Нестайко Всеволод — Чарівні окуляри

Реальне: двоє друзів Вася і Ромка, їхні вчинки, дружба, готовність допомагати іншим. Якщо Вася завжди був добрим і толерантним хлопчиком, то Ромка дозволяв собі дещо зверхню поведінку щодо інших, бажав мати особисту користь із чарівних окулярів. Фантастичне: хлопці подорожують у часі й просторі, стають невидимі, їм допомагають чарівники, козак Ґулька, якому понад 400 років, а основним чарівним предметом є окуляри. Казково-символічні також пісеньки, які співають чарівники, їхні імена. Тому можна сказати, що у творі більше фантастичного.

У повісті-казці фантастичні світи, події та персонажі відображають особливості та правила реального світу. Повість-казка "Чарівні окуляри" –світ дитячої фантастики й уяви, який постає на основі народних казок (наприклад, "Баба Яга"). Це розповіді про юних персонажів, які вміють долати перешкоди на шляху до мети, відповідати за свої вчинки, бути друзями й творити диво для тих, хто його потребує. Це пригодницький твір, бо його сюжет складають чотирнадцять пригод головних героїв...

"І раптом біля нас невідомо звідки з'явилася бабуся — довгоноса, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках. Вона розгублено мружила очі і крутила на всі боки головою".

Козачок Ґулька – усміхнений хлопчик у сорочці-вишиванці, у смушевій шапці набакир, у червоних шароварах, червоних чоботях, який сидів верхи на напівпрозорому блакитному конику з яскравою жовтою гривою і жовтим хвостом. У руках хлопчик тримав срібний пернач. Козачок з'явився за умови, що хлопці одягнуть чарівні окуляри, лише так друзі могли побачити його, бо для всіх Козачок був невидимим.

Для головних героїв автор обрав звичайні імена – Вася і Ромка. Вася мав прізвисько Рудий Африканський Їжачок через колір свого волосся, так його прозвав Ромка, коли вони вивчали матеріал про Африку. Найкрасивішу, на думку хлопців, дівчинку у класі звали Маргарита (Рита) Скрипаль. Ім'я Маргарита має ще одна героїня – бабуся, яка була колишньою артисткою Театру юного глядача, де грала відьом. У творі вона і бабуся, і Баба Яга, і двірничка Ядвіга Станіславівна, і лейтенант міліції...

Мені більше хотілося б бути схожим на Васю Богданця, бо він ніколи довго не сумував, мав багату уяву, усім допомагав, був співчутливий. Але також і Ромка Черняк мав хороші риси характеру, які мені б хотілося мати. Він був меткий, спритний, дужий і удачливий. У нього були лідерські якості. Обидва були вигадливі, сміливі, робили таємні подарунки, цінували дружбу і дбали один про одного.

На мою думку, поведінка Ромки зміниться, бо він відчув себе на місці людини, з якої сміються інші. Хлопець більше не ображатиме інших дітей, сприйматиме їх такими, якими вони є, бо особливості зовнішності, наприклад, колір волосся, не є причинами для насмішок.

Ніхто не помітив Рудика, бо насправді його й не було. Він був ще рудіший за Васю і носив окуляри. Ромка з нього реготав, аж виспівував:

Дід рудий, баба руда!

Тато рудий, мама руда!..

А Рудик мовчки і якось загадково усміхався. Він когось нагадував Васі, а кого – хлопець не міг збагнути. Ромка робив неправильно, насміхаючись з Рудика. Саме тому Ромку судили, а коли він розкаявся і сказав, що більше сміятися з рудих не буде, хлопці опинилися у класі.

Реальне: у Васі з Ромкою з'явився спільний ворог – здоровило дев'ятикласник Альберт Біляков, якого друзі прозивали Алик Мармиза. Фантастичне: в Алика з'явилися на чолі ґулі, Козачок Ґулька, який захищав дітей від хуліганів, набиваючи тим гулі, мандрівка у Потойбіччя, де все виявилося синім.

У квартирі усі кімнати були темні, зі старими меблями. Там було троє дзеркал, але віддзеркалень своїх хлопці не побачили. На стінах висіло багато фотографій з відьмами, а на диван стрибнула велика чорна кицька з жовтими очима.