить, стало бить, прийдемо за рушниками по хвормі... А спершу хотів би я дозідатись, як ти на це діло.
Андрій. Ні, ти таки, мабуть, п'яний! На такі речі та на такі питання я не вмію відповідать!..
Гаврило. Звісно, що й говорить, насухо не та розмова. То ходімо ми оце до шиньку, бо у тебе, мабуть, дома усі пляшки порожні? Там ми з тобою якнайкраще розбалакаємось.
Андрій. Ні, не розбалакаємось ми сьогодня з тобою: ні я тебе не втямлю, ні ти мене... Окрім того, я у будень не люблю ходить до шиньку... Та таки і ні об чім нам розмовляти.
Гаврило. Як ні об чім?
Андрій. Це все не діло... А ще пряміш скажу, що воно цілком тичеться до доччиного розуму.
Надежда тим часом кінча диктувать.
Гаврило. Ти ж хто своїй дочці, невже не батько? Андрій. Годі, ради Бога, годі!..
ЯВА 2
Надежда (ідучи до дверей). Ідіть же тепер обідать, а після обід приходьте та допоможете мені буряки полоти. Діти. Ми хутко пообідаємо.
Проходять через велику хату, за дітьми Л о г в и н.
Надежда. А завтра раненько зберетесь та підемо всі угурті у Бугаївку 1 до церкви.
Гаврило (дивлячись на Логвина). Невже і цей доробало вчиться?
Л о г в и н. Трохи пізно? Але ж, дядьку, кажуть, що краще пізно вчитись, чим ніколи.
Гаврило. Хто ж це тобі таку мудрацію сказав?
Логвин. Яів книжці про це читав.
Гаврило. А книжка & то й не бреше?
Логвин. Як яка книжка. (Пішов.)
Надежда (увійиїла в більшу хату). Здрастуйте, дядьку.
Гаврило. Здорова, дівко-чорнобривко! Навіщо ти того гарнадера вчиш?
Надежда. Я всіх вчу, хто забажа. Може, й ви, дядьку, хочете повчитись?
Гаврило. Я не маю часу на дурощі.
Надежда. Тобто у шиньок не поспієте? Гаврило. Ач, яка балакуча!.. А скільки ж тобі Логвин платить?
Надежда. Він допомага нам іноді в роботі: на току, або в полі, чи в леваді...
Гаврило. І багато вже проковтнув?
Надежда. Уміє читати й писати, зна вже трохи арифметику... Багато вже й молитов повиучував.
Гаврило. Молитов? Невже він молитов не вмів? От дурбило!..
Надежда. Я не про ті молитви кажу, яких і ви знаєте, і всі наші селяне, а про ті, що в книзі.
Гаврило. А в книзі хіба інші молитви?
Надежда. Єі інші, є і ті, котрих вас змалку навчено. Тільки у тих молитвах, яких вчать не з книг, а з переказу, багато помилок є... На мою думку, годилося б всіх селян перевчити молитись по книжці.
Гаврило. Та невже? Це щось таке нечуване!..
Надежда. Я вже багатьох дівчат попереучувала. І ваших дочок — Євгенію і Докію, як ми говіли разом, теж перевчила.
Гаврило. Хіба? Оцього то вже не слід було робити... Як молились наші батьки та матері, то так і нам належить...
Н а д е ж д а. Помилки скрізь годиться поправлять, і в молитвах також.
Гаврило.
1 2 3 4 5 6 7