Патріотизм і характер

Донцов Дмитро

Дмитро Донцов

Патріотизм і характер

Є одна річ, одне "щось", без якого нема патріотизму. Сим "щось", сею найважнішою силою є характер. Нема поняття більш несхопимого від поняття "характер"; з ним, як з душею: хто скаже, що є душа? Але подібно, як кождий з нас відріжнить мертвого від живого, так і того, хто має характер, від того, хто заступає його фразою.

Моторами історії, які здвигають і валять народи, – є одиниці, за якими тягнеться маса. В мирні часи, і в критичні, в монархіях і в республиках. А тою чудодійною силою, яка ті одиниці, взносить вгору, даючи їм владу над числом – є їх сила характеру. Проводить иншими не завше найителігентніший, не завше найдужчий, але все – найзавзятіший, той, що виявляє найтвердшу вдачу.

Впертість, моральна відвага, всі риси, що складаються на поняття "характер", є невідкличні для всякого, хто прагне вести ннших. Мойсей, Магомет, Олександер Великий, Тамерлян, Атіля: Цезар, Рішеліє, Піт, Бісмарк, Кромвель, Наполеон – всі відзначалися небуденною силою характеру. Амбіція, навіть геніяльність – ніщо, де нема характеру. Амбіція може зайти на манівці, розум – заплутатися в сумнівах, тільки незломний, мов віра, лишається характер1).

______

А. Seche – De la Dictature.

49

Що ж се є характер?

Се – передусім витревалість. Коли одного літного дня 1918 р. донесли Клемансо, що Німеччина питається про умови капітуляції, повний зворушення, старий тигр промовив: "Сорок літ чекав я на сей день!" Се була витревалість! Бо він не лише чекав, він протягом майже пів віку активно працював над тим, щоб приспішити сей час, щоб пімстити зневажену колись Францію: наражаючи себе на прізвище "англійського запроданця" (бо знав, що без Англії Франція не переможе), на безнастанні поєдинки з противниками, які – мов свора псів обступали його, – для яких ідея реваншу-відплати була праздниковою відзнакою, припинаною в свято і відкинутою на брук по святі, а не як для нього – першою і останньою любовю.

І все се витримав той "небезпечний варят" (як його звали противники), не міняючи віх по одній, чи другій невдачі, не видумуючи – для заспокоєння совісти – теорій про "невикональність завдань", про "несприятливі обставини" і т. п. А коли від реву "грубої Берти"; бряжчали вже шибки паризьких будівель, коли уряд втік до Бордо і паніка готова була перекинутися з запілля на фронт, тоді прийшов його час. Тоді очі Франції звернулися на "небезпечного варята", який від 1871 витримав при одній ідеї, при одній вірі, при одній пристрасти, об яку, остаточно, розбився furor teutonicus.

Що є сила характеру?

Се є певність себе, певність вибраної лінії, думки. Се – вміння знайти свою мету на осліп, не даючи себе звести в бік болотяним вогням, се знати; чого хочеш і дуже сього хотіти. Се –

50

вміти, в рішаючу хвилину, сказати – "так", чи "ні", стати по одній, або по другій стороні барикади. Се – вміти вибрати, а не вмерти від сумніву, мов той Буриданів віслюк, який сконав, хитаючись між жолобами з сіном та вівсом. Певність себе — се смілість Давида перед Голіятом, голяндців – перед Еспапією в XVI в., ірляидців перед Англією. Певність себе – се вміти вкладати голову в пащу живого льва, а не тягнути за хвіст мертвого.

Коли хочете знати, що то є певність себе, по-знайоміться з історією відкриття планети Нептуна. До 1816 піхто не підозрівав її істновання. Але англійський астроном Джон Адамс, обсервуючп збочення в русі Урана, прийшов до висновку, що причиною їх є якась незнана нам планета. Його не слухали, але, певний своєї думки, він не дай себе спантеличити, хоч досі заобсервовані факти були проти нього. Нарешті, спираючися на обчислення Адамса, – знайдено нову планету, та її місце у всесвіті. Своєю ідеєю задав він брехню "фактам", не "факти" – його ідеї... Як часто "реальні політики" відраджують шукати незнаних зірок лише тому, що їх підсліпуватий зір їх не добачає; лише тому, що не люблять гонити за незнаним, новим; що вірять "фактам", усталеним иншими, а не мрії, зродженій у власній душі.

Ось що таке певність себе, без якої не зробити ніякого діла ні одиниці, ні спільноті.

Що є сила характеру?

Се вірність переконанням, вірність ідеї. Се готовість йти з нею до слави й до загину, як кажуть німці, звязатися з нею auf Gedeih und Verderb. Се готовість трактувати, мов свого особистого неприятеля, ворога своєї справи. Се значить — зробити собі з переконання доґму, віри.

51

Вірність ідеї – се не безхарактерне стрибання з права на ліво і навпаки, під маскою "ідейних шукань"; се не дискутовання над тим, чи має право нарід жити, чи ні, чи вовк у бабусинім очіпку є вовк, чи бабуся; або що "не знати ще, що з того вийде".

Коли я роздумую над сею фільософією "не можна знати", над діспутами з Ефіяльтами, мені пригадуються епізоди з єгипетського походу. Бонапарта. Він взяв з собою вчених, які викопували скарби фараонів, і ослів, які везли ті скарби і амуніцію. Коли бедуїни атакували французький відділ, він шикувався в чотирокутник, і тоді розлягалася команда: "Осли і вчені, до середини!" Щоб не заваджали тим, що б’ються... Лише провідники, які не толєрували в своїх рядах учених діспутантів в критичний момент, які не позволяли критикувати почуття патріотизму, лишали слід в історії, не безхарактерні скептики, які в рішаючі хвилини давали себе збити кождому розумовому аргументові.

Про тогож Клємансо писав Льойд Джордж: "Ненависть Клємансо до Німеччини була повна такого скупченого й дикого завзяття, якого я не бачив навіть у найгірших англійських ґерманофобів. В тих ворожість до Німеччини все виглядала трохи вирахувано й театрально; ненависть Клємансо лежала в крови. Він був один страшний вулькан особистого, національного й релігійного ненависництва"2).

Се почування ворожости до иншої ідеї, яке є тільки відворотною стороною сліпого привязання до своєї – є підставою всякого характеру і вся-

___________

2) N. Fr. Presse 27 XI 1929.

52

кого патріотизму. Се є та відданість, яку, вимагають супроти своєї країни, начальники і родичі від пластуна; яка жадає від нього звертатися без намислу проти кождого, хто зле про них відзивається. Ся відданість справі є одною з головних сил характеру. Хто без неї служить свойому колективові, будує будинок на піску. Той не знає, що таке правдивий патріотизм.

загрузка...

Що с сила характеру?

Се є замилування в пригодах, в незнанім, в новім; потяг до непевних шляхів. Се сила, яка гонила англійських пуритан за океан, в казкову Америку, на власний ризик і страх. Се сила, що пульсувала в серцях каліфорнійських шукачів золота, що пхала до їх чину Лівінґстона і Ліндберга. Се пошуки нових земель, нових овидів, нових досягнень; се замилування в атмосфері конфліктів і поборюваних перешкод людей, яких манить блискуче марево в пустині, які не задовольняються сірим світом повсякденщини, яких гнітить щастя пса на ланцюху. Се движучі сили життя і основні прикмети великих характерів. Коли б Клємансо або Фош були програли в 1918 р., напевно перейшли б до історії як необчислимі авантурники. Біля колиски кождого великого народу завше стояв якийсь "небезпечний варят", який оживлює, скріпляє, активізує збірне почуття патріотизму.

Що є сила характеру?

Се ніколи не зражатися невдачею.

Паде лиш той, хто не хоче зачинати наново, – каже один англійський пластовий письменник. – Коли ви часом і послизнетеся, нічого не вадить; на ноги – і зачинайте знов... Тільки завше зачи-

53

нати знов і ніколи не узнавати себе за поконаного... Такий має бути провідник. Такими були угорці, що "зачали знова" по Вілягошу, таким був Орлик, що "зачав знова" по Полтаві...

Що є сила характеру?

Се – культ успіху. "Великі папи, – каже Шпенглєр, – головачі англійських партій, доки кермували справами, давали себе вести тим самим засадам, що й завойовники й бунтівники всіх часів... Катехізм успіху! Без нього не було б ані церков, ані англійських кольоній, ані великих американських маєтків, ні звитяжних стрясень... ні щасливих народів"3).

Культ успіху — се не вірити в ріжні Хо, се не нарікати: "Ах, як же ж можна без природних, границь, без "союзу"! Ах, чи не завернути ще перед стартом, бо така далека мета, а бігти так трудно". Але певна своєї вищости й післанництва цівілізувати кольорові народи, запанувала англійська нація в далекій Африці, в Індії, в Єгипті, хоч була се задалека мета, хоч "факти" географічні до того її зовсім не управнювали, хоч імовірніше було б, коли б над тими землями лопотіла не корогва Альбіону, віддаленого від них на десятки тисяч миль, а напр. Туреччини, чи Росії, що майже сусідували з тими країнами чудес, лише, що не мали того твердого характеру, не ісповідували того "катехізму успіху", не мали "певности себе" бритійської раси,

"Аби моє зверху було! — ось засада великих характерів, коли за нею криється не дрібна ам-біційка, а велика амбіція, не похопливість, гісте-

____________

3) Untergang des Abendlandes II 553.

54

рія й розчаровання, а вперта праця... Чи знаєте Ви, напр., що над своїми діяльоґами працював Плятон вісімнацять літ? Коперник над своїм "Революціонес" – трицять шість? Лютер над коментарем "Ґенезі су" – десять? Що аби лиш відписати твори Ґете, потрібно шістьдесять літ праці одного писаря? Що геніальність Наполєона полягала на вмінню спати пять годин на добу, на дрібязковім перестудіюванню безчисленних щоденних рапортів, на вмінню виконати працю останнього вояка, на памяти, яка не забувала про останню дурну гармату в віддаленім гарнізоні, якої могло не бути в рапорті, але яка завше була в його голові?

Культ успіху – се культ великої амбіції і великої праці, не дрібних амбіційок, не дбання про Schein (здаватися), замісць про Sein (бути), не культ фасади, не журба, замість про внутрішну культуру, про наліплену ззовні офіціальну відзнаку, ("редактор", "т-во людей з вищою освітою", "член академік", "посол" і пр.). Культ успіху – се не хвилеве захоплення, з переходом до моментальної зневіри людей, які хотіли б за рік вивчитися на Шекспіра, а за два – збудувати "власну хату". Культ успіху – се бажання по кождім упадку зриватися на ноги, to try again (пробувати знов), бо хто боїться невдач і розчаровань, той згори програв свою життєву ставку, будь се одиниця, чи нарід.

Що є сила характеру?

Се почуття чести.

1 2 3