Жорстокий тиран, меч якого не просихав від людської крові, страждав безсонням. По ночах його часто мучили всілякі страхіття, тому він часто виходив у сад і там одиноко блукав до світанку. Та одного разу вельможний зустрів чоловіка, який дивився на зоряне небо і беззвучно ворушив губами.
— Ти з розуму зійшов, чоловіче! Невже не бачиш, що перед тобою стоїть син Неба? — гнівно мовив тиран.
— Вибач, найсвітліший, але я в цей час розмовляв із самим Небом, — смиренно відповів чоловік.
— Ти звіздар? — запитав володар.
— Так, я розмовляю із зорями.
— Тоді склади мені гороскоп. Узнай, які подвиги і перемоги мене чекають попереду! — наказав зухвалий тиран.
— Зорі мені розповідають про діла небесні: де яка зірка народилася, яка згасла, яка впала додолу. А я їм — про діла земні, — пояснив звіздар.
— Значить, ти можеш донести до вічних зір мої славетні подвиги і обезсмертити ім'я моє?
— Я все їм розповідаю.
— Добре. Ти віднині будеш першим звіздарем у імперії! — розпорядився володар.
Невдовзі тиран розпочав нову загарбницьку війну. Тільки цього разу потерпів поразку. Згадав про звіздаря.
— Відріжте йому язика! — наказав тиран. — Я не хочу, щоб звіздар посоромив мене перед Вічними Зорями і Небом.
Наказ було виконано без зволікань. Та звіздар кожної ночі все одно виходив у сад або в чисте поле і розмовляв із зорями. Адже не обов'язково потрібен язик, щоб вести таку розмову — бо із зорями спілкується Душа.