На початку оповідання співчуваєш скотарям, які потерпали від зграї Лобо, бо вовки не просто полювали, щоб втамувати голод, але знищували тварин заради розваги. Хоч Лобо і викликає захоплення своєю кмітливістю, силою, розумом, але хочеться справедливості, бо через вовка загинули мисливські собаки, кінь, було витрачено багато зусиль, щоб його спіймати. Та ставлення до вовка поступово змінюється, бо ми бачимо, що він здатний бути турботливим, вірним, мужнім. Ми розуміємо, що прагнення полювати закладено в його генах, тому треба не звинувачувати, а зрозуміти його. Фінал оповідання сповнений драматизму, нам шкода Лобо і Бланку, цих сміливих і мудрих звірів, почуття яких люди використали для того, щоб знищити.