заочно.
Де, на якому курсі, факультеті — відповідати не обов'язково. Але обов'язково брати ініціативу в свої руки.
— Чому заочно? — запитаєте ви. — Скажу. Знаєте, якось і незручно говорити, але я... Словом, батька убило на війні, — в цю мить думаєте, як йому там у колгоспі працюється. — Мати померла. — Подумки пригадуєте вчорашню розмову з матір'ю: "Тож дивись мені, синку, не заводься там з усякими такими дружками. Це ж місто. Вуркагани всякі. Та й фіф отих обходь десятою дорогою, бо всі соки вип'ють з тебе і з нас. Ми й так з усіх сил стараємось. Тож дивись там за собою. А надумаєш одружитися, бери таку, як сам. Не на красу і багатство зирся, а щоб людиною була".
Та ви вважаєте, краще про таких батьків, між нами кажучи, зовсім не говорити, ніж говорити про них.
Але ви не такий і зустріли не таку. А такий, яким вас мати бачить, і зустріли отаку, яку вам мати радить. І одружились не тільки без отих запитань, а взагалі без усяких. Одружилися майже мовчки, якщо не брати до уваги суфіксів у словах: "ластівочка", "рибочка", "лебідонька" — і дієслів та займенників: "я тебе люблю", "ти мій", "ти і я", "я твій", "я твоя", "ми — я і ти" (десь сполучник вкрався)т,и і я — ми".
Саме таких ми й описуємо. Ви берете з нею шлюб, вона виходить за вас, а не... (пам'ятайте, що мати казала). Словом, ви одружуєтеся з любові і несете заяву до загсу, коли... (Читайте через один розділ).
Про що слід і про що не слід розмовляти молодожонам до одруження
Молодожони розмовляють між собою переважно пізно ввечері.
Говорять вони майже ні про що. Говорять не так, як ми з вами, а самими тільки очима, скріплюючи сказане напіврозтуленими губами.
Отака мова в молодожонів.
Інколи — це залежить од характеру — вона каже:
— Любий, мені з тобою так добре. Еге ж, ти мене вічно любитимеш?.. Правду кажуть, що з милим і під вербою рай.
Він:
— Авжеж, моє гарненьке, — є така форма звертання в закоханих, — Одружимось — на руках носитиму. Ось цим ручкам, — знімаєте їх з своєї шиї і притуляєте до своїх губ, — не дам ні до чого доторкнутись. От побачиш.
Відразу ж після цього вона повинна сказати цілком серйозно і тверезо, але лагідно і не грубо:
— Ти хоча б не обманював.
Проте цього ніхто не каже. Кажуть таке:
— Знаєш що, я давно тобі хотів сказати... — Між цими словами багато цілком природних і цілком душевних хвилювань і пауз: ви ж не вп'яте одружуєтесь. — Я давно хотів тобі сказати, але не наважуюсь... Розумієш... Словом... Ну, ти сама повинна догадатися...
Вона вперто не догадується, і от так майже щодня до світанку.
Це не так легко зробити, як вам здається. Але ви самі собі кожної миті клянетесь сказати це неодмінно завтра. І, безперечно, не дотримуєтесь клятви. Дехто з більш винахідливих інколи для сміливості вживає якісь "грами". Але після них чути "запах" і наступне "завтра" кінчається ось так:
— Ти, мабуть, дуже любиш пити? А може, навіть і битимеш мене? То знай, коли ми одружимось і ти мене хоч раз удариш, я тебе зразу ж залишу...
А цього, виявляється, теж не варто говорити з двох причин: по-перше, ви не знаєте, що таке сімейне життя; по-друге, не знаєте, що буде з вами завтра.
В цьому разі треба розмовляти інакше. Він:
— Давай одружимось. Я оцим твоїм ручкам не дам ні до чого доторкнутися. Звичайно, коли в нас буде пилосос і пральна машина.
Вона:
— Любий, я тебе і під вербою любитиму. Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зріжуть.
Якщо ж ви знехтуєте оцією широко практичною порадою, боронь вас Боже, додасте, що вона з вами житиме, як у раю, то знайте: сімейне життя в уявленні багатьох — це сад, в якому зривають квіточки щастя; сімейне життя для декого насправді — це пекло, в якому збирають ягоди розчарування.
Коли йти до загсу
Якщо ви познайомилися з попереднім розділом і з певністю можете заявити, що "я підготовлений (підготовлена) до цього", то сміливо йдіть у загс.
Перед відвіданням цієї установи ви трохи розгублені. Ви не можете розв'язати однієї простісінької задачі. А саме: чи чекати квартиру, а вже тоді одружуватися, чи перше одружуватися, а тоді вже чекати квартиру. Обидва варіанти вам не підходять. І ви їх не можете розв'язати, як і не можете влаштуватися на роботу, де, щоб працювати, потрібна прописка, а щоб була прописка, треба працювати.
(Маємо на увазі місто, а не колгосп. У колгоспі з цим легше).
Що ж тут робити? Коли чекатимете квартиру, то, значить, довго не одружитесь. Коли ж хочете мати квартиру — одружуйтесь. І ви її, квартиру, матимете, хоча не відразу. Як же зробити так, щоб відразу одружитися і відразу мати квартиру? Способів є багато:
перший — одружуйтесь на квартирі з дружиною;
другий — на татові, який може вплинути, подзвонити;
третій — на такій же мамі;
четвертий — на такому ж дяді;
п'ятий — на такій же тьоті; і ще сотні дві подібних способів.
Але пам'ятаючи, що таке одруження — позолочене рабство, ви одружуєтесь не на татові, не на мамі, не на дяді і навіть не на тьоті, ви одружуєтесь на коханій. З милою хоч і під вербою рай, але ви живете в такому поясі, де погода так часто міняється, що верба вас не зовсім влаштовує. Отже, ви хочете мати квартиру і дружину. Ви їх матимете. Головне в цій справі — момент. Познайомившись з дівчиною сьогодні, не розходьтеся з нею завтра. Дружіть день, два, тиждень, півмісяця... Як раптом:
— Ти знаєш, нам квартири даватимуть. Завідувач сказав: "От коли б ти одружений, то дали б і тобі, а так..."
— То за чим затримка?
— Потрібно одружитися.
— То що, в тебе нема дівчини?
— Є, але...
— Що? Вона за тебе не хоче виходити?
— Та ні.. Я ніяк їй не наважусь сказати.
— А ти скажи.
— Боязко.
— А ти не бійся.
Словом, ви не злякались і пішли до загсу. Пішли так, ніби щось украли. Ви йдете, і вам здається: всі знають, усі дивляться тільки на вас, думають теж тільки про вас. Розписалися, одружилися. А ваш завідувач:
— Тільки одружився — і зразу хочеш квартиру?!
— Ви ж самі казали, Дермидонте Аполлоновичу.
— Мало що я казав. Не будь наївним. Невже ти гадаєш, що в житті все так легко, як тобі здається? Коли б так було, тоді тобі набридло б жити. Ти повісився б. Розумієш, повісився б. Сам, на мотузці. Ну, в крайньому разі, на золотому ланцюжку. Уяви собі. Ти захотів одружитися на красуні, раз — і в тебе вже красуня. (Дермидонт Аполлонович — психолог). Потім ти забажав, щоб вона тебе полюбила. Два — і вона тебе полюбила. Квартиру? На тобі квартиру. Автомобіль? Автомобіль. І що ти захотів — усе є. Захотів розуму? Будь ласка, тобі розуму ціле відро. Хочеш два? На тобі два!.. Хіба так цікаво? Нецікаво! Бо все, брат, легко дається, без перешкод. Тільки в труднощах насолода. Зрозумів?
— Але я хотів хоча б одну кімнату.
— А потім тобі захочеться дві, а тоді три, а тоді...
— Та я ж не такий!
— Всі ми такі. Людина ненаситна. (Дермидонт Аполонович — філософ). Їй завжди мало. Крапки в житті вона ставити не вміє. І в цьому її трагедія. А ти не журись. Не мине й двох років, квартирку одержиш.
Є ще один момент, коли можна зробити так, щоб відразу і одружитися на коханій, і мати квартиру. Це коли:
— Рибульчик, ти знаєш, є шанс мати квартиру. Створюється житлокооператив. Потрібно негайно внести пай і... відповідні документи.
— Які документи?
— Ну, паспорти. Різні довідки з місця роботи, про віспу і, звичайно, свідоцтво про одруження. Не витріщайся на мене. Так і сказали. Без свідоцтва в кооператив різних там закоханих не приймають. Отака ситуація. Але вихід є. Давай побіжимо і розпишемось. Одержимо оце саме свідоцтво.
Ви поспіхом одягнулись, випрасувавши тільки комірчик сорочки, і — до загсу. Але в установі з такою поетичною назвою вам сказали, що необхідні деякі маленькі формальності.
А саме: напишіть і подайте заяву, заплатіть гроші, а розписатися ви зможете через... місяць. Не через годину, навіть не через день, а через місяць.
— Та це ж вбивство!
— Яке вбивство?
— Через місяць розписуватись закоханим! Хто це витримає?
— Раніше не можна. Потрібно, щоб ви все остаточно зважили і перевірили як слід свої почуття.
— Що перевірили?
— Почуття.
І це кажуть вам, людям, які перевіряють їх більше тижня. Що ж робити? Свідоцтво потрібне рівно через тиждень і не пізніше, а тут через місяць. Вас осяває рятівна думка. Ви згадуєте нарешті знайомого директора Палацу молодожонів. Ви ж можете розписатися, так би мовити, "по знайомству". І негайно дзвоните:
— Анатолій? Привіт! Не впізнаєш? Так! Ти розумієш, вирішив юність покінчити самогубством. Не розумієш? Одружитись вирішив. Виручай. Та не наречену. Вона вже є. Навіщо шукати. Потрібно нас негайно розписати. Ну поясню потім. Треба — і край. Питатимеш опісля. Тебе питатимуть? Ніхто тебе не питатиме. Не бійся.
Між нами кажучи, він зрозумів і сказав: "Післязавтра я вас пропущу швидкісним методом".
Весь наступний день ви перевіряєте почуття в кав'ярні "Дружба". (Отже, "Дружба" дорожча за все). Ви тільки два рази полаялися і цілий вечір не розмовляли зовсім. Закохані завжди так. День промайнув швидко.
А назавтра, відпросившись з роботи, ви їдете в Палац.
Все було б добре, якби в автобусі якась нахаба не прокрутила в останньому капроні вашої коханої дірку.
— Треба ж обережніше.
— Можеш брати таксі, — відповіла нахаба.
Щоб це не затягувалось до останньої зупинки, негайно кажіть без п'яти хвилин дружині, що з цією діркою, між нами кажучи, ви її не менше любитимете, а то не заспокоїться.
Нарешті ви приїхали. Уже чекають свідки. Ви одягнені, звичайно, в свій робочий одяг, свідки, звичайно, ніби щойно з ательє мод. Коли свідки побачать вас, обличчя в них несподівано витягнуться. Крім того, свідки скажуть, що директора Палацу нема і сьогодні не буде. Отже, про швидкісний метод одруження не може бути й мови.
Щоб остаточно не розчаровувати своїх свідків, найкраще йти з ними в найближчий ресторан.
Після того як ваші свідки щезнуть у різних напрямках, навіть не попрощавшись, ви кажете:
— Якщо завтра нас не розпишуть, — ніколи не женюсь. На мій погляд, трьох спроб більш ніж досить.
Вранці ви знову в Палаці. Директор Анатолій, попросивши пробачення, запевнив, що сьогодні вже все зробить. Після цього вас ведуть до кімнати нареченого, а її — до кімнати нареченої.