Франко Іван — Мойсей

Єгова пояснив Мойсею, що вів гебреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб ті зміцніли духом, навчилися бути господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебреї знайдуть обіцяний край, але Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто "рветься весь вік до мети і вмирає на шляху".

У поемі є декілька драматичних моментів: конфлікт Мойсея з юрбою, що погрожує побити його камінням, момент зневіри пророка ("Одурив нас Єгова!") та розв'язка – коли табір мандрівників, подолавши сумніви, вирушає в похід.

Чим він керується у своїх діях?

Під час довгої мандрівки народ зневірився, забув про свою мету і дбав лише про матеріальні речі. Усі забули про своє страшне рабське минуле у Єгипті, почали нарікати на Мойсея. Щоб "розбудити" народ, пророк пригадав йому, що "з богом на прю Виступать непорадно". Мойсей порівнює народ зі стрілою з лука Єгови: "Як стріла вже намірена в ціль, Наострена до бою, Чи подоба стрілі говорить: "Я бажаю спокою?"". Пророк керується тим, що народ відступився від благородної мети, хитається між різними силами, знову виявляє рабську психологію.

Юдейський народ зневірився, бо був утомлений безкінечністю шляху, збіднілий і отупілий, підбурюваний в'їдливими й глузливими словами Авірона, брутальними, сповненими недовір'я і злоби вигуками Датана. Цей народ сумнівається й боїться всього: гніву Єгови, пророцтв Мойсея, погроз нових ватажків. Люди вирішили, що пророки набрехали про обітовану землю: "І покинули ждать, і бажать, І десь рваться в простори, Слать гінців і самим визирать Поза ржавії гори".

Чи дійсно були вагомі причини, щоб не шукати Землі Обітованої?

Авірон вважав, що юдеї не повинні бути між народами терном, а варті ліпшої долі і досягнуть її, коли віддадуть честь богам Ваалу і Астарті. Ваал повинен був дати багатства і великий край, а "Астарти рука поведе Поміж мірти і рожі". Авірон хотів, щоб народ йшов на схід, у Сенаар та Гарран. Датан називає Мойсея перекиньчиком, який упав фараону під ноги і попросив дозволу вести народ у пустелю, щоб там зробити його покірним...

Про роль прологу у поемі дуже влучно сказав М. Євшан: "Поетичне оповідання про смерть Мойсея, оповідання на основі Біблії, може, було б не зробило такого сильного вражіння і лишилося на тій самій висоті, що "Іван Вишенський", — якби не могучий пролог, слово до народу, яке після "Посланія" Шевченка не має собі рівного в цілій українській поезії...

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю,—

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духу печаттю.

Це рядки з десятої пісні, що звучить як гімн патріотизму, любові до малої і великої батьківщини. Устами Мойсея І. Франко закликає кожного українця не розрізняти себе зі своєю землею, ідентифікувати себе як частину нації, народу, його історії та культури.

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Ці слова є прекрасним, містким афоризмом, який оцінює життєвий шлях і подвиг Мойсея. Вони містяться у другій пісні, де зображено образ Мойсея. Він жив ідеєю звільнити свій народ, не дбав про особисте щастя, багатство, здоров'я. Також наведені слова з поеми можуть стосуватися і самого автора поеми.

У пролозі художнє мовлення організоване в терцини – трирядкові строфи, у яких перший рядок римується з третім, а середній – із першим і третім рядками вже наступної строфи. Остання строфа складається з одного рядка, який римується з другим віршорядком передостанньої строфи. Така строфічна будова відчутно посилює загальну урочисту тональність прологу.

З якою метою автор звернувся до образу терну?

Пророк, щоб розвіяти сумніви людей, розповідає казку-притчу про те, як дерева обирали собі короля, яким його прагнули бачити: "Щоб і захист нам з нього, і честь, і надія, й підмога. Щоб і пан він наш був, і слуга, і мета і дорога". Ні гордий кедр Лівану, ні розкішна пальма, пишна й плодоносна, ні дуб – хазяїн багатий, ні тужна замріяна берізка не прагнуть такої честі, а головне – відповідальності, всі вони зайняті лише собою...