Твір розпочинається прологом, своєрідним вступом до поеми, де автор звертається до свого народу. Він знає, що в українців є все, щоб стати вільним, нескутим народом: і велика страдницька історія, і працьовиті люди, і потужний духовний потенціал, але народ не в силі піднятися на вищий рівень, щоб разом творити свідоме суспільство. Автор ставить, скоріше перед самим собою, низку гострих запитань — чому це так. І...
Читати скорочено за 20 хвилин →
Автор розпочинає поему прологом, в якому звертається до свого змученого народу: "народе мій, замучений, розбитий", який стоїть "на роздорожжу" і не знає куди йти далі. Франко запитує чи завжди так буде, чи судилося їм долею бути рабами у інших людей, чи будуть вони нічого не варті у цьому житті. Згадуючи борців за свободу, що поклали своє життя, автор каже:
"Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання"...
Читати скорочено за 10 хвилин →
Автор звертається у пролозі до свого замученого, розбитого народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти. Саме його майбутнім і тривожиться поет, не вірить, що судилося йому "в сусідів бути гноєм", що його долею буде "укрита злість, облудлива покірність". Невже ж! задармо стільки серць горіло... найсвятішою любов'ю", невже "задармо край твій весь политий кров'ю твоїх борців", — звертається він до українців...
Читати скорочено за 8 хвилин →