Данієль Дефо — Робінзон Крузо

Команда під керівництвом Робінзона зуміла захопити корабель завдяки хитрості (збрехали ворогам, що Робінзон на острові має 50 людей, називали Робінзона правителем острова, губернатором), обережності, обізнаності у морській справі, довірі між капітаном і Робінзоном (капітан попередив про запеклих негідників), злагодженій роботі (Робінзон придумав, щоб П'ятниця й помічник капітана йшли у глиб острова і заманювали ворогів у глиб острова).

"Це був гарний хлопець, високий на зріст, бездоганно збудований, з рівними, міцними руками й ногами і добре розвиненим тілом. На вигляд йому було років двадцять шість. В його обличчі не було нічого дикого або жорстокого. Це було мужнє обличчя з м'яким і ніжним виразом європейця, особливо коли він посміхався...

Робінзон Крузо вважав, що в усякому злі треба вбачати якесь добро й не забувати про гірше, що могло статися. Це свідчить про таку особистісну якість героя як природний оптимізм...

Автор так докладно описує життя Робінзона на острові, щоб переконати читача у достовірності того, про що йдеться. У романі наявні відлуння окремих історичних фактів і реальних подій. Форма щоденника теж сприяє тому, щоб читач повірив.

Якось Робінзону наснилося, що він врятував від дикунів полоненого, якого вони зібрались убити й з'їсти. Ця людина мала допомогти йому переправитись на материк. Цей сон підказав Робінзону, що єдиним для нього способом вирватися на волю було захопити якогось дикуна, причому, якщо можна, одного з тих нещасних, засуджених на з'їдення. Невдовзі Робінзон врятував П'ятницю, який спершу вважав себе за полоненого...

Коли Робінзона викинуло на скелю, він міцно вчепився за виступ скелі і вирішив перечекати, поки хвиля спаде. Вибравшись на берег, він сів на траву і подякував Богові за порятунок ("Думаю, немає таких слів, якими можна було б правдиво змалювати захоплення і поривання людської душі, врятованої, сказав би я, з самої могили…"). Після цього Робінзон думав лише про порятунок. Та коли він роздивився навкруги, його радісний настрій відразу ж підупав...

Одного разу, нишпорячи в своїх речах, Робінзон знайшов невеличкий мішок з зерном для птиці. Зерно було зіпсуте пацюками, тому Робінзон висипав його на землю під скелею. Через місяць він побачив там кілька маленьких зелених стеблинок, з яких виросли 10-12 колосків ячменю. Поруч росли стебельця рису. Робінзон дбайливо зібрав усі колосочки, коли вони достигли наприкінці червня. Аж на 4 рік він зважився взяти маленьку частину зерна собі на їжу...

Перебування Робінзона на острові не було безпечним. Якось у печері стався обвал, причиною якого став страшний землетрус. Робінзон дуже налякався, бо гора могла завалитись на намет і назавжди поховати все його добро. Після поштовхів знявся страшенний ураган. Робінзон вирішив побудувати курінь десь на відкритому місці. Іншого разу Робінзон захворів. Він відчував сильний головний біль і напади пропасниці. Йому ставало то краще, то гірше...

Опинившись на безлюдному острові, Робінзон Крузо не занепав духом, не скорився обставинам. Він почав боротися за своє життя. Робінзон раціонально організував своє життя на острові, багато працював. Можна стверджувати, що несприятливі обставини він поборов завдяки своєму розуму і наполегливості. На острові Робінзон переміг самого себе – свої негативні звички, страх, відчай, сумніви. Саме людську могутність, резерви людського організму та потужність розуму і показав Даніель Дефо у своєму романі.

На мою думку, англійці з корабля мали право називати так Робінзона, адже він перша людина, яка поселилася на цьому острові, побудувала тут житло, добре знала місцевість, а головне – запропонувала капітану, його помічнику і пасажиру допомогу. Перед тим, як надати допомогу капітану, Робінзон попросив присягнути йому на вірність, адже ще тільки побачивши корабель відчув радість, але мав і якесь таємне передчуття.