Було колись на світі Паперове королівство. І над усе люди цінували в цій країні папір. У них і будинки, і меблі, і посуд, і одяг були паперові. Розмовляли вони, затуляючи рот папером. І висловлювали тільки те, що наперед занотовано на папері.
Всі вони були грамотними. І старе й мале щодня повинні були писати лозунги одного і того ж змісту: "Хай живе найясніший король Паперового королівства Курдур Перший!" та "Як хороше нам жити у Паперовій країні!"
У цьому королівстві люди довіряли лише паперам, ніхто не дивився в очі іншим, а тільки на посвідку чи будь-який документ. І одружувалися не просто юнак з дівчиною, а скарбничий білет шукав собі рівноцінного за вартістю, і власники таких білетів розписувалися, щоб множитись.
Найстрашніше було те, що ці люди не мали вогню. Вони мерзли у своїх паперових будиночках І ніколи не могли зігрітися досхочу. Вони мерзли од холоду і скніли од вічного страху.
Побачив це добрий Прометей. Сміливець викрав олімпійський вогонь і поніс людям. Не оминув герой і Паперове королівство.
— Я подарую вам вогонь, — завітав він до першого-ліпшого будиночка.
— Навіщо? — злякався господар. — Не потрібно нам вогню!
Прометей здивувався, зайшов до іншої оселі. Але і там йому показали на двері.
Зовсім розгубився Прометей: "Як так? Ризикуючи життям, я викрав у Богів вогонь, щоб врятувати людей від холоду, а вони мене проганяють!"
Тоді відчайдушний Прометей вибіг на площу міста і закричав:
— Люди, прийміть вогонь!
До нього кинулося кілька стражників.
— Геть, поганцю! Ти хочеш спалити наше Паперове королівство!
— Ні, — сказав Прометей. — Я приніс вогонь, щоб зігріти ваші холодні душі.
— Не треба! Забирай свій вогонь і йди від нас! — строго наказав начальник королівської варти.
І тоді Прометей зрозумів, що у цих людей душі теж паперові.