Переклад Олександра Грязнова
Дім стояв коло моря. Були
Тільки ти, тільки я в тому домі.
Попід вікнами квіти цвіли,
Субтропічні, обом невідомі.
Море бачили ми із вікна,
І його неоглядність вражала.
А ночами його глибина
Підсупала і нас огортала.
На світанку ми бігли до хвиль,
І вони нас у себе приймали,
І тримали без жодних зусиль,
І на спинах своїх підіймали.
Ми гойдалися в теплій воді,
У прибій намагались пірнати.
І, безжурні, не знали тоді,
Що недовго це буде тривати.
Все змішається: море і ти,
Вся печаль, таємничість і зваба,
Все, що зміг нам прибій принести:
Білі мушлі і панцир від краба.
Наше щастя, – захоплення й біль, –
Ніби чайки крило, пронеслося.
І була на вустах твоїх сіль,
І скуйовджував вітер волосся…
Знову море і помах крила
Понад хвилями – вічність потому.
Ти була? Ти насправді була?
Так чи ні? Це мені невідомо.