Дослідження вітчизняного машинобудування
(науково-публіцистичне видання)
Передмова
Ця книжка присвячена проблемам українського машинобудування. Російсько-українська війна, що триває, розкрила неприємний факт його неспроможності забезпечити військо бойовою технікою, боєприпасами і спорядженням. Як це могло статися в країні, яка до того вважалася індустріально розвиненою? Задля світлого майбутнього було б не зайвим заглянути у корінь лиха і зробити наперед стратегічні висновки.
На прикладі цієї цивілізаційно важливої галузі економіки першопричиною соціально-економічного відставання України від більшості європейських держав автор вважає її співучасть у заснуванні у 1924 році Союзу Радянських Соціалістичних Республік взагалі, і в подальшій побудові машинобудування республіки в якості матеріально-технічної бази соціалізму зокрема. На прикладі кількох типових машинобудівних заводів України обґрунтовується думка, що занепад галузі відбувався довільно, і вона була приреченою на занепад самою метою і способом свого створення. В умовах всесвітньої глобалізації та загострення промислової конкуренції з капіталістичними країнами соціалістична система виявилась слабшою, неспроможною керувати складними процесами розвитку сучасної держави. Тобто, українське машинобудування деградувало задовго до його відокремлення від загальносоюзного комплексу і передачі у власність Україні.
З дослідження також витікає висновок, що розподіл загального майна Союзу за принципом "кожній республіці дістається те, що розташовано на її території" виліз невигідним для України, бо машинобудівна галузь, на яку усі дуже сподівалися, виявилась застарілою, збитковою і потребувала величезного капіталу на своє оновлення. Спроба щойно створеної держави відновити тисячі підприємств за рахунок приватизації не принесла очікуваних позитивних результатів. Пересічні люди, насправді біднота, що раптово перетворилася на акціонерів, не мали коштів навіть на проживання, а клас заможних капіталістів, здатних на багатомільярдне інвестування, ще не сформувався. Й надалі ринкові реформи відбувалися уповільнено, з оглядкою на настрої виборців, які ще довго знаходились під впливом комуністичних ілюзій. Це неабияк загальмувало зростання українського приватного капіталу, викликало недовіру з боку іноземних інвесторів, і Росія цим скористалася. Її уряд пільговим кредитуванням заохочував своїх підприємців скуповувати перспективні українські заводи: одні з метою вигідної інтеграції у власний бізнес, інші заради грабунку і подальшої ліквідації.
Дослідивши витоки занепаду вітчизняного машинобудування, автор висловлюється стосовно його подальшої долі. На його думку на Україну очікує нова хвиля масштабної індустріалізації, зародки якої вже проглядаються у відновленні заводів оборонно-військового комплексу. Її особливість полягатиме у широкому залученні іноземного приватного капіталу і обмеженні державного впливу на поточну виробничу діяльність заснованих спільних підприємств. Автор сподівається, що одночасно з відбудовою оборонного сектору, будуть створюватися потужності з виготовлення найширшого кола товарів широкого вжитку, і задля надійного фінансування цієї амбітної програми, до неї будуть залучені засоби національного багатства України з викопними запасами та приватним вітчизняним капіталом включно. А, щоб не допустити його надмірного розтрачання, держава має встановити контроль за динамікою його змін, застосувавши спеціальні планово-економічні інструменти, як то загально-галузевий бухгалтерський баланс, періодичні матеріальні інвентаризації, обчислювання руху вартості сукупного капіталу і регулярне звітування за цими показниками перед суспільством. І з цим важко не погодитись.
Микола Матвієнко.
Кандидат технічних наук,
дійсний член Академії енергетики України.
Вступ
"Зрозумійте: Я ж не проти капіталізму…
але хотілося, щоб без капіталістів".
Незнайомець у черзі за кавунами
Примара вештається Україною, примара вільного підприємництва, приватного добробуту і благополуччя. Ось повернемо загарбані Росією території; отримаємо від неї трильйон (два) доларів контрибуцій і репарацій; почнемо дотримуватися Конституції України, лібералізованого цивільного і кримінального законодавства… і нас приймуть до Європейського Союзу і НАТО. Утвориться в Україні "фінансовий рай" (вираз Геннадія Балашова), і увійдуть до неї сотні (тисячі) дрібних і середніх іноземних інвесторів та десятки найпотужніших світових корпорацій. Відбудуємо постраждалі від війни підприємства і створимо тисячі нових; всі вони глибоко інтегруються у світову економіку. Валовий продукт країни багатократно зросте й у рази перевищить довоєнний російський. Із Ізраїлю, США, Німеччини, з усього світу, почнуть повертатися колишні співгромадяни: у нас буде краще. З Москви навколішки приповзуть колишні родичі і навіть популярні співачки. Заживемо… Звісно, якщо станемо законослухняними і навчимося, сумлінно працюючи, виготовляти якісний продукт.
Україна вже подолала досить довгий шлях соціально-економічних перетворень, але попереду – непочатий край роботи. Тому буде корисним, згадуючи попередні досягнення, не припускатися раніше зроблених помилок. Не варто жалкувати за радянським машинобудуванням, що перепало Україні при поспішному поділі загальносоюзного майна; не скиглимо за ним і не шукаймо винних: воно було приречене на загибель ще на початках свого створення, а ми, нинішнє покоління, мусимо відбудувати на його місті щось краще.
При виході із СРСР народу України дістався чималий багатогалузевий машинобудівний комплекс, розташований на території Української Радянської Соціалістичної Республіки. На той момент здавалося, що це – неабияке багатство, яке відіграватиме провідну роль у розбудові нової незалежної держави. Але цього не сталося. Навпаки, вже у перші роки більшість машинобудівних заводів припинили виробничу діяльність і перетворилися на тягар для її економіки: чи то українські товаровиробники не впорались; чи то галузь, яка первісно створювалась на знадоби непоміркованих амбіцій творців соціалізму в окремо взятій державі, була природньо приречена до само-руйнації.
Чи потрібне машинобудування сучасній Україні взагалі? Яким воно має стати за формою власності, за номенклатурою виробів і технологіями, за розміром і чисельністю персоналу? У якому обсязі, з яких джерел і коли буде фінансуватися його відновлення – животрепетне питання.
З історії українського машинобудування
Енциклопедія сучасної України дає наступне визначення машинобудуванню: – "це комплексна галузь промисловості, основним призначенням якої є виготовлення засобів виробництва для інших галузей промисловості, транспортних засобів, а також споживчих товарів та продукції оборонного призначення". [4]
У повсякденному житті люди витрачають гроші на харчі, одяг, побутову техніку, меблі, засоби гігієни, косметику, посуд, засоби інформації і розваги, транспортні засоби, енергію, воду, тощо, і тим створюють попит на споживчі товари. Сучасне суспільство створює ці блага, використовуючи різноманітні засоби і інструменти, що виготовляються на машинобудівних заводах і фабриках. Але, за правилом, держави першочергово дбають про самозахист, чи готуються до здійснення агресії, і їм конче потрібні танки, гармати, ракети, бойові літаки, підводні човни, авіаносці, стрілецька зброя, тощо. Країни Європейського Союзу п'ятдесят років цим майже не займалися, але настав час і прийшлося.
Машинобудівні підприємства виготовляють засоби видобутку і переробки корисних викопних (екскаватори, насоси, компресори, конвеєри), будівельну техніку (підйомні крани, бульдозери, екскаватори, змішувальні апарати, ручний інструмент), машини і апарати нафто-хімічних і харчових виробництв. Особливе місце займає виготовлення машин для сільськогосподарського сектора: тракторів, комбайнів, сіялок, вантажних автомобілів, автомобільного і дорожнього транспорту. Сама галузь потребує верстати, ковальсько-пресові і ливарні машини, апарати і пристрої зміцнення та декоративного покриття поверхень; оскільки будь-яке сучасне обладнання оснащається засобами автоматизації, обчислювальною і інформаційно-управляльною технікою, вони так само є предметами її виготовлення. В усіх економічно розвинених країнах світу машинобудування безперервно удосконалюється, і його розвиток є фундаментальною передумовою технічного прогресу і підвищення добробуту населення планети.
В Україні машинобудування зародилося ще за часи її перебування у складі
Першу в Україні залізницю Львів-Перемишль було збудовано 1861 році. Будівництво першої залізниці у Наддніпрянській Україні, що з'єднала Одесу з містом Балта було завершено в 1865 р. Тим часом, в Англії першу залізницю, зі Стоктона в Дарлінгтон побудували на сорок років раніше, у 1825 році.
Російської імперії. На його створення вплинули наявні конкурентні переваги: сприятливий клімат, родюча земля, наявність корисних викопних, працелюбне населення, географічна близькість до індустріально розвинених країн. Імперія суттєво відставала від них у розвитку, тож відбулося це за рахунок залучення приватного іноземного капіталу. Перші невеликі підприємства з виробництва сільськогосподарських машин з'явилися на території сучасної України в середині ХІХ століття. У1846 році їх було 4, у 1854 – 8, у 1863 – 25. Більш потужні заводи заснували у 1870-х роках в Одесі (завод Й. Гена), Харкові (заводи Е. Мельгозе, М. Гельферіх-Саде), Єлисаветграді (нині Кропивницький, АТ "Ельворті Роберт і Томас"), а також у Києві, Бердянську, Миколаєві, Херсоні. На кінець ХІХ століття в Україні збудовано найбільші в імперії паровозобудівні заводи у Харкові ("Завод ім. В. Малишева") і Луганську (Луганський тепловозобудівний завод).