Перед волею

Кропивницький Марко

Драма в 5 діях
ЛИЦЕДІЇ
Аристарх Рафаїлович Підгайний, багатий поміщик.
Орися, його дочка, панна.
Шкорупський, поміщик, старий пан.
Пані Шкорупська, його жінка.
Дерев’янка, бідний поміщик.
Гордецька, поміщиця.
Буба, Кіка — дочки, панни.
Помпеєнко, старий пан. багатий поміщик.
Його син, юнкер.
Головацька, поміщиця.
Син її, хлопець 10 років.
М а к а р ю к, на милиці, бідний поміщик.
Перепічка, пан, багатенький поміщик.
З а в о й к о, поміщик.
1-й студент
2-й студент.
Панич.
Панна.
1-й підпанок.
2-й підпанок.
Становий пристав.
Діброва Петро Петрович, капельмейстер.
Юрко, скрипач, молодий хлопець.
Буфетчик Варфоломей,
отаман Д о с я,
горнична Нянька
Софія
Прохор
Баба Репиха
Я ш к а, башмачник
П о т а п
Селифон
Мокрина
Федько, хлопець
Палажка
1-й і 2-й чоловіки
Василииса, кріпосна Перепічки.
кріпаки Підгайного.
Василь, Семен, Остап — бродяги.
1-й і 2-й перевожчики.
Писар.
Десятник.
Пани, поромщики, кучери, музики, слуги і народ.

Діється в 1860 і 1861 роках.
ДІЯ ПЕРША
Після обіду. Зало. Столи покриті скатерками, скрізь посуда, пляшки, ножі, вилки, чарки, стакани. З правого боку фортепіано, біля нього пюпітр. Обстанова багата і розкішна.
ЯВА 1
Селифон, Потап, Дося і другі слуги збирають посуду з столів, скатерки, пляшки і інше.
Селифон. Нуй сила гостей сьогодня до нас з'їхалось!
Дося. Ще тільки це панночка наша приїхали з учення, і вже такий бенкет, а що ж то буде, як заміж видаватимуть?
Селифон. Справжніх панів сиділо за столом, мабуть, не менш як на півсотні, а що полупанків та підпанків...
Дося. Однієї птиці попорізано, аж страшно вимовить!.. (Понесла ложки і вилки.)
Потап. Циплят мало не сотню перевели, десятка зо два каплунів, гиндиків.
Селифон. А поросят хіба мало?
Потап. Троє телят, п'ятеро ягнят,
Селифон. А скілько горілки випито та вин усяких? Шампанського, мабуть, пляшок десятка зо два... Бухветчик одних недопитків позливав пляшок з чотири!..
Потап. Мені на шампанськоє так хоч і наплювать, а от до солодкого їства то раз у раз так і верне мені рота: здається, коли б моя воля, то і вдень і вночі тілько одне солодке і їв би, тілько солодким і годувався б.
Селифон. А в мене гостець солодкого зовсім не при-йма: як з'їм хоч шматочок меду, зараз і губи пухнуть, і ніс набряка.
Потап. Кому ти оце патякаєш? Хто позавчора у кла-довій варення тріскав, що аж за вухами лящало?..
Селифон. Так то ж варення, а я тобі кажу про мед...
Потап (дражнить його). "Про мед"!.. Бачив я, як ти і мед тріскав...
Сели фон. Сьогодня бухветчик знов украв три срібних ложки.
Потап. Та ну?
Селифон. Передав жінці, а та вже потирила їх додому. Потап. Силу він перекрав панського добра! Селифон. Щоразу, як тілько з'щуться гості на обід чи на бал, він зараз що-небудь і підцупе... От ми з тобою так дурні!.. Потап. Чого дурні?.. І ми навчимось колись...
ЯВА 2 Ті ж і два підпанки.
1-й підпанок (гука). Гей, подай вогню! фг;:
Селифон подає сірничок. ч
2-й підпанок. І мені!
Закурюють.
1-й підпанок. А ловкі у Підгайного цигари! 2-й підпанок. У Помпеєнка кращі. 1-й підпанок. Ми з тобою сьогодня ні разу і не чок-нулись!
2-й підпанок. Невже? Так давай чокнемся!
Наливають вино і чекаються. / ^
1-й підпанок (п'є). Яке це вино?
2-й підпанок. Та що там розбирать, не однаково хіба?
П'ють.
1-й підпанок. Чуєш? Підходжу я сьогодня до пикатого Шкорупського та й кажу: "Дозвольте з вами чокнутись?" А він зареготав згорда та й каже: "Хоч і не треба!" Ну, постривай же. Будеш ти прохати, щоб я тебе на виборах піддер* жав... Я ж тебе піддержу: замість одного — два чорняка покладу!..
2-й підпанок. А я маю зуба на самого пана хазяїна. Ти бачив, як він мене привітав? 1-й підпанок. Ні, а як?
2-й підпанок. "Либонь,— каже,— я вас уперше бачу?.." Чи чуєш, він мене уперше бачить!.. І торік був у нього на полюванні, і позаторік на Великдень, і ще давніш на Різдво... А він мене уперше бачить!.. По загряницях щогода гасає, так вже він нашого брата недобача, велике цабе!.. Ну, постривай, я тобі колись зіб'ю пиху!.. Чваниться тим, що жінчине добро мотає!
1-й підпанок. Яз ним сьогодня і зовсім не привітався, нехай буде вдячний мені за те, що я приїхав до нього.
2-й підпанок. А знаєш, що я тобі скажу? Що не говори, а дочка у нього гарненька.
1-й підпанок. Що, коли б ти був трохи молодший?.. 2-й підпанок. Коли б же то, вона б моїх рук не минула! 1-й підпанок. Невже?
2-й підпанок. Вір мені!.. (Зітхнув.) Давай з досади вип'єм.
1-й підпанок. Давай!
Випивають.
2-й підпанок. Якби мені хоч п'ять год з плечей!.. Одначе я більш сюди ані ногою — калачем мене не заманить! Він мене уперше бачить!..
1-й підпанок. А як попросить приїздить?
2-й підпанок. Хіба що попросить. Ти куди звідси?
1-й підпанок. До Малишевських, там завтра панна Пазя іменинниця. А ти куди?
2-й підпанок. А я до Радишевських, сьогодня там панахида.
1-й підпанок. Післязавтра у Назарових крестини.
2-й підпанок. Прохали?
1-й підпанок. Ні.
2-й підпанок. Поїдеш?
1-й підпанок. Поїду. Бува, як не поїду, щоб не розгнівались.
2-й підпанок. Так ми там, мабуть, зустрінемось. Поїду і я, мабуть, до Малишевських, там сьогодня буде венгерське, а у Радишевських на вина скуповато.
1-й підпанок. Хіба? Та і я краще до Малишевських.
Побігли.
Потап. Що то воля.
С е л и ф о н. Та ще й панська: куди скортіло, туди й поїхав.
ЯВА з
Ті ж і буфетчик.
Буфетчик. Вий досі бабляєтесь біля посуди, все з роз-казнями, а діла хоч і не питай; а бухветчик подавай за вас одвіт. Ножі та вилки і досі не вичищені, самуварі і досі не настановлені, а хто винен — бухветчик! Сьогодня із столу аж три срібних ложки украдено; звичайно, що це підцупила ота голота — підпанки, котра не має свого притулку та тілько вештається по панах та підцуплює усячину... Там пообіда, там повечеря... Треба буде панові доложить про ложки, а то ще подумають на кого з нас... Ну ж, воловодьтесь шпарчій!..
Успієте відлежати боки, як пан у загряницю поїдуть!.. Хто оту пляшку вже спорожнив, адже вона повна була?
Селифон. Тут зараз прибігло двоє полупанків, ось ті... Як-бо їх? Перченко та Репченко. Випили та й майнули!..
Буфетчик. Ну і в'їлися ж мені оті полупанки, не то що все повипивають, а й повилизують!..
Потап і Селифон пішли з посудою.
Була повнісінька пляшка, як вже з-за столу повставали, а тепер тілько на денці.
Селифон (ввіходе і бере знов посуду). Чи пан до Різдва виїдуть у загряницю, чи після Різдва?
Буфетчик. А тобі що?
Селифон. Та я про Соньку хотів спитати, чи й її візьмуть з собою, як торік Дуньку?
Буфетчик. Яка вона тобі Сонька, яка? Сохвія Ми-колаєвна, а не Сонька. Сонька! Коли пан її приблизили до себе, так вже вона тобі стала не Сонькою, а Сохвією Миколаєвною,— розумієш? Тебе приблизять, і ти будеш не Селихвоном, а... Як твого батька звуть?
Селифон. Данилом.
Буфетчик. Стало бить, тебе величатимуть тоді Селихвоном Даниловичем. Бува часто так, що іноді і сам чоловік не вгада, чим він завтра буде. Примером, сьогодня заснув Гришкою чи Ванькою, а завтра прокинувся Григорієм Васильовичем або ж Іваном Семеновичем!..
Селифон (ідучи). Хотів би_я завтра прокинутись Даниловичем.
Буфетчик (сам). Не ті вже часи настають, не ті, як колись. Перш пани пили вино так, що більш половини його зоставалось у стаканах та чарках, а тепер... От і поживляйсь тепер з недопитків. (Пішов.)
ЯВА 4
Два студенти проходять.
1-й студент. Куди ти мене завіз? Я тебе питаю, куди це ти мене завіз?
2-й студент. А хіба що?
1-й студент. Це якась дика, варварська сторона!.. Тут не люде живуть, а людоїди, звіряки!..
2-й студент. Правда, що цей куток можна сміливо назвать Медвежачим, сюди ще не скоро досягне промінь світа. Зате ж тут панночки які гарненькі, чудо!
1-й студент. Бабій ти, й більш йічого!.. Ні, я сюди більш ні ногою; тут привселюдно б'ють людину по морді, кров спускають!.. Отой, що на милиці, панок — Макарюк, він ударив свого лакея так, що той кров'ю умився... Я не знаю, як не кинувся на нього... Це варварство, інквізиція!..
2-й студент. Ти городянин, і тебе дивують сільські відносини, а ми до того призвичаїлись.
1-й студент. Я не хочу призвичаюватись, не хочу тут далі зоставатись, я задихаюсь в цій атмосфері!.. їдем мерщій звідси!.. Будь проклято і село, коли в ньому таке звірство коїться!..
Хутко ідуть.
2-й студент. Ходім попрощаємось.
1-й с т у д е н т. Не піду, нема мені з ким тут прощатись!
Пішли.
ЯВА 5 Дося і буфетчик.
Д о с я. Дивіться, дядю, яку стрічку подарувала мені панночка.
Буфетчик. А ти ж поцілувала їх у ручку? Дося. Авжеж. Буфетчик. Вумниця.
Дося. Вони не давали руки, а я таки поцілувала!
Буфетчик. Двічі вумниця! Іменно: не дає, а ти наважай-ся поцілувати і таки неодмінно поцілуй. Вумниця! Бачила, як я раз у раз панові цілую ручку, а потім у плече? Вумниця, по дядькові пішла.
Дося. Я ж так, як і ви.
Буфетчик. Пани дуже люблять, щоб їм ручки цілувать. Часом провиниш, вони наважаються тебе вдарити, вже й замахнуться, а ти ухопи їх за ручку, поцілуй, і зараз серце у них одійде!..
Д о с я. А як панночка ловко говорять по-простому — й не забули!..
Буфетчик. Чого ж би вони забули? На те вони людина.
Дося. У них і книжки є такі, з котрих вони читають по-простому... До всіх двірських вітаються, та так хороше.
Буфетчик. По маменьці пішли. І покійниця, царство їм небесне, такі ж були ласкаві та приятні. Не дожили побачити свою єдиначку зрослою.
Дося. Скілько тоді літ панночці було, як пані померла?
Буфетчик. Год шість або сім... З тієї доби все у нас пішло шкереберть...
Дося. Ви теж, дядю, за покійною панією прийшли у придане, як наші татко?
Буфетчик. Авжеж!.. Нас триста двадцять семей сюди перегнано з Полтавщини, тут була земля пустопорожня. У наших панів було багато землі по всіх губернях, більш двадцяти тисяч десятин було.
Д о с я. А у пана хіба не було своїх людей та землі?
Буфетчик. Цебто у цього пана, у папаші нашої панночки, у Підгайного?
До ся. Еге ж.
Буфетчик. Було ще за батьків дещо, та й те загуло. (Дає їй пляшки.) Неси оці пляшки до бухвету, бо як набіжать — повилизують...
Дося пішла.
Своє загуло, оце вже годів з десяток жінчине мота, та ніяк не промота... Аж досада тебе бере, що отак марно добро пропада. Бачучи, що всі таскають, всі поживляються, іноді і сам спересердя потягнеш яку дурницю: чи ложку срібну, чи сал-хветку...
1 2 3 4 5 6 7