У будинку Герцогині стояв страшенний гармидер: хтось верещав, хтось чхав, і час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд. Коли двері розчахнулися, звідти вилетів великий таріль, який черкнув по носі лакея й розбився об дерево в нього за плечима. Аліса штовхнула двері й переступила поріг. У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала юшку у величезному казані. Юшка була переперчена, тому Аліса чхала. Чхала Герцогиня і немовля. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку. Аліса запитала, чому кіт такий дурносміх. Герцогиня пояснила, що це тому, що він – чеширський, бо коти із графства Чешир сміються на весь шир. Кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля: кочергою, щипцями, блюдцями. Та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревіло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо. Герцогиня завела щось наче колискову і заходилася чукикати немовля, люто стрясаючи його. Вона швиргонула немовлям до Аліси, а сама пішла збиратися до Королеви на крокет. Кухарка жбурнула їй навздогін сковороду, але, на диво, схибила. Аліса скрутила немовля у вузол, міцно схопила за праве вушко та ліву ніжку (щоб не розкрутилося), і вийшла з ним на свіже повітря, щоб на кухні його не прибили. Надворі Аліса зрозуміла, що немовля – найсправжнісіньке порося!