Тепер же раджу вам ще раз, ще останній раз! — скоритися перед невблаганністю більшовицької дійсности і прийняти цей тяжкий удар. Але майте всі надії, що скоро буде інакше!
З тими словами сусід простягнув мені руку.
— Скоро день, і як вже мушу йти. Треба попрощатись ще з жінкою і сином. Бувайте здорові!
— Ідете голоситися до війська?
— Ні! Я, здається вам досить ясно висловив свої погляди. Воювати за більшовизм можна хіба лишень під смертельним примусом, інакше — це злочин! Я можу воювати лишень проти більшовизму, і на цю справу життя не пожалію... Прощайте!
— А куди ж ви йдете?
— Іду ховатися в полі. Тут всім скажу, що йду до міста на мобілізацію. Коли б вас хтось питав, то будете говорити те саме. Добре?
— Добре. Ідіть щасливо і щасливо вертайтеся! Ми з Марусею будемо вас чекати.
— Так, чекайте мене! Я сподіваюся, що при повороті зможу вас повітати з визволенням.
Він міцно стискує мої обидві руці та йде до жінки в стодолу.
Я лишаюся ще сидіти, бо знаю, що спати не зможу. Дивлюсь на порожевілий схід і на бліднучу заграву міста.
Зорі поволі гасли. Від недалекого ставу тягло свіжим ранковим вітром. Завзято кричали півні.
Народжувався новий день!..
Я чекала сходу сонця!
Але, лишень виткнувся з-за обрію краєчок золотого диску, як його заступила грізна темна хмара...
●
Від Видавництва
Після Другої світової війни появилося вже декілька книжок публіцистично-доказового і літературно-художнього характеру про становище України й українського народу під російсько-совєтською займанщиною. Авторами тих книжок є очевидці і свідки, яким недоля судила переживати всі страхіття комуністичної диктатури Кремля і яким під час останньої воєнної хуртовини пощастило продертися на Захід і тут сказати правду про совєтську дійсність.
З під пера очевидця є також чергова книжка про страшну совєтську дійсність — "В КІГТЯХ НКВД" Ольги Мак.
"В КІГТЯХ НКВД" — це художньо оформлені спомини української жінки — матері, яка живо й образово переповідає свою родинну трагедію під час найбільшого московсько-совєтського терору в Україні за Миколи Єжова, шефа НКВД в 1938 році.
Спомини "В кігтях НКВД" появилися перед недавнім часом у формі фейлетонів в одному нашому американському часопису. Є також перекладені на португальську мову й ждуть своєї окремої появи. Та поки це станеться, користаємо з ласкавого дозволу Шановної авторки надрукувати їх в оригіналі, щоб і широкий загал наших читачів у Бразилії міг ближче усвідомити собі нечувану трагедію й мартирологів українського народу під московською окупацією.
Прудентопіль, січень 1953.
В-во оо. Василіян
Примітка упорядника інтернетної публікації
Книга Ольги Мак представлена тут за публікацією 1953 року Видавництва Отців Василіян у бразильському місті Прудентополісі (переважна більшість мешканців котрого є українцями).
Після подій, описаних Ольгою Мак у автобіографічній повісті "В кігтях НКВД", доля авторки та її чоловіка склалися наступним чином (у дуже стислому викладі):
Смертний вирок Вадимові Дорошенку (виведеному у повісті під зміненим ім'ям Олександер Мак) суд змінив на десять років концтаборів. Він опинився на Уралі, де ув'язнені займалися лісозаготівлею. Але не відбув увесь термін і не вийшов після цього на волю, оскільки помер там 31 грудня 1944-го року.
Ольга з дочками добралася до окупованого німцями Кам'янець-Подільського, де вона народилася і де жила її мати. У 1943-му році за допомогою знайомого, Миколи Геца, їй з дітьми вдалося перебратися спочатку до Чехословаччини, а незабаром до Австрії, де Ольга з Миколою одружилися і в них народився син, названий також Миколою. Після закінчення Другої світової війни її сім'я емігрувала у 1947-му з Австрії до Бразилії. До 1970-го року Ольга жила та працювала у Бразилії, де написала чимало цікавих книжок українською мовою. У 1960-му році Ольга та Микола розійшлися. А у 1970-му вона переїхала з Бразилії до Канади, де на той час мешкали її доньки, і продовжила на новому місці літературну творчість. Жила у Торонто до кінця життя на початку 1998 року. Там і похована.
[1] У дійсності Микола Єжов був страчений за вироком Воєнної колегії Верховного Суду РРФСР/СРСР на початку лютого (чи то 4-го чи то 6-го числа) 1940 року: йому у голову вистрелив із пістолета комендант НКВД Василь Блохін у Суханівській особливорежимній секретній в'язниці для особливо важливих політичних злочинців, що існувала на території Свято-Катерининського монастиря Московської області. (Тут і далі у виносках примітки упорядника інтернетної публікації, крім тих, що позначені як "Примітка авторки").
[2] Віц (від нім. Witz) — це діалектне або розмовне слово, що означає дотеп, жарт, анекдот чи коротку гумористичну історію.
[3] Кремль — старовинна твердиня Москви, а тепер — осідок найвищих урядів Совєтського Союзу. (Примітка авторки).
[4] Тут і в інших своїх текстах авторка словом "криміналісти" називає злочинців, кримінальників, а не детективів, зрозуміло.
[5] Рекурс — скарга, позовна заява у вищу інстанцію.
[6] Мається на увазі перший чоловік Ольги Мак Вадим Дорошенко, вчений-мовознавець. Загалом же письменниця тричі була замужем. Але хоча в цій повісті авторка описує реальні події свого життя, це не чисті мемуари, а художній твір, і Вадим Дорошенко тут виведений під іншим ім'ям — Олександер Мак.
[7] Йож — по-російські їжак. Отже, Єжов по-нашому було би правильніше сказати "Їжаков". В російській мові є такий вираз: "взяти в єжові рукавиці". себто в рукавиці, зроблені з їжака. В нас кажуть в тому розумінні: взяти когось в обертаси, або в краби. (Примітка авторки).
[8] Абсольвент (лат. absolvent — звільнений) — це випускник середнього або вищого навчального закладу, особа, яка успішно завершила повний курс навчання. Термін також використовується для позначення людини, що отримала диплом або сертифікат, засвідчуючи здобуття певних знань та навичок.
[9] Звісно, в дійсності міліціонер звертався до авторки — "Ольга Дорошенко", а не "Ольга Мак", бо Ольга Мак — це літературний псевдонім, котрим авторка стала підписувати свої твори за декілька років після описуваних подій. І свого першого чоловіка Вадима Дорошенка авторка у цій повісті "перейменувала" на Олександра Мака,
[10] В асисті — тобто в супроводі, в присутності (від латинського assisto – стояти поруч, бути присутніми).
[11] Дижурний — черговий.
[12] В іншому перекладі "Мавр зробив свою справу, мавр може йти" — фраза з п'єси (дія 3, ява 4) "Змова Фієско в Генуї" (1783) німецького поета Йоганна Фрідріха Шиллера (1759-1805). Таку фразу вимовляє один із персонажів п'єси — мавр — після того, як він допоміг графу Фієско організувати повстання проти дожа Андреа Доріа, тирана Генуї, і незабаром виявив, що вже не потрібен змовникам, що вони бачили в ньому тільки інструмент для досягнення своїх цілей. В основу цієї п'єси Шиллера покладено реальні події в Генуї в 1547 р. Іноді цей вислів помилково приписують мавру Отелло у п'єсі Шекспіра.
[13] Убікація — вбиральня, туалет (з польської).
[14] Володимир Петрович Затонський (1888-1938) — український радянський партійний і державний діяч. Страчений під час сталінських чисток наприкінці 1930-х років, посмертно реабілітований у 1956 році.
[15] Помилка: Затонського розстріляли у 1938 році.
[16] Через технічну друкарську помилку у представленій тут книзі Ольги Мак "В кігтях НКВД", виданій 1953-го року у Прудентополісі (Бразилія), відсутні подальші декілька сторінок з її рукопису. Тож, аби заповнити цю прогалину і аби читачеві були відомі і зрозумілі подальші події, я, упорядник інтернетної публікації, додаю в цьому місці фрагмент із іншої книги Ольги Мак, за назвою "З часів єжовщини", виданої 1954-го року у Мюнхені (Німеччина). Текст "З часів єжовщини" у великій мірі збігається із текстом "В кігтях НКВД", і доданий уривок з однієї книги (виділений тут підкреслюванням та взятий у квадратні дужки) напевно у великій мірі схожий на втрачений фрагмент іншої книги, тому така вставка цілком виправдана.
[17] Атут — козир.
[18] Касарня — казарма.
[19] Мельдувати — рапортувати, докладати, повідомляти.
[20] Предсідник — голова.
[21] Тут знов через друкарську помилку пропущена частина тексту з авторського рукопису, тому я, упорядник інтернетної публікації, додаю у квадратних дужках відповідне речення із книги Ольги Мак "З часів єжовщини", виділивши його підкресленням.
[22] Офензива — наступ.
[23] "Спецвідділами" називалися цивільні відділи НКВД, які були при кожній установі. Вступаючи на будь-яку посаду, людина повинна була насамперед взятися на облік "Спецвідділу". Туди писалося докладну автобіографію і виповнялося спеціальну анкету. Прийнявши на роботу нового урядовця, "Спецвідділ" відсилав запит на попереднє місце праці новоприйнятого, звіряв подалі ним дані про себе, і, таким способом, мав докладне уявлення про кожну особу, яка працювала в даному підприємстві. "Спецвідділ" писав свої спостереження про кожну особу, взяту на облік. (Примітка авторки).
[24] Встеклість — крайня злість, лють, сказ або оскаженілість.
[25] Згідно з постановою уряду в 1938 р., за спізнення на роботу винного віддавали під суд і карали штрафом або в'язницею, в залежності від часу спізнення.