Проти переконань

Коротше сказавши, Маруся була типовим явищем серед тієї доби студентства, що його приймалося до навчальних закладів не за знанням, а за соціяльним походженням. З одного боку брак елементар­них знань і низька інтелігенція, а з другого — підфальшована і пригнана під комуністичну ідеологію наука, що йшла врозріз із здоровим глуздом, витворили в голові дівчини такий хаос і таку плутанину понять, що вона в них загрузла зовсім. Її вкрай безграмотні, хоч з зовнішнього боку взірцеві конспекти були найкращим доказом того, що во­на поняття не мала про суть предметів, які слухала, і Березовський, переглядаючи їх не дивувався, бо такі самі явища на кожному кроці зустрічав і в інституті.

Через півгодини загального опиту Ігор уже "поста­вив діяґнозу" і знав точно, що має зі своєю ученицею робити.

— Ну, Марусю, тепер берімося до роботи, — сказав, відкладаючи на бік всі її конспекти. — Починаємо з основ: скажіть мені, що таке психологія?

— Яка психологія?

— Та ця сама, з якої ви написали оцей конспект?

— От... — попала в заклопотання дівчина. — Ви по­чинаєте зовсім інакше. Наш викладач з перших слів нам сказав, що "психологія взагалі" не існує. Натомість існує психологія марксо-ленінська, що є правдивою наукою, й психологія буржуазна, яку треба визначати, як шкідливу для пролетаріату псевдонауку.

— Вашого викладача я знаю, Марусю, як одного з найбільших кретинів у місті. Але, коли б він був навіть і самим генієм, то нічого мудрішого вам сказати не смів би. І ви, здаючи іспити повторюйте те саме. Скажіть же мені ще, яка різниця між психологією марксо-ленінською і пси­хологією буржуазною?

Підбадьорена, дівчина почала жвавіше:

— Різниця між ними в класовій суті; марксо-ленінська психологія стоїть на засадах правильних, а буржуазна — на шкідливих.

— Відповідь вичерпуюча й цілком ясна! — усміхнувся іронічно Березовський. — А все ж я би бажав ще почу­ти, як ви узасадните це глибокодумне твердження...

— Це твердження давно вже узасаднене класиками марксизму-ленінізму, і ревізувати його — значить підко­пувати авторитет основоположників комунізму, — випа­лила одним духом дівчина.

— То вам таке ваш викладач сказав?

— Так.

— Чудесно, Марусю! Ви, як бачу, ідеальна учениця. І яку оцінку поставив вам ваш викладач психології, чи то, пак, марксо-ленінської психології?

— "Погано", — тихо відповіла дівчина і спустила го­лову.

— Ов, а то чому?! .

— Тому, що я опитала його, що таке психологія?

— Та не може бути!

— Правда, — запевнила Маруся. — Він нам сказав, що суть психології ми зрозуміємо пізніше в процесі ви­кладів. Я слухала все уважно і все записувала. На іспиті відповіла на всі питання і була б одержала добру оцінку. Але через те, що я й далі не розуміла слова "психологія", то спитала його, що воно означає. Бо ж, — дивіться самі, — різницю між марксо-ленінською і буржуазною психоло­гією знаю, але все одно не дуже розумію, бо не знаю, що воно таке. А викладач чомусь дуже розсердився, сказав, що я стою на фальшивій позиції, намагаючись вихолости­ти класову суть предмету, і що він лиш тоді змінить мені оцінку, коли я зрозумію свою помилку. А я її досі не зрозу­міла і мабуть не зрозумію ніколи.

Ігор довго душив у собі сміх, а під кінець не витримав і розсміявся вголос:

— Капітально, Марусю! Ка-пі-таль-но! Цілком стильно, як на нашу епоху і на вашого викладача!

— Вам смішно, а я через цю саму прокляту психоло­гію готова знову не перейти! — мало не розплакалася дів­чина.

Березовський перестав сміятися, але йому було весело.

— Перейдете, Марусю, напевне перейдете! —запевнив дівчину. — Підете до вашого викладача і скажете, що свою помилку зрозуміли.

— Не піду, бо я брехати не вмію! — насупилася Ма­руся, звівши докупи свої рівненькі брови.

— Ви такі правдомовні?! О, то це дуже незручна риса вдачі в наші часи!.. Але, заспокойтеся. Брехати вам також не доведеться. Хіба не казати всієї правди... Отже, маємо "класово-вихолощене", "буржуазне", "неіснуюче" і, ще там яке, поняття "психологія взагалі", або попросту пси­хологія. Візьміть собі окремий зошит і запишіть те, що я казатиму.

Слухняно, як школярка, Маруся взяла зошит і почала пильно виводити під диктат слово-по-слову своїм круг­леньким кучерявим письмом. Скінчивши, перечитала на­писане з таким виразом, немов би бачила перед собою Бог-зна, який дивогляд.

— Психе — душа, логос — слово, або наука. Психо­логія — наука про душу, — повторила півголосом і за­питливо подивилася на Березовського. — Оце і все? І що ж в тому такого страшного, що викладач не хотів нам його пояснити?

Ті наївність смішила Ігоря.

— В цьому, Марусю, є дуже багато страшного з пог­ляду комуністичної ідеології, — відповів усміхаючись. — Насамперед, большевики так бояться термінів "дух" і "душа", що вони їм не пролазять через горло. Отже, вже саме тому ніякий викладач вам не розшифрує самого по­няття "психологія". Далі: оскільки психологія вивчає по­чування, мислення, поведінку й реакцію на оточення, в ній є дуже багато "сучків", з якими марксизм не може собі дати ради. Але чому воно так — "зрозумієте в процесі ви­кладів", як сказав ваш викладач. В кожному разі, досі большевики ще не спромоглися дати стислого визначення психології, як науки. Було кілька спроб, але всі вони по­терпіли від нищівної критики з боку партії, і сьогодні ма­ємо такий дивогляд, що психологія, як предмет, у школах викладається, але ніхто не возьме на себе відповідальности пояснити толком, що воно таке. Тепер пишіть далі, бо самого визначення мало. Хочу вам ще подати дещо з істо­рії психології. Пишіть...

Похилене до заходу сонце цікаво зазирало у вікно й перешкоджало. Воно розливалося малиновим вогнем по обрусі й паперах, скакало від скляного каламаря на темноволосу голівку дівчини, лоскотало її вухо й щоку, вила­зило на саму маківку і звідтам зісковзувало по чистенькій доріжці переділу аж на кінчик носа, примушуючи Ігоря весь час посміхатися: така мила і втішна була ця міщаноч­ка! Справді, не могла бути сама собою, коли зачепила йо­го на цвинтарі, або тоді на вулиці, коли так неестетично підкидала голову вгору й різко реготала. Можна навіть повірити, що діяла "під нашептами нечистого" — сили, чужої її скромній і соромливій натурі. Але ось, коли вона зворушливо червоніє по самі вушка, дивується, чи пильно виводить у зошиті свої кругленькі каракулі — це справ­жня Маруся.

Березовський диктував дівчині єретичні з погля­ду комуністичної ідеології дані й факти про "класово-вихолощену", "ворожу", "буржуазну" і "неіснуючу психологію взагалі", а сам дивився на неї й думав. Думав над тим, що бачить перед собою певний уламочок цілком не­помітної з першого нагляду трагедії. Якесь таке ялове вда­лося українське міщанство, що вже впродовж довгих років не видає з себе нічого значнішого. Куди плідніше україн­ське селянство: не згадуючи вже геніїв типу Шевченка і Франка, з його середовища й інтелігенція виходить якась здоровіша, вартісніша. А з міщанства — ні. Або звегетує[6] ціле своє життя на глухому передмісті, так і не довідав­шись, "хто воно" й "чийого батька дитина", або, що ще гірше, нахапавшись по школах усякого дурману вроді "марксо-ленінської психології" виростає на перевертня, на невігласа-псевдоінтеліґента, що є вірною опорою кожного невільницького режиму. Бо ж невільницький режим — єдина стихія, в якій вони можуть займати якесь становище.

Ось і ця сама Маруся: поки що, вихована за тепленькою батьківською пазухою, виглядає симпатичним безборон­ним курчатком ("Пулька", як казала Варя), але не може ж вона такою залишитися. Піде на учительську посаду і ста­не сварливою, нервовою Ксантиппою[7], або отупілою коло­дою, якій усе на світі байдуже. Це ж типове серед учите­льок початкової школи явище. Або може бути ще й гірше: схоче вибитися вище, повірить у Маркса (адже сама призналася, що її дуже легко "підмовити") і стане гайдуком[8]. Для таких обмежених, як вона, дуже природна дорога.

Тут Ігореві згадалися батькові слова, згадалися свої колишні мрії, і йому стало шкода Марусі: вона ж напевне ніколи поважно не думала над всією відповідальністю і ве­личчю педагогічної роботи.

— Скажіть мені, Марусю, — спитав, урвавши дикту­вання, — чому ви вибрали саме педагогічний технікум, а не якийсь інший?

— Який же інший? У нас є тільки цей педагогічний та ще дорожній.

— Ліпше вже було дорожній. Хоч це і не зовсім жі­ноча спеціальність, але, мені здається, що ви фізично до­сить сильні, та й маєте більше нахилу до наук точних.

— Може й правда — погодилася Маруся. — Але Варя вступала до педагогічного і... .

— І вас потягнула за собою? Знаєте, Марусю, не хо­тів би я бути злим пророком, але боюся, що ви будете ду­же нещасні в школі.

— Чому ви так думаєте? Я страшно люблю дітей! — вихопилося в дівчини так щиро, що вона, мов би ненаро­ком зрадивши якусь пікантну таємницю, густо зашарілася.

— Любити дітей й вчити їх і виховувати — це зовсім не те саме, Марусю, — трохи подратовано сказав Ігор. — Уявіть собі, що перед вами тридцять, чи сорок різних вдач, різних здібностей, різних нахилів, різних ставлень до на­уки й дисципліни, а вам їх треба втримати в руках і зму­сити робити те, що потрібно. Для цього треба мати ха­рактер!

— Ви думаєте, що я не маю характеру?

На уламок секунди соняшний промінь якось так сва­вільно заломився в зіницях дівчини, що вони стали раптом твердими і гострими, як скалки антрациту. Але це була омана, бо ось дівчина зробила ледве помітний рух — і її очі знову набрали свого звичайного трохи лагідного, тро­хи безтямного вигляду.

— Даруйте мені за одвертість, — затримався з від­повіддю Березовський, — але думаю, що не маєте. Правда, я вас дуже мало знаю, однак, те, що ви оповіли самі про себе, включно з виясненням причини вступу до педтехні­куму, не свідчить на вашу користь. Я би вам навіть радив перейти до дорожнього. Краще стратити два роки, ніж по­тім покутувати ціле життя.

Маруся задумано похитала головою: .

— Ні, я таки вже кінчатиму педтехнікум. Не боюся праці в школі...

— Справа ваша, — зідхнув апатично Березовський. — Може й справді я помиляюся, і ви будете дуже строгою учителькою, твердо виховуючи дітей в комуністичному ду­сі на основах марксо-ленінської педагогіки.