Під час катування Остап мужньо тримався, але під час останніх мук він шукав очима хоч одне рідне обличчя серед чужих. "Він не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері, чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся і б'є руками в білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив перед сконом". Таким чоловіком був його батька, і саме тому Остап кличе його.