Тільки-но потрапивши на острів, Робінзон впав у такий розпач, що довго бігав, мов божевільний, по березі. Та наступного дня він взяв себе у руки і почав рятувати з корабля те, що могло придатися. Робінзону його становище видавалося дуже сумним, та він радів, що залишився живим і зміг забрати з корабля різні припаси і речі. Поки в Робінзона було чорнило, він записував усе, що траплялось. Він записував всі лиха, які довелося йому зазнати, а поруч усі радощі, що випали на його долю. Коли Робінзон захворів і страждав від нападів пропасниці, йому наснився сон і прокинулося сумління. Він став гірко докоряти собі за минуле; йому згадалися добрі батькові поради та його пророкування. Робінзон почав молитися і розмірковувати про Бога. Робінзон знайшов Біблію, яка стала ліками для його душі. Від постійного читання святого письма й молитов його думки були скеровані до питань вищого розряду.
Перебуваючи на острові, проживаючи рік за роком, Робінзон покірно й щиро подякував Богові за все. Одного ранку, бувши в поганому настрої, він розгорнув Біблію на таких словах: "Я ніколи не покину й не залишу тебе". З того часу Робінзон почав гадати, що в цій самотності він, може, щасливіший, ніж був би в іншому становищі, живучи серед людей; з такими думками він починав дякувати Богові за те, що він привів його на цей острів. Всіх цих висновків Робінзон, можливо, і не зробив би, якби не потрапив на безлюдний острів.