В. Лєнін

Донцов Дмитро

В. ЛЄНІН

Кожний з великих людей мав своїх предтечів, що звістували їх близький прихід. Мав свого предтечу і Лєнін. Ним був Достоєвський. Правда, він ненавидів Лєніна навіть не знаючи його, але — знав, що він прийде, і то дуже скоро. Бо власне про Лєніна і ні про кого iншого думав він , коли в "Бєсах" обіцяв оповісти нам "про того підлого раба, про того смердючого і розпусного льокая, який перший вдрапається на драбину з ножицями в руках і розідре божественне лице великого ідеалу в ім'я рівности, заздрости і... травлення."

В сих кількох словах — ціла суть лєнінізму. З його офіціяльною програмою — "равенством", з його движучою силою — "заздрістю", з його правдивою метою — заспокоєнням найнижчих інстинктів юрби ("травлення"), з його психольогією збунтованого раба. І не припадково один з офіціяльних поетів, в якого замовлено оду на смерть большевицького папи, назвав його "вождьом возстающих рабов". Сей бунт рабів зродився з "ресентименту", з песимізму, розпачі, з почуття заздрости, фізичних і духовних калік , яких тисячами викидає наш соціяльний уклад. Се був бунт тих, кого Ніцше називав ehrgeizige schwitzende Plebejer, які все хотіли стягнути в діл, аби горою були їх вартости. Їх фільософія зачалася від "милосердя" до всіх покривджених, від утожсамлення злочинця з "нещасненьким", а скінчилася на: — "я і жуліков уважаю" Горьківського Луки; на: "стидно бить хорошим" Л.Андрєєва, або "стидно мати моральні засади і не мати сіфіліса" (Винниченка), коли маса купається на дні розпусти, — і нарешті на творчости Єсеніна, для якого "найліпшими прихильниками большевицької поезії були проститутки і бандити"... (зноска Гл. Нов. Рус. Книга, ч. 5, 1922 р. Берлін).

Все, що досі уважалося за сильне, величне й гарне — стягнути в діл.

Усе досі нікчемне і погорджуване — піднести до значіння нових моральних цінностей. Змішати все поетичне з болотом і опоетизувати проституцію і бандитизм, ось ціль большевиків. "Ісповєдь хулігана" — стала їх євангелією, "страна нєгодяєв" (назви Єсєнінських поем) — землею обітованою. Одиноке, що бракувало — се теорії. Їм треба було когось, хто б виправдовував їх інстинкти; треба було знайти того жертвенного козла, якого можна було б винуватити за всі їх кривди, треба — нарешті — було знайти те Зле, в порівнянню з яким їх світ був Добром. Власне сю теорію дав Лєнін. Усіх угорі — він назвав "буржуазією", зачислюючи до неї і людей праці, коли вони мали лише чисті руки і не знали сороміцької лайки. Всіх на долі — він назвав "пролєтаріятом", зачислюючи до нього фахових нероб, каторжників і повій, цілу Бакунінську "велику простонародну наволоч". Їх боротьбу назвав — "соціяльною революцією", а "страну нєгодяєв" — царством свободи і справедливости.

Така була теорія Лєніна, і той ніколи не зрозуміє большевицької революції, хто схоче прикладати до неї європейські соціялістичні категорії.

В голові сього фанатика, що родився десь у Симбірщині, в близькім сусідстві з колишнім Ханством Казанським, на границі з Азією, — категорії Марксизму прибирали зовсім інший вигляд, як у голові його європейських "колєг". Межи ними була така ж велика ріжниця, як між Людовиком XIV і Петром I, як між кардиналом Рішеліє і Гришкою Распутіном, як між монархією Миколи II і його кузина Джорджа V , між Кромвелем і Стєнькою Разином.

Підставою всіх його думок була "рівність" Достоєвського. Що се було російсько-лєнінська рівність? Аби не стягнути на себе обвинувачення в "шовінізмі", дам на се відповісти Д.Мережковскому: ся рівність большевицька, се "воля до упрощення, метафізична воля до дикости", до зрівняння всього.

Так учив Л.Толстой, так учив В.Лєнін. "Ось камінь на камени лежить первозданно, дико — се добре; але ось камінь положено на камінь — се вже не так добре; а ось камінь із каменем зліплений залізом або цементом, — се зовсім погано: тут щось будується: все одно що — палац, касарня, в'язниця, митниця, слабниця, дім розпусти, академія; все, що будується — зло, або бодай дуже сумнівне добро". Перша толстовська і лєнінська думка на вид всього, що хоч трохи підноситься над загальним рівнем, се — його "упростити, знизити, вигладити, зломити, зруйнувати так, щоб не лишилося каміня на камені і щоби знов усе було — дико, просто, пласко, гладко, чисто." (Збірник "Царство антихриста", Мюнхен, 1922 р.,ст. 1923.) Звідси непримиримість Лєніна, його безкомпромісовість, або, як говорилося в большевицьких кругах, "твердокамінність". Той, хто стремить усе зрівняти з землею, не може переговорювати з ніким, що ще підноситься — багатством чи талантом — над вимріяним ідеалом рівности. "Ми думали Росія — дім, пише М-кий, ні, шатро! Шатро поставив номад і знов зложив — пішов далі в степ.

Голий, рівний степ — вітчина скитів-номадів. Що не зачорніє, не замаячить у степу, не піднесеться хоч маленькою цяткою, — все буде зрівняне, знижене, випалене, розтоптане скитською ордою. Воля до широти, рівного, голого, до фізичної рівнинности, до метафізичної рівности — се стара скитська воля — однакова в Аракчєєва, Бакуніна, Пугачова, Разіна, Лєніна, Толстого.

Зрівнаяли, випрасували Росію — випрасують Европу — випрасують цілий світ".

Ось, що таке лєнінська "рівність"! Що підноситься над овидом? — Вежі церков? — "Долой" церкву! Пам'ятники штуки? — Стягнути їх з постамента!

Палаци? — зруйнувати їх! Граничні стовпи? — спиляти! Гієрархія, відміни? — відміни нарушують рівність, "долой" відміни: старшинам здирають наплечники, "буржуям" — футра, "хохлам" обтинають оселедці, як бороди боярам двіста літ тому. Інтелігенція підноситься над юрбою — "долой" інтелігенцію! Все під одну мірку, все на одно копито! (Органічну нездібність Лєніна шанувати чужі особисті або збірні права, найліпше характеризує його відношення до "права на самовизначення" України. В його листі до робітників і селян України з приводу перемоги над Денікіном з грудня 1919 р. читаємо, що наша національна справа, се "справа про те, чи бути Україні окремою і незалежною українською соціялістичною радянською федеративною республикою, чи зіллятися Україні з Росією в єдину радянську республику". І дальше "Всеукр. з'їзд рад вирішить справу про те, чи з'єднати Україну з Росією, чи залишити Україну самостійною й незалежною республікою, а в останнім випадку — який саме федеративний зв'язок установиться між Україною і Росією". Іншими словами: самостійність України без федеративного зв'язку з Росією була для нього чимсь, що не існує в природі. Щоби зрозуміти сей погляд, треба знати як Лєнін розумів ідею національного самовизначення. Ще більш як 20 літ тому він писав: "Але безумовне визнання боротьби за свободу самовизначення зовсім не обов'язує нас підтримувати кожне жадання національного самовизначення. Соц. Д-ія, як партія пролєтаріята, ставляє як своє позитивне і головне завдання самоозначення не народів і націй, але пролєтаріяту в кожній національности. Інтересам власне сеї (класової) боротьби повинні ми підчинити вимогу національного самоозначення. В сім, власне і ріжниться наше ставлення національного питання від буржуазно-демократичного" (Искра, ч.44, 1903р.). Сим своїм ідеям лишився вірний Лєнін до кінця. Тому м.и. не має рації проф. С.Дністрянський ("Нова Держава", Прага, 23), коли каже, що "російська та українська революція переймили ідею самовизначення народів" (ст.8). В противність до української, російська революція — як се видно з лєнінських коментарів — не приняла сього гасла навіть хочби в декляративній формі).

Всі ворожі його нівелюючому ідеалові сили називав він "буржуазією" або "буржуазними пересудами". Таким "пересудом" є держава, яка в комуністичному ладі засуджена на вмирання. "Пересудом" була ціла "буржуазна" економіка. Фабрика так само могла обійтися без патрона, як держава без царя. В теорії вартости Маркса найбільш йому сподобалося, що той числився тільки з категоріями кількости і часу, ігноруючи якість.

Найбільш інтересувало його те, що Маркс узнав лише матеріяльне число, а не інтелєктуальні різниці; масу, а не провід; фізичну, а не умову роботу, — яко чинники в творенню цінностей. Свобода приватної ініціятиви? — але ж се приведе до вивищення здібніших над многоголовною пересічністю. Тому — приватну ініціятиву і приватну власність також проголошено буржуазними пересудами. Нехай живе "община" і "чорний переділ". А Лєнін також був дарвіністом, але на казансько-російський спосіб: для нього боротьба за життя полягала не на виживанню здібніших, а на їх винищенню. "Пересудом" була й "буржуазна фільософія". Беркли, Юм, Кант, Мах, Пуанкаре — для Лєніна се лиш добрі слуги буржуазії, їх доктрини не мають сенсу. Вони вигадані лише на те, щоби тримати пролітаріят у рабстві.

Кантова Ding in sich, щось, що стоїть понад нашими здібностями пізнання — є для Лєніна абсурд. Для нього неважно, чи можлива метафізика, чи ні, лише — чи не пошкодить вона "інтересам пролєтаріяту". Кантіянство є для ідеольога большевизму щось у роді "буржуазного центра", от як "кадети", чи що.

Наукову розвідку проф. Хвольсона проти Гекля Лєнін кваліфікує як "чорносотенну брошуру". Навіть гнозеольогію оцінював він мірилом свого нівеляційного ідеалу. Він ніколи не любив фільософії, ані філософів, як людей, що своїм інтелєктом підносяться над юрбою та ідейно панують над нею; які своїми метикуваннями лише заплутують річи, з вичерпуючою ясністю виложені в Марксовім "Капіталі". Тому, коли аж у зрілім віці, змушений нападами противників, зайнявся він сею проклятою наукою, зробив се лиш на те, аби майже всіх "любомудрів" відлучити від св. пролєтарської церкви. В сім варварі було щось з того каліфа, що казав спалити Александрійську бібліотеку, говорячи: коли в ній є те, що й в Корані — вона зайва, коли що інше — вона непотрібна. Всяка гієрархія — духова, економічна, політична, повинна бути скасована в ім'я сеї дивовижної теорії "рівности", яку її творцеві захотілося чомусь назвати європейським іменем соціялізм.

"В ім'я рівности і — заздрости"... Заздрість — се був другий член лєнінської формули, движуча сила руху. І дійсно, що особливо вражає в ідеольогії лєнінізму, се якесь задушне повітря низької помсти і Schadenfreude неудачника, — яким ся теорія напоєна.

1 2 3 4