В лісі дрімала тиша, а біля неї обережно, навшпиньки ходили лагідні звуки — щось шелестіло, ласкаво зітхало, потріскувало... Тільки пташки щебетали на повну силу своїх маленьких легень.
— Ідея дзеркальності, симетрії усього сущого вам відома?
— Це ви про те, що коли існує електрон, мусить існувати і антиелектрон? — спитала Яна. — Протон — і антипротон? І так далі?
— Про це саме. Скільки буде десять відняти п’ятнадцять?
— Десять... мінус п’ятнадцять? За здоровим глуздом нічого не буде. А за математикою — мінус п’ять.
— От, от. Ви знаєте, як вільно оперує математика негативними числами. Нуль — це своєрідний перевал, від якого вимірювання ведеться в обох напрямках. Будь-яка сучасна наука, від фізики й хімії до біології та медицини, кроку не зроблять без математики, без найскладніших обчислень. А тому відчуття дзеркальності світу, двозначності кожного числа пронизує сучасний науковий світогляд, як повітря, оточує нас з вами. Неможливий такий світ, де б існували самі плюси, але б не було мінусів... Ви розумієте мою думку?
— Так, кажіть...
— В минулому сторіччі до цієї простої, на наш погляд, елементарної думки прийшов англієць Поль Дірак. Він перший зробив висновок, що існують античастинки — антиелектрони і антипротони. Незабаром їхнє існування підтвердили експериментально... Але питання від самого початку ставилося ширше: про електричну симетрію речовини, про те, що періодична система елементів повинна розгортатися від нуля не тільки до збільшення позитивного заряду атомного ядра, а й у протилежний бік, де підуть числа негативні — мінус один, мінус два і так далі. А коли так, то в природі повинні бути, скажімо, мінус водень, мінус срібло, мінус залізо, мінус полоній — всі існуючі елементи, тільки з негативними зарядами атомного ядра. І вони справді існують. Це — аксіома для кількох поколінь фізиків.
Артем став зосереджений. Яна розуміла — йому важко розповідати "в обсязі середньої школи".
— Антиречовина існує. Але навколо нас дарма її шукати. Бо частини з протилежними електричними зарядами при зустрічі взаємно знищуються — як кажуть фізики, анігілюють. Наприклад, зіткнувшись, електрон і антиелектрон зникають, а на їх місці з’являються два фотони. Частинки речовини перетворюються на частинки світла. Перетворюються моментально, інакше кажучи, вибухають. Отут і заховані можливості практичного застосування теорії Дірака.
Ліс умлівав од спеки. Листя завмерло, мов заворожене. Замовкли птахи. Яна йшла поруч з Артемом і раз по раз, поглядала на нього. Він хотів би, не стримуючи думки, одним рухом відкинути завісу, що за нею ховався світ незвичайних можливостей і невірогідних речей... Та стримував себе, як вмілий вершник баского коня.
— Ви чули про світи й антисвіти... Це цікаво і дуже ймовірно, але практичного значення поки що не має.
— А вони справді існують?
— В глибині космосу, за межами нашої Метагалактики знайдено район радіовипромінювання надзвичайної потужності. Є багато підстав вважати, що там відбувається зустріч світу з антисвітом, скажімо, Галактики з Антигалактикою... З цього приводу сперечаються вже понад сто років. Але я вважаю, що фізик, та й взагалі вчений, мусить бути таким же сміливим у припущеннях, як обережним у висновках. Зважте: експериментально доведено і сотні разів перевірено, що не тільки античастинки, але й утворені ними антиатоми і антимолекули виявляють у вакуумі таку саму стійкість, як звичайна речовина, і мають усі властивості відповідних атомів та молекул. Скажімо, антиводень з’єднується хімічно з антикиснем і утворює антиводу. Найзвичайнісіньку антиводу, яку в умовах антисвіту можна було б пити, випаровувати, розщеплювати. То чому б у природі не існувати антиводі в умовах антисвіту!.. Я починав говорити про практичне застосування анігіляції речовини й антиречовини.
Над просікою ковзнув вагон повітряної дороги. І знову небо скидалося на блакитну стрічку з нерівними краями.
— Підемо навпростець, я знаю хорошу стежечку, — раптом запропонував Артем, узяв Яну за руку і повів за собою в хащу. Крони дерев зімкнулися. Повітря тут було як настій міцних лісових пахощів.
— Так от...
Артем відпустив руку дівчини.
— Так от. Зустріч речовини і антиречовини приводить до вибуху і їх взаємного знищення. Звільнюється вся енергія, прихована в речовині! Відома формула Ейнштейна: "Енергія дорівнює масі, помноженій на квадрат швидкості світла" — якраз визначає кількість енергії, що буде виділена при анігіляції. Причому йдеться про подвійну масу — масу речовини й таку саму масу антиречовини. Досягти повного перетворення маси в енергію у промислових масштабах, у двигунах космічних машин — це буде новою енергетичною революцією в історії людства. Далі... А далі ми навчимося перетворювати світло на речовину!
Артем скоса глянув, переконався, що Яна уважно слухає.
— Ну от. Проблема полягала в тому — я кажу "полягала"! — що антиречовини в наших умовах не існує, її треба добувати штучно. А добувши — зберігати таким чином, щоб вона не могла вступити у взаємодію з речовиною. Де брати антиречовину? З порожнечі. Як бачите, вихідного матеріалу в нас досхочу. А все ж таки проблема надто складна.
Артем підняв руку й зірвав з осикової гілки кілька листків.
— Пробачте, — Яна скористалась паузою. — Ви сказали про видобування антиречовини з порожнечі, наче йдеться про виплавлення металу з руди... Хіба матерія може взятися з нічого?
— Я розумію вас... Йдеться не про перегляд основ філософії. Річ у тому, що порожнеча, вакуум — не є ніщо в нашому звичному розумінні. Насправді це — дещо!
Артем засміявся. Яна зазирнула в розширені очі цієї людини, що зараз справді бачили речі, не підвладні звичайному зору...
— Порожнечі, такої, як про неї думали протягом сторіч, у природі не існує. Уявіть, що Всесвіт вщент виповнений матерією в її найелементарнішій формі — частинками і античастинками. Вони між собою анігілюють, і на їх місці утворюється порожнеча. Тільки там, де для певної кількості частинок не знайшлося "пари", щоб взаємознищитися, всесвітній вакуум був порушений. Так утворилися світи та антисвіти. Порожнеча являє собою безкраїй океан, щільно набитий частинками, які зникли для Всесвіту або Антивсесвіту, але збереглися об’єктивно — як частинки негативної енергії. Негативної енергії! Це тема для окремої розмови, це явище незвичайне, проте математично і логічно обґрунтоване... До речі, ми вже в лісопарку.
Стежечка несподівано влилась у широку алею-просіку. Край неї просто на траві сиділа молода пара і цілувалася. Зачувши кроки, дівчина ніжним рухом відхилила від себе хлопця, зустрілася поглядом з Яною і сховала очі. Хлопець, удаючи надзвичайну зацікавленість, почав роздивлятися найближчий кущ.
Яна відповіла на погляд дівчини веселим кивком: "Нічого, цілуйся, коли любиш".
— Перші античастинки були здобуті так. У спеціальний приладах, дуже громіздких і неекономічних, фізики наносили по порожнечі потужні удари. І вибивали з неї частинку і античастинку. Можна уявити товсту стіну, складену з окремих цеглинок. Це — порожнеча. По цей бік стіни — наш матеріальний світ з його світами й антисвітами. Ми хочемо добути з порожнечі частинку — тобто одну з цеглинок, що її складають. Завдаємо удару. Цеглинка випадає. Скажімо, це електрон. Але в стіні, на її місці, залишається діра. Так от, ця діра і є антиелектрон. Розумієте? Ось чому античастинки інколи називають "дірками в порожнечі".
— А що ж по той бік стіни? — тихо спитала Яна.
— А по той бік... — Артем обірвав себе, ворухнув бровами. — Це зовсім, зовсім інша і надзвичайно складна тема. Вона нас заведе так далеко, що ми не зуміємо сьогодні повернутися до нашої антиречовини. А коротенько: є припущення, що по той бік порожнечі Всесвіт негативної енергії і зустрічного часу. Або мінус-часу. Цілком матеріальний Всесвіт, але... Отже, про антиречовину!
— Заждіть, заждіть... — руки Яни злетіли у повітря, довгі пальці торкнулися скронь. — Заждіть, Артеме, це все поза моєю здатністю... розуміти...
Артем раптом спинився, повернув обличчя до Яни, кілька хвилин розглядав смагляву шкіру.
— Ви маєте рацію. Не треба... Ходімо ось цією доріжкою, тут недалечко є чудове місце. Вам воно сподобається.
Він привів її до невеликого озера в хащі лісопарку. Нерухому поверхню води оточувала суцільна зелень. Ні клаптика неба не відбилося в темній розгладженій поверхні. Біля протилежного берега плавала родина лебедів — чорні красені батьки і кілька рудуватих лебедят.
— Пройдемо берегом?
Артем кивнув. Він дивився на лебедів. Коли крізь листя на його обличчя падав блік сонця, здавалося, що посмішка ставала ширшою.
— Сьогодні труднощі розкладу порожнечі на частинки і античастинки — це труднощі енергетичні й технологічні. Ми вже створили надпотужні імпульсні генератори. Щодо технології... Тут і зараз є дуже багато нерозв’язаних проблем. Але ви у своїх нарисах підкресліть таку думку: це вже не теоретичні питання, а суто інженерні, а тому колектив здібних інженерів за допомогою комплексу електронних машин вирішить їх за кілька місяців.
— А ви тим часом?..
— Якби я мав намір облишити практичне розв’язання проблеми, ми б з вами не зустрілися на Місяці.
— То це там?..
— Там проводився дослід промислового виготовлення антиречовини. Нам пощастило сконструювати і збудувати імпульсний генератор такої потужності, що він здатний вибити у вакуумі чималу діру. Ми здійснили кілька сеансів і здобули досить багато антиречовини.
— А де ж вона?
— Знищилась. Ми й не мали на увазі її зберігати. Це, до речі, в усій проблемі і є трудність номер два: зберігання антиречовини. Який посуд чи контейнер здатний прийняти такий вантаж, якщо він негайно анігілює?..
— Певно, магнітний, — мовила Яна.
— А ви молодець. Антиречовину можна вмістити у короб, зроблений з антизаліза, а короб встановити у вакуумі на магнітних підпорках. Або виготовляти антиречовину у вигляді антизалізних брусків і так само ховати їх у магнітні ємкості. Але як це робити? Як домогтися того, щоб видобуті з порожнечі частинки утворювали саме атоми й молекули антизаліза, і хто візьметься викувати з цих первісних заготовок відповідні форми?
Артем замовк, допитливо позираючи на Яну. Вона посміхнулась до глибокої іскорки, що блимнула в його очах, і спитала:
— То хто ж?
— Ми.
— Я так і знала.
— Ми навчилися виготовляти антикопію будь-якої матеріальної форми.