Гармидер серед піратів

Джеремі Стронг

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Гармидер серед піратів

Переклад Андрія Поритка

1. Телефонний дзвінок

Те, що робила Лілія Гармидер, виходило якоїсь дивної форми. Взагалі-то це мав бути глиняний слоник, але найбільше воно скидалося на восьминога і бегемота, які лоб У лоб зіткнулися на високій швидкості. Лілія Гармидер тільки недавно зайнялася гончарством. Вона знудилася і їй хотілося чимось зайнятися. Зазвичай у неї було доволі багато роботи як у вчителя на підміну, але останнім часом чомусь не було ніяких дзвінків зі шкіл, ніхто не просив її прийти і взяти під опіку клас, поки хворіє учитель. Міс Гармидер цього не розуміла. "Либонь, уряд заборонив учителям хворіти", — дивувалася вона.

Якось вона зауважила в місцевій газеті, у розділі "Продається", оголошення:

ГОНЧАРНИЙ КРУГ

З ОБЕРТОВИМ СТОЛОМ,

ІНСТРУМЕНТАМИ ТА ІНСТРУКЦІЄЮ,

А ТАКОЖ ПІВТОННИ ГЛИНИ.

ДОСТАВКА БЕЗПЛАТНО.

Міс Гармидер подумала, що це нагадує оказію, яку не можна змарнувати. "Не святі ж бо глеки ліплять", — усміхнулася вона сама до себе, а тоді, не відкладаючи, подзвонила за вказаним номером і придбала все, про що йшлося в оголошенні.

Щоправда, Лілія не уявляла собі, скільки місця займає півтонни глини. Вона жила в невеличкому будинку, який насилу втиснувся між іншими будинками, отож перед ним не було садка. Тому, за браком місця, їй довелося розмістити глину у ванній, де та скидалася на якусь дивовижну інопланетну істоту.

Згораючи від нетерплячки, міс Гармидер негайно встановила круг, поставила ногу на привід — і добряче його розкрутила. Тоді вона взяла трохи глини — тобто глини було не так уже й мало — і поклала її на круг. На превелике здивування Лілії, покладена на круг глина тут-таки злетіла з нього на високій швидкості. Лілії не лишалося нічого іншого, а тільки спостерігати, як глина перелетіла через усю кімнату і розмазалася по лиці тітоньки Дори. На щастя, це була всього лише фотографія тітоньки Дори.

Міс Гармидер сяк-так відчистила тітоньку, поцілувала її, щоб загладити свою вину, і спробувала зробити все спочатку. Другий шматок глини повівся, загалом, так само, як і попередній, з тією лише різницею, що він полетів у протилежному напрямку, вилетів у відчинене вікно і влучив у велосипедиста, який тої миті проїжджав по вулиці. Глина розпласталася у нього на голові великим коричневим пляцком.

Засліплений глиною велосипедист в'їхав по приставленій дошці просто в кузов будівельного фургона. Коли будівельник прийшов до свого фургона по цеглу, то наткнувся там на ошелешеного велосипедиста, який намагався вибратися з-під уламків свого понівеченого велосипеда, причому на голові в нього було щось схоже на коров'ячу паляничку.

Що ж до Лілії Гармидер, то вона так і не втямила, що сталося. Вона якийсь час понишпорила у себе у вітальні, дивуючись, де ж це могла подітися глиняна ракета. Гончарний круг виявився доволі непередбачуваним, а тому міс Гармидер вирішила зайнятися ліпленням вручну. Тоді-то вона і зліпила слоника — чи, радше, восьминого-рогоноса?

Вона саме робила останні штрихи, коли задзвонив телефон. Міс Гармидер миттю кинулася піднімати трубку:

— Ало… Так, це я — міс Гармидер, принаймні так мене звали ще сьогодні вранці, коли я прокинулася… Та ви що?.. Зараз?.. Так, можу. Яка це школа? Віт-ендська початкова… Клас дев'яти— і десятиліток… Так, добре… За півгодини я буду у вас… Бувайте!

Міс Гармидер спробувала покласти трубку, але її руки були по самі лікті у мокрій глині, тому трубка прилипла до пальців, наче приклеєна. Вона відірвала трубку від правої руки, допомагаючи собі лівою, відтак тепер трубка прилипла вже до лівої руки. Тільки після кількахвилинної боротьби Лілії вдалося звільнитися від трубки, зачепивши її ліктем. Правда, її руки були вимазані глиною якраз по самі лікті, тож тепер трубка прилипла до лівого ліктя. Лілія струсила її на підлогу, а сама пішла на кухню, добре відмила руки і стала готуватися до школи.

Міс Гармидер швиденько напхала величезну полотняну торбу всякою всячиною.

— Так, а тепер поглянемо, чи я нічого не забула. Чи взяла я сумку зі шкільним приладдям? Так. Чи взяла я обід? Ні. Сьогодні мені доведеться пообідати у шкільній їдальні. Чи взяла я свою аптечку, свою медичну енциклопедію та свій набір для голковколювання в домашніх умовах? Так. Чи взяла я свої окуляри? Ні! (Не придурюйся, Ліліє, ти ж не носиш окулярів!) Ну, що ж, у дорогу!

Міс Гармидер вибігла з дому через парадні двері, впустила із рук торбу, тоді знову її підняла, сіла у свою придбану на розпродажу швидку допомогу та під завивання сирени і поблимування маячків поїхала у Віт-ендську початкову школу.

Можна було тільки подивуватися з того, наскільки порожніли дороги, коли міс Гармидер з'являлася на них, сидячи за кермом своєї швидкої допомоги.

Легкові авто поспішно притискалися до узбіч. Вантажівки зупинялися.

Навіть поліцейські привітно махали їй, гадаючи, що швидка допомога поспішає до хворого.

Поїздка до школи була легкою і позбавленою неприємностей.

Міс Гармидер налягла на кермо і круто звернула на стоянку Віт-ендської школи, усе ще не вимикаючи сирени, знайшла вільне місце, в кілька прийомів, вмикаючи то передній, то задній хід, заїхала на стоянку, зупинилася, скреготнувши гальмами, і вистрибнула з машини.

— О! — вигукнула міс Гармидер, повернувшись обличчям до школи. — Та тут цілий привітальний комітет! Як приємно!

З усіх вікон визирали обличчя: дітей, учителів, кухарів, секретарки, прибиральниці та директора. Усі чули сирену. Усі бачили, як приїхала швидка допомога. А тепер усі отримали нагоду побачити і саму міс Гармидер.

Містер Притул, директор, поспішав до неї через стоянку, нахиляючись, щоби підбирати торби, які вона губила одну по одній.

— Я дуже радий, що ви приїхали, — заговорив він, підбираючи першу з торб. — Я містер Притул. Я у цій школі директор. Ви можете називати мене просто Кевін, мене всі тут так називають, ну, принаймні у вічі, ха-ха! Хто ж його знає, як мене називають позаочі! Ха-ха! Пречудова швидка допомога, справді пречудова. Місіс Кишка — то саме вона зазвичай веде п'ятий клас — так от, у неї якісь там проблеми із животом, тож протягом найближчих двох тижнів, а то й більше, її не буде. П'ятий клас просто чудовий, діти там — особистості, скажу я вам, ха-ха! Будьте суворою, але справедливою, ось що я вам скажу. Нам треба завоювати їхню повагу. А оце-ось якраз і є п'ятий клас, онде, зверху — це оті, котрі махають руками і кричать, — о, погляньте, здається, Саманта Боггіс знову викинула Гері у вікно. Нічого страшного, з ним це не вперше. Він знає дорогу назад. Надзвичайна дівчинка ця Саманта, дуже яскрава особистість. Ну що ж, бажаю успіху, міс… е-е… міс… е-е-е…

— Гармидер, — усміхнулася міс Гармидер, якій нарешті підвернулася нагода і собі вставити слово. — Але називайте мене Лілія.

— Кевін, — кивнув містер Притул.

— Ні, не Кевін, а Лілія.

Містер Притул виглядав дещо спантеличеним.

— Я не Лілія, — сказав він.

— Ну, бо це я Лілія, — сказала міс Гармидер. — Це мене так звати. А чому ви назвали мене Кевін?

— Справді? Дивно. Адже Кевін — це моє ім'я.

Вони зупинилися перед головним входом.

— Отже, я Кевін, а ви — Лілія, — повторив містер Притул, і його пишні вуса привітно заколихалися. — Чудово, ха-ха! П'ятий клас — вище по коридору, останні двері ліворуч. Прекрасні діти, просто прекрасні. Такі витівники! На нас чекає багато роботи — розумієте, зараз Книжковий тиждень, і в п'ятницю мер має відкрити нашу нову шкільну бібліотеку. Кожен клас повинен вибрати собі тему за книжкою, і всі прийдуть у костюмах. Думаю, я буду Робокопом, ха-ха! Ну, гаразд, побачимося пізніше, е-е, Лідіє.

Перш ніж міс Гармидер встигла його виправити, він прожогом утік до свого маленького кабінету і поспішно зачинив за собою двері. Міс Гармидер підхопила свої сумки і рушила довгим коридором.

На півдорозі до класу двері одного з кабінетів зненацька розчинилися, і на порозі виникла постать, яка просто не могла не привернути уваги. Отож у дверях стояла висока і худа літня жінка. її одяг скидався на довгу чорну вечірню сукню, волосся кольору воронячого крила було зібране на потилиці у величезний кок, схожий на вулик, а у всій позі цієї жінки було щось від античної скульптури. Вона скинула свої хижозорі окуляри і втупила в Лілію пронизливий погляд.

— Місіс Вухокрут, — уривчасто повідомила вона. — Завуч. Ваш кабінет — наступний. І щоби без шуму. Дякую.

Мовивши це, вона коротко кивнула і зникла у своєму кабінеті.

Лілія Гармидер поставила сумки на підлогу і здивовано подивилася на зачинені двері. Далі вона підійшла до них, відкрила, просунула всередину своє привітне обличчя й усміхнулася місіс Вухокрут, яка здавалася шокованою вже навіть тим фактом, що хтось взагалі відкрив двері до її класу, та ще й не постукавши. Взагалі-то ніхто не наважувався навіть близько підходити до її кабінету.

За міс Гармидер спостерігало море маленьких зацікавлених облич. Гостя!

У них ніколи не бувало гостей! Гості в класі місіс Вухокрут були чимось на кшталт прибульців із далекої планети. Тимчасом Лілія усміхалася приголомшеній завучці.

— Лілія Гармидер, — оголосила вона. — Учитель на підміну. Я — в сусідньому класі. Там такий шум! Я навчу їх танцювати чечітку і грати на барабанах.

Бувайте!

Мовивши це, вона зачинила двері, підхопила свої торби і пішла.

У класі місіс Вухокрут зробилося тихо як у вусі. Місіс Вухокрут дивилася на зачинені двері класу так, ніби ті щойно показали їй язика, і при цьому ще й голосно зригнули. Діти ж дивилися на місіс Вухокрут, намагаючись вгадати, що вона зараз зробить, і перезиралися, ховаючи посмішки.

Тоді рот місіс Вухокрут почав поводитися у дуже дивний спосіб. Правда, дітей це нітрохи не здивувало, бо саме така поведінка рота місіс Вухокрут була відома всій школі. Декотрі діти навіть намагалися наслідувати її на шкільному майданчику, але нікому це не вдавалося настільки добре, як самій місіс Вухокрут.

Отже, її рот почав стискатися. Він втягувався досередини, так що її тонкі губи покрилися сіткою дрібних зморщок, а тоді її рот врешті-решт просто зник — так, ніби вона його проковтнула. Місіс Вухокрут робила так щоразу, коли почувала себе розлюченою. Інші люди в таких випадках кричать, верещать, рвуть на собі волосся, скачуть, а місіс Вухокрут втягувала рот, поки він зовсім не зникав…

Ну, але у Віт-ендську початкову школу прибула міс Гармидер — і тепер уже ніщо і ніхто не буде тут таким, як раніше.

2.

1 2 3 4 5 6 7