У музичному магазині на вулиці Преображенській вона придбала гуцульську сопілку. "Знадобиться у бойових умовах", – пояснила вона, і просто у прилавка виконала уривок з композиції Джеймса Ласта "Одинокий пастух". Пронизлива мелодія далеких Карпат зачаровувала і зворушувала душі присутніх… Так вони гуляли, забувши про усе на світі, допоки хлопцю не зателефонував командир.
Опісля реабілітації Наташа пройшла спеціальний курс і воювала санітаркою у складі піхотного батальйону. Вона майстерно пересувалася під обстрілами, надавала первинну допомогу пораненим і витягла на собі не один десяток побратимів. А ще вона призвичаїлась до автомата і власноруч підстрелила кількох ворожих солдатів. І кожного разу, прицілюючись, вона бачила на мушці незграбну довгоруку фігуру коменданта Зубцова. "Це тобі, на тобі", – приговорювала вона, натискаючи на гачок.
У затишні моменти, коли роту відводили на короткий відпочинок, Наталія виймала з рюкзака свою коротеньку гуцульську сопілочку, куплену в Одесі, і награвала бійцям чаруючі мелодії. Вона знала колядки і щедрики, "Червону руту" і "Самотній пастух", взагалі море-океан пісень і вміла виконати будь-яку мелодію, яку їй щойно наспівали. А на закінчення кожного виступу вона традиційно висвистувала "Козацький марш". Іван, який також воював у тому краї, при першій-ліпшій можливості навідував відважну медсестру і зрештою освідчився їй у коханні. Шлюб вони зареєстрували у Конотопі.