Александр Дюма

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Дюма Олександр
  • Дюма Олександр
  • Дюма Олександр
  • Дюма Олександр

Дантес — у жодному випадку не знедолена, доведена до відчаю людина, котрій доля дала можливість помститися ворогам і котра використовує для цього будь-які засоби. Роки страждань привели його до думки про необхідність очищення світу від святенництва, зрадництва та підлості. Та, будучи людиною справедливою і мудрою, Монте-Крісто усвідомлює неправомірність прийнятого колись рішення.

Дюма, котрий любив свої романи не менше, ніж його читачі, завжди мріяв хоча б трохи пожити життям найкращих своїх героїв, втілити в реальність те, що підказувала йому уява. Однією із найграндіозніших і найдорожчих фантазій письменника стало створення "замку" Монте-Крісто, на що пішли надзвичайно великі кошти. На його урочисте відкриття було запрошено 600 осіб. Відтоді у "замку" — досить безглуздій і недоладній будівлі, що поєднувала архітектурні стилі чи не всіх часів і народів, — щоденно безкоштовно жили, харчувались і розважались юрми нероб, часто навіть незнайомих, котрі попри те називали себе друзями та шанувальниками письменника. Сам Дюма у розвагах, що постійно влаштовувались за його кошт у його будинку, участі майже не брав. Усамітнившись в кабінеті, він працював. Але гроші вичерпувались, а разом з ними зникли і "друзі", а будинок, яким письменник так пишався, довелося продати за безцінь. Одначе Дюма не впадав у розпач. Впевненості у завтрашньому дні додавала йому надзвичайна працьовитість, завдяки якій романіст створив десятки томів мемуарів, подорожніх нотаток, історичних хронік.

Романтик за світосприйняттям, Дюма, створивши більшість своїх творів у 40-60-х pp., не міг не помітити, що романтизм поступово втрачає свої позиції. Це позначилось і на способі відображення реальної дійсності, і на трактуванні характерів. Самостійність — типова риса романтичного героя — за поодинокими винятками не властива героям Дюма. Боротьбу вони ведуть партіями, групами, різноманітними тимчасовими об'єднаннями. Навіть в дуелях беруть участь по кілька осіб з кожного боку (наприклад, у романах "Три мушкетери", "Шевальє Д'Арманталь" ("Le Chevalier d'Harmental", співавт. Маке, 1842) чи "Сільвандір" ("Sylvandire", співавт. Маке, 1843). Зазвичай, героям Д. не властиві й внутрішні суперечності з навколишнім світом — ще одна з характерних рис романтичного героя. Будучи розсудливими, тверезомислячими, ці люди приймають світ таким, яким він є: Рауль ("Шевальє Д'Арманталь"), Каноль ("Жіноча війна" — "La Gutrre des femmes", співавт. Маке, 1845), мушкетери; або йдуть на компроміс і переконують себе прийняти умови цього життя: Аморі ("Аморі" — "Amaury", співавт. Меріс, 1844), Роже ("Сільвандір").

Роман "Сільвандір" взагалі є окремою сторінкою творчості Дюма. Він був написаний в 1843 p., тобто одночасно чи майже одночасно з такими творами, як "Асканіо" ("Ascanio", співавт. Меріс, 1843), "Три мушкетери", "Через двадцять років", "Граф Монте-Крісто".

Логічно було б передбачити, що романи, створені в один час, повинні мати певну схожість. Одначе "Сільвандір" кардинально відрізняється від названих творів. Він є швидше своєрідною пародією на романтичний роман, а його герой — пародія на романтичного героя. Вже на перших сторінках твору автор комічною характеристикою і описом дозвілля героя знижує романтичний пафос образу. Взагалі, перше кохання дещо змінює світовідчуття юнака. Він обожнює Констанс, прагне подолати усі перешкоди, які стоять між ними, і робить чимало дурниць, властивих людині його віку. Звістка про смерть коханої наводить Роже на гіркі роздуми, і ось в цьому він проявляється як герой романтичний: юнак відчуває себе самотнім, йому здається, що весь світ повстав проти нього. Роже вирішує стати єзуїтом, але виявляється, що Констанс жива. Щоб домогтися її руки, Роже їде в Париж, сподіваючись розбагатіти. Поступово життя в столиці "затягує" юного провінціала. Бажання розбагатіти стає самоціллю. І тоді він відмовляється від Констанс і вирішує одружитись з абсолютно незнайомою йому Сільвандір. Безкорисливість — типова риса романтичного героя — не властива Роже, а його кохання зникає, коли лише з'являється можливість одружитись з багатою.

Є в цьому творі і характерний для романтичного роману "романтичний лиходій". Його функції виконує Сільвандір. Проте в ній немає фатальної одержимості, яка властива, наприклад, міледі ("Три мушкетери"), а тому немає і своєрідного похмурого ореолу, притаманного персонажам такого плану. Сільвандір — не демонічна натура, всі її вчинки продиктовані винятково легковажністю, егоїзмом і корисливістю. Власне, корисливість — риса, властива майже усім персонажам роману, крім Констанс.

Серед найпопулярніших творів Дюма — трилогія, куди входять романи "Королева Марго" ("La Reine Margot", 1845), "Графиня де Монсоро" ("La Dame de Monsoreau", 1846) і "Сорок п'ять" ("Le Quarante-cinq", 1847—1848), написані у співавторстві з О. Маке. Події, змальовані в цих романах, переносять читача в епоху гугенотських воєн. Дія відбувається під час царювання Карла IX — "Королева Марго" і Генріха III — "Графиня де Монсоро" та "Сорок п'ять". Однак головне місце в романах відведене любовній інтризі, а історичні події є лише фоном, хоча деякі з них (наприклад, події Варфоломіївської ночі) висвітлені досить детально. На сторінках трилогії ми зустрічаємо чимало історичних особистостей. Це і Катерина Медічі, і Карл IX, і Генріх Наваррський та його дружина Маргарита, і герцог Анжуйський, і Генріх де Гіз та ін.

Але звичайних згадок в історичних хроніках і документах було замало для створення логічно завершеного образу. Ґрунтуючись на відомих із хронік характеристиках реальних історичних персонажів, Дюма, створюючи характери своїх героїв, зберіг зауважені сучасниками особливості цих подій, роблячи акцент на найприкметніших рисах, інколи навіть навмисно підсилюючи їх. Так відбувається з Катериною Медічі, підступність і жорстокість якої автор повсякчас підкреслює; з Генріхом III, чия слабкодухість і пасивність відобразилися на сторінках романів "Графиня де Монсоро" і "Сорок п'ять".

Дія усіх трьох романів відбувається при королівському дворі, і читачі стають свідками лицемірства та підступності короля і придворних. З властивою йому майстерністю, Дюма відтворює атмосферу розбещеності, низькопоклонництва, бездушності, яка панує при дворі. Інтригам, змовам і убивствам Д. протиставляє відвертість, благородство, уміння дружити і по-справжньому кохати, притаманне відважним Ла Молю і Коконнасу ("Королева Марго"), безстрашному Бюссі і його коханій — Діані де Мерідор, чесному Реші ("Графиня де Монсоро"). Важливе місце в романах "Графиня де Монсоро" і "Сорок п'ять" займає образ Шико — королівського блазня, котрий щиро прихильний до Генріха і намагається врятувати свого володаря від посягань на його корону. Як і більшість кращих героїв Дюма, Шико вирізняється шляхетністю, великодушністю, життєлюбством, винахідливістю і дотепністю. Хоча доля зробила його лише блазнем вінценосної особи, Шико талановитіший, мудріший і справедливіший, аніж ті пихаті дворяни, які крутяться біля короля, сподіваючись на його прихильність.

Багато своїх творів Дюма створив у співавторстві з маловідомими або й зовсім невідомими літераторами. Серед них Опост Маке: трилогія про мушкетерів, "Жіноча війна", "Граф Монте-Крісто", "Шевальє де Мезон-Руж" ("LeChevalier de Maison-Rouge", 1845), "Кольє королеви"("Le collierdelareine", 1849), "Чорний тюльпан" ("La Tulipe noire", 1850); Поль Mepic: "Асканіо", "Амоpi", "Дві Діани"; Поль Бокаж: "Тисяча і один привид" ("Lernille et un fant6mes", 1849), "Паризькі могікани" ("Les Mohicans de Paris", 1854), "Сальватор" ("Salvator", 1855); Поль Лакруа: "Жінка з оксамиткою на шиї" ("Le Femme au collier de velures", 1850) та ін. Саме праця із співавторами дала можливість письменнику створити таку кількість творів. Обов'язками співавторів були вибір сюжету твору, інколи розробка того чи іншого образу або ситуації, частіше — підбір необхідних історичних документів і розставлення пунктуаційних знаків, які Дюма майже ніколи не ставив, щоби пришвидшити написання твору. Але головну роботу — перетворення попередніх несміливих начерків у справжній літературний твір — завжди виконував Дюма. Все, що виходило з-під його пера, мало особливий дух, особливу атмосферу, яку Достоєвський називав "дюмівським інтересом".

Користуючись класифікацією, що ділить романи Дюма на авантюрно-романтичні, авантюрно-історичні і власне історичні, потрібно зауважити, що більшість своїх власне історичних творів Дюма створив без допомоги співавторів. Це "Ізабелла Баварська" ("Isabel de Baviere", 1835), "Капітан Рішар" ("Le Capitain Richard", 1855), "Соратники Лгу" ("Les compagnons de Iehu", 1857), історичні хроніки — "Наполеон" ("Napoleon", 1840), "Генріх IV"("Henri IV", 1855) та ін., що вказує на особливе ставлення до них самого автора.

Історичні романи Дюма відомі значно менше широкому загалу, ніж романи авантюрно-історичного чи авантюрно-романтичного характеру ("Три мушкетери", "Королева Марго", "Асканіо" та ін.). Вони порушують стереотип, що романи Дюма призначені суто для розважального читання. У них немає насиченого сюжету чи карколомної інтриги. Любовна лінія у цих романах відходить, як правило, на другий план. Так відбувається, наприклад, в романі "Капітан Рішар", дія якого охоплює період наполеонівських війн і повалення імперії Наполеона. Головний герой — капітан французької армії, але з самого початку твору ми знайомимось із героєм, якого не можемо віднести до другорядних — це імператор Наполеон. Хоча імені імператора немає у назві роману, ми з часом усвідомлюємо, що саме Наполеон займає центральне місце в романі. Дюма прагне показати його не лише героєм вигаданої романної історії, а й центральною рушійною силою епохи.

У житті письменнику не завжди велося добре, але в Дюма було найголовніше — справжні добрі друзі: Ж. де Нерваль, В. Гюґо, Н. Парфе, Р. де Бонуар, віддані читачі і щастя творчості.Українською мовою окремі твори Дюма переклали О. Косач-Кривинюк, С. Столбцов, С. Буда, Л. Александрова, Р. Терещенко.

M. Мішіна, В. Луков

1 2