Коваленко і Андрій Клоччя – їх важко було впізнати, бо перший заріс під Маркса, а Клоччя запустив борідку під Плеханова. Обоє були сумні – переживаючи кризу творчости, бо все населення до піонерів включно знало тепер на зубок всі найголовніші цитати з Леніна, Маркса, Плеханова і Бухарина. Доводилося під старість міняти жанр. Клоччя недавнечко навіть через цитати в неприємну історію вскочив: написав статтю "Комсомольська література 20-го сторіччя" і вставив туди нову, ніби тільки ним знайдену цитату з Плеханова. Через день після появи статті в пресі, до редакції зайшов низенький червонощокий піонер-карапуз та прямо до редактора:
– Плобацте, – промовив насмішкувато, – я плийсов, сцоб спростувати одне місце в статті клитика Клоччі – він олудує плеханівською цитатою, а насплавді цитата належить не Плеханову, а Михайлові Биковцеві – ось документальні дані.
Звичайно, редакція, щоб не образити старого критика, справу цю зам'яла.
Нарешті прибули й завзяті друзі "Молодняка" – почесні цекісти Корсунов і Федя Голуб.
Корсунов поздоровкався по давній звичці:
– Здравстуйте ребята.
Він і досі розмовляв російською мовою, бо поки наважився вивчати українську, всі вже розмовляли всесвітньою мовою, всесвітньої ж він ще не встиг навчитись і тому покищо розмовляв російською.
Федя Голуб мало змінився. Віддаючи всі сили плодотворній роботі, він написав тридцять томів про культурно-національне питання в комсомолі за часів непи і його всі вважали в цьому питанні за найкращого теоретика. До того ж він уже мав тридцять два сини й двадцять п'ять дочок, дехто з дітей уже займав досить відповідальні посади (старший син був повпредом на планеті Венері).
Серед старої когорти я не бачив лише незмінного редактора "Комсомольця України" Вані Ісаєва – він мчав зараз десь у міжпланетних просторах, бо тиждень тому організував перельот молоді з землі на Сатурн. Вчора ми од нього одержали лише привітальну радіограму.
Вже як мала розпочатись нарада, одержали радіограму від Кузьмича, що теж брав участь у перельоті "Земля – Сатурн".
Він повідомляв:
– Я, механік і літун не догляділи, – перегрівся мотор. Примушені сісти на Марс. Задумав писати роман "Космічні спіралі" – готуйте в журналі місце.
Ковганюк, оголосивши нам радіограму, радісно посміхаючись проказав:
– Слава тобі, Фрідріху Енгельсе, – є робота. Будьте певні – то вже такого наспіралить. Знаю...
І коли вже всі зійшлися і розмістилися, механічні люди підвели Павла Усенка до столу й він поважно промовив:
– Урочисту нараду з приводу сторічного ювілею комсомолу вважаю за розпочату.
І на дахові хмародряпу довго не стихали наші дружні й лункі оплески.
("Молодняк", № 7, 1929 р.)
[1] Один із "твердокамінних" плужан. Ю. В.
[2] Натяк на "Козуб ягід" Валер'яна Поліщука. (Тут і далі у виносках примітки упорядника даної інтернетної публікації).
[3] Мається на увазі не вірш Павла Тичини, а однойменна збірка віршів Олекси Влизька.
[4] Натяк на збірку віршів "Різьблена тінь" Миколи Бажана. "Вільгох" – напевно від слова "вільга" – волога, вогкість.
[5] Можливо, натяк на Олексія Кундзича.
[6] Твір Леоніда Первомайського.
[7] Йоаникій Ґалятовський – український письменник XVII сторіччя.
[8] Ленський розстріл – трагічна подія 4 (17) квітня 1912 року на копальнях Ленського золотопромислового товариства, розташованих в районі російського міста Бодайбо на річці Вітім, що впадає у річку Лену. Внаслідок конфлікту акціонерів, страйку та розстрілу тритисячної юрби страйкуючих урядовими російськими військами вбито 170 осіб, і понад 200 отримали поранення. Саме на згадку про ці події російський революціонер Володимир Ульянов узяв псевдонім Ленін. 1927-го року у Радянському Союзі відзначалося п'ятнадцятиріччя цієї події.
[9] Цитата з оповідання Григорія Квітки-Основ'яненка "Салдацький патрет", котру Микола Гоголь помістив у свою повість "Сорочинський ярмарок" як епіграф до одного з розділів.