Петрусь народився у багатій сім'ї поміщиків Попельських. Він був сліпим. Крім матері і батька, у хлопчика був дядько Максим Яценко – мамин брат, який жив з ними. Батько хлопчика був звичайним поміщиком, робота забирала майже весь його час, він майже не займався вихованням хлопчика. Зате дядько Максим, який був розумною, начитаною людиною, який мав гаряче й добре серце, вирішив зайнятися вихованням хлопчика.
Мама Петруся, Ганна Михайлівна, розуміла, що сина чекає тяжке майбутнє. Вона хотіла зробити хлопчика центром сім'ї і задовольняти найменшу його примху. Та дядя Максим переконав сестру, що у хлопчика є всі шанси розвинути інші свої здібності до такої міри, щоб хоч почасти надолужити сліпоту. Він просив не кидатися стрімголов на кожен жалібний крик дитини, а дати їй можливість досліджувати світ. Це дало результати.
З натури Петрусь був дуже жвава й рухлива дитина, та сліпота дедалі більше накладала свій відбиток на темперамент хлопчика. Жвавість рухів потроху втрачалася. Хлопчик ріс вразливим. Якось його захопила гра конюха Йохима на сопілці і відтоді хлопчик полюбив музику. Ганна Михайлівна намагалася привити синові любов до гри на піаніно, та хлопчику більше подобалася сопілка.
Завдяки Максиму, сліпий у всьому, де це було можливо, полишений був на власні зусилля, і це допомогло. Петрусь вчився бути самостійним. У 6 років він навчився їздити на коні, якого подарував йому дядько. У 9 років хлопчик почав отримувати перші уроки від Максима.