Здавалося б, у Павлуся було все, але, на мою думку, це не справжнє щастя, адже сенс його життя полягав лише у тому, щоб їсти і спати. Можливо, для когось це щастя, але я повністю погоджуюся з думкою оповідача, який говорить: "…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав,— той, кого Господь благословив на добрі діла... Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна.".